Camino de Santiago в Україні. Маршрут від Поділля до Карпат

Багато з тих, хто любить подорожувати, знають про існування такого популярного в Європі маршруту, як Camino de Santiago. На сайті UA-Travels вже розповідали про нього у статті “Шлях до міста, позначеного зіркою”.

Я ходив по ньому кожного літа, починаючи з 2016 року, збирався і цього разу, але не так сталося, як бажалося. Очевидно, що перспективи сезону 2020 – внутрішній туризм, а аж ніяк не прогулянка Іспанією. Що ж, ідея розпочати Camino від порогу свого дому не є новою, так робили багато європейців. Завдяки цьому Camino de Santiago давно має не лише франко-іспанський зміст, а вже офіційно досягло східних кордонів Польщі та Словаччини. Що кидає українцям, які люблять Camino, виклик: перенести початок цієї дороги з тисячорічною історією ще далі на Схід. Карантинне закриття кордонів максимально актуалізує це завдання.

Розпочинати прямо від порогу свого дому, з Дніпра – це надто далеко від Європи. А якщо розпочинати у Львові і далі йти Польщею (такий маршрут вже є) – надто мало України. Мені подобається варіант розпочати Шлях з Кам’янця-Подільського. Йдучи українським Camino з цього прекрасного міста, ми рушимо пішки українським Поділлям, яке завдяки своєму прикордонному становищу містить найбільшу в Україні кількість замків та фортець, пройдемо мальовничою долиною Дністра. Через затишну Коломию потрапимо до Гуцульщини, піднімемося в гори, і далі через Покутсько-Буковинські гори, Горгани, Боржавський хребет та Вододільний хребет, до села Великого Березного Закарпатської області, за яким вже – кордон та перехід на словацький бік.

Поки український Шлях є в процесі становлення, на іспанську модель з альберге, кафе, міцною інформаційною підтримкою не варто розраховувати. На відміну від Іспанії, в Україні немає на кожні декілька кілометрів симпатичного селища з готовими житловими приміщеннями чи навіть просто магазином і кав’ярнею. Тому в перші роки доведеться обмежитися наметами, плюс використанням інфраструктури, що вже існує (колодязі, ларьки з мінімальним набором продуктів, де не де хостели чи кемпінги). Але це аж ніяк не суперечить духу Каміно як такому.

Маршрут розроблений віртуально, і вже цього літа, сподіваюся, на ньому з’являться і перші паломники.

Місця ночівель, що вказані нижче, передбачають ночівлю у наметі. Декілька разів, у туристичних місцях типу Заліщиків та Коломиї, варто заселитися у хостел, щоб прийняти душ та провести ніч у ліжку; заради такої ж цілі я б радив пару разів від’їхати від маршруту до райцентрів, що знаходяться по сусідству, і є дуже цікавими самі по собі, і потім знов повернутися на шлях. Насамперед йдеться про міста на Тернопільщині – Чортків та Бучач.

Camino de Santiago в Україні. Маршрут від Поділля до Карпат

Перший етап: Кам’янець – Завалля (23 км)

Спочатку шлях йде по шосе з невеликим трафіком, через Суржу до Рихти; Рихта переходе у Слобідку-Рихтівську, а далі йде кам’яна дорога, взагалі без руху, в кінці якої довгий спуск до Завалля. Завалля у дуже мальовничій місцевості біля Збручу, з відомими печерами. У селі є клуб спелеологів Атлантида, при ньому кемпінг та ангар, типу альберге. У Рихті – залишки замку XVI століття.

Фото wikimedia CC BY-SA 4.0

Другий етап: Завалля – Чорнокозинський замок (17 км)

З Завалля по лівому берегу Збруча до Кудринців, там красивий краєвид на Кудрінецький замок, краще, ніж зблизька; потім переходимо по мосту річку, проходимо через правобережні Кудринці; тут можна і на замок збігати нагору, якщо кинути знизу десь речі. За селом повертаємо на північний захід, вздовж лісу, потім повертаємо через пару кілометрів праворуч, через ліс спускаємося до села Збручанського, проходимо через село, знову по мосту переходимо Збруч і от нам ще один замок, Чорнокозинський, біля нього на горі з красивим видом можна і заночувати.

У Кудринцях залишки замку XVI століття, у Чорнокозинцях – навіть XV-го.

Фото wikimedia CC BY-SA 4.0

Третій етап: Чорнокозинці – печера Кришталева (19 км) 

Повертаємось вчорашнім шляхом, переходимо Збруч, за селом Збручанським проходимо по шосе через ліс до Залісся, далі Гермаківка, Кривче, Кришталева печера. У Збручанському – найстаріший храм Тернопілля, в Заліссі – оригінальний покинутий костел, поблизу Гермаківки по дорозі на Залісся і Збручанське зберігся Траянів вал, у Кривче – башти від замку 17 століття прямо вздовж дороги, але головною цікавинкою Кривче, заради якої сюди їдуть з усієї країни є печера Кришталева. Довжина маршруту лабіринтами печери складає 2,5 кілометри. Постійна температура всередині печери – 10,6 градусів.

Четвертий етап: печера Кришталева – Кулаківці (21 км) 

З Кришталевої печери карти Генштабу показують, що можна пройти іншим берегом річки Циганської до шосе, що веде потім на Бабинці. Через Бабинці йдемо на південь до Колодрібки, і вздовж Дністра до Кулаківців (там є кемпінг). В цей день пройдемо через Синьків, там церква, збудована в 1630 році. У Кулаківцях – дерев’яна церква святого Димитрія (1862). Поруч, у Городку – залишки палацу Борковського-Дуніна (XIX ст.), колись дуже пишного, але зараз у такому поганенькому стані (там розміщується школа), що не варто уваги. На цьому етапі ми виходимо на берег Дністра.

П’ятий етап: Кулаківці – Заліщики (18 км) 

Цікавіше йти не зразу берегом Дністра, а зайти спочатку до Касперівців, а потім вже вийти на трасу та до самих Заліщиків вздовж Дністра.

У Касперівцях – старовинний кам’яний храм 1564 року, і водосховище, на березі якого можна купатися, ловити рибу та просто відпочивати. Заліщики відомі насамперед одним з самих фотогенічних видів України – з протилежного берегу на вигін Дністра, що обтікає село з обох боків.

Фото wikimedia CC BY-SA 4.0

Шостий етап Заліщики – Червоногрод (21 км)

З Заліщиків вздовж Дністра на північний захід – шосе до Зеленого Гаю. Звідти ґрунтовками на північ до Іване-Золоте, не самим берегом, але паралельно Дністру, мають бути зверху гарні краєвиди, тим більше, що беріг в районі села становить геологічну пам’ятку. Далі пройти через село, і ґрунтовкою по вододілу між річками Дністер та Луча на північ, вона виведе на шосе північніше Устечка. І звідти через Нирків до Червоногродського замку. Залишки ренесансного Червоногродського замку – можливо, найвражаюче місце серед подібних в Україні. Поруч знаходяться залишки костелу 1615 року, та водоспад на річці Джурин (є найвищим рівнинним водоспадом України).

Фото wikimedia CC BY-SA 4.0

Сьомий етап: Червоногрод – Скоморохи (17 км)

З Червоногродського замку починаємо правим берегом Джурину, підіймаємося в ліс над Нирковим, і йдемо до Дорогичівки, і через неї по шосе до Хмелевої. Далі – до центру Свершківців, там повертаємо ліворуч, та місцевою дорогою до Беремян. Далі, через Жнибороди йдемо у напрямку Скоморох, і десь там не доходячи мосту на березі річки можна заночувати. Варіант – турбаза «Над Стрипою».

Фото wikimedia CC BY-SA 4.0

Восьмий етап: Скоморохи – Язловець (13 км)

За турбазою «Над Стрипою» мають бути красиві водоспади – Скелі семи джерел. І далі паралельно Стрипі йдемо на північ. На потоці на південний схід від Русилова – ще одні гарні водоспади, штук 6, найвищий – 11 метрів. Далі кладкою переходимо Стрипу до Язловця. В Язловці можна залишитися ночувати у монахинь, вони здають житло, треба заздалегідь домовлятися.

У Язловці – залишки замку 16 століття, колишній палац, який зараз ділять між собою монахині та санаторій, старий храм, що колись був вірменським.

Фото wikimedia CC BY-SA 4.0

Дев’ятий етап: Язловець – річка Золота (19 км) 

З Язловця повертаємося назад, знов через Стрипу, через Соколов до села Золотий потік, і далі на південь, заночувати можна на березі річки Золота.

Золотий Потік – головна садиба роду Потоцьких;  замок і костел XVII століття.

Фото wikimedia CC BY-SA 4.0

Десятий етап: річка Золота – Лука (13 км)

В цьому районі вздовж Дністра є неширока пласка місцевість, між лісом та рікою, там можна поставити намети, буде вид на протилежний беріг, де видно залишки раковецького замку XVII століття, залишилась одна вежа, її видно здалеку. Або під Лукою гуглмапс знає кемпінг.

Одинадцятий етап: Лука – Гвіздець (25 км)

Переходимо Дністер по занедбаному мосту, через Незвисько, на південь через хутори місцевою дорогою на Чортовець і далі на південь вздовж водосховища і потічка до Острівця, далі йдемо на Гвіздець, потім у напрямку Малого Гвіздеця є зелена зона, там можна і заночувати.

У Гвіздеці – занедбаний, але величний монастир XVIII століття.

Фото wikimedia CC BY-SA 4.0

Дванадцятий етап: Гвіздець – Коломия (19 км)

Коломия завдяки непогано збереженій забудові є одним з найцікавіших міст Галичини. Через розвинуту інфраструктуру тут можна зупинитися на відпочинок у готелі.

Тринадцятий етап: Коломия – Спас (20 км)

Цей і наступні дні ми постійно будемо йти вздовж річки Пістинька. Річка дуже гарна, з прибережною смугою являє собою гідрологічний заказник. Чи то на її березі, чи то в лісах понад нею можна знаходити місце для намету, а в Шешорах вона створює гарні водоспади.

Фото (с) Kocc Kazymko

Чотирнадцятий та п’ятнадцятий етапи: Спас – Пістинь (16 км), Пістинь – Космач (20 км)

Космач – дуже гарне гуцульське село у підніжжя Карпат. Тут можна зупинитися в одному з чисельних гостьових домів. Звідси вже починається гірська частина нашого маршруту.

Фото (с) Сарапулов 

З Космачу ми, через гори Лисина Космацька, що на південний захід від села, і полонину Мунчелик виходимо на Східно-Карпатський туристичний шлях (в районі гори Гордя Доброкіївська). Шлях було розроблено ще у 30-ті, зараз – добре промарковано, його описи легко знайти в інтернеті. Йдемо ним до селища Осмолоди, звідти повернемо на Міжгір’я, де переходимо на Закарпатський туристичний шлях, що зараз розвивається місцевою владою. Всього горами нам йти 325 кілометрів.

Гірська частина маршруту спланована так, що він час-від-часу проходить крізь населені пункти, де можна докупити продуктів, поїсти в кафе і навіть заночувати в готелі чи прийняти душ.

Оскільки на шляху будуть села Бистриця, Осмолода, Свобода, Воловець, Стужиця, Міжгір’я, Беласовиця та інші, то достатньо мати з собою запас їжи на декілька днів, і не дуже багато обладнання. На частину ночівель, до речі, можна зупинятися у колибах. Я читав в інтернеті звіт, де хлопці йшли по цьому маршруту більше ніж по 30 кілометрів в день, по горах такий темп вимагає дуже серйозної підготовки і мінімального обладнання, і я не раджу виходити з цієї цифри. По горах, на відміну від рівнини, не так легко передбачити, скільки можна пройти за день. Ваш темп буде дуже залежати від ваги ваших рюкзаків, фізичної підготовки і, особливо, погоди. На щастя в Карпатах немає проблем з пошуком гарного місця для ночівлі та з доступом до води, тож немає сенсу сильно розплановувати ці моменти заздалегідь. Маршрут місцями проходить вздовж державного кордону, тож бажано мати з собою паспорт громадянина України.

Фото (с) Hrystyna M 

Отже, маршрут розроблено, залишилося пройти його ногами, оцінити все на місцевості, та зібрати звіти тих, хто теж наважиться на це – і Каміно в Україні можна буде вважати існуючим, і сміливо подавати заявку до офісу в Сант’яго де Компостелла.