Рік пандемії не зупиняє життя та подорожі, і не лише всередині України. Поки країни Євросоюзу тримають кордон зачиненим навіть для своїх громадян, для нас залишаються відкритими Балкани. Несподівано Албанія з старого мему перетворилася на новий тренд, тому настав час цього матеріалу. Ми відвідати Албанію восени 2019 року, транзитом на грецький острів Корфу, але полюбили абсолютно щиро. Чудова природа, непроста нова історія, що так нагадує нашу, смачна кава та кухня, багато приводів на подумати – це все наша Албанія.
Подробиці? – Ось вони!
Албанія: дорога, візи, умови в’їзду
Неактуальна наразі інформація – дорога та умови виїзду. Шукайте актуальні данні на офіційному сайті країни і майте на увазі, що немає зараз нічого менш стабільного за умови до подорожей. В доковідні часи (як звучить, га?!) ми мали 6 годин транзиту у Відні, музей Бельведер, пішу прогулянку центром міста, кав’ярню та піцу з супермаркету в дорогу. Зараз треба шукати прямий рейс, це зазвичай чартер Київ-Тирана. Без віденської кави, але швидко. І віза українцям не потрібна, достатньо біометричного паспорта.
Скільки коштує квартира в Тирані?
У Тирані на Booking.com забронювала квартиру, 20 хвилин пішки від центральної площі, 30 євро на 2 ночі. Оплата готівкою, домовилися у євро, але готуйте й лєкі. Трансфер теж у хоста, зустрів о півночі у аеропорті, 18 євро до дверей. У аеропорті обміняли 50 євро, курс – нормалі, але в центрі трішечки кращий. Але готівка вам знадобиться крізь.
Завчасно я бронювала лише квартиру у столиці, далі – експромт. Наприклад у Гірокрасті на букінгу взяла апартаменти за, 14 євро, в історичному будинку, разом із сніданком. За межами столиці та курортних міст у пляжний сезон ціни десь такі.
Внутрішній транспорт в Албанії
Мій улюблений пункт. Насправді, ні. Він повертає нас у суворі реалії України середини 90х років минулого століття, коли автобуси наче десь є, але розклад у інтернеті, ціни, бронювання місця, адреса станції – загадка. А після третьої години опівдні – ще загадковіше. Отже, кожного разу потрапивши на станцію варто дізнатися звідки та коли буде наступний автобус (насправді – маршрутка для струнких та невисоких) у потрібному напрямку. Прийти без запізнення, сісти і сидіти у ньому. Аби не чекати наступний і не їхати сидячі на стільці у проході. І, звичайно, тільки готівка, тільки леки!
Бонус, який вразив особисто мене: усі водії крім албанської знають як мінімум італійську та англійську, а на півдні – грецьку, а ближче до узбережжя – німецьку та російську. Ну тобто порозумітися вам вдасться за будь яких обставин. Головне знайти де та з ким.
Приклади цін та часу у дорозі: Тирана-Гірокраста – 4 години, 1000 лек. Одна довга зупинка посередині, можна випити непогану каву та відвідати WC. Дорога Гірокраста-Саранта, півтори години 300 лек. Дуже важкий серпантин, бажано мати пігулки від нудьги, для кого це актуально. Взагалі Албанія – гірська країна, тому про серпантини варто пам’ятати постійно.
І ще про транспорт, який може бути актуальним, коли ЄС відкриється для туристів. У Саранті є паром до Корфу (Греція), 19 євро. Квиток можна придбати в інтернеті, можна у терміналі, можна у місті – ціна однакова. Півтори години до щастя.
Три історичних міста Албанії
Маст сі у Тирані – музей терору у колишньому бункері, 200 лек (розділив на 5 – получив гривні). Гарно – проїхатися канаткою вгору, подивитися панорами 800 лек раунд тріп. Міський транспорт – 40 лек. Поїсти потужно, з м’ясом, салатом/ супом у центі удвох – 700 лек. Готівка, карткою вдалося розрахуватися у супермаркеті. Fiore Restorant – найкращий щодо рибних страв, якщо, звичайно, ви не мали часу доїхати за ними Дуррес.
Гірокраста – місто спадщини ЮНЕСКО, туристичний історичний центр, кілька різних музеїв, фортеця, вулички з сувенірами та ресторанчиками. А для мене тепер це місто насправді красивих ковдр, великих білих собак, тонелю під фортецею. Місто, де ми купили тісто замість лаваша та бачили гору, вкриту осінніми нарцисами. Фортеця – обов’язково, я бачила багато (навіть, забагато замків у різному стані), ця – дуже гарна, 200 лек. Ресторації в центрі трошки дорожчі за Тирану, але непогані як на туристичні.
Місто тисячі вікон – так називають Берат. Жодне історичне місто не збереглося в Албанії під час диктатури. Крім Гірокрасти (рідне місто диктора Ходжи) та Берату. Дивом. У фортеці Берата й зараз живуть люди. Цікаво, як це: жити у пам’ятці ЮНЕСКО…
Так буде крізь: помер той – помре і цей, у бункері зроблять музей тоталітаризму, у мавзолеї – нічний клуб Мумія, стіни замалюють графіті, а на великій площі будуть кататися на моноколесах хіпстери та стрибати на батуті діти, для яких подій початка 90-х, щось неймовірно далеке…
Безцінний досвід Албанії як країни, яка прожила у власному ГУЛАГУ багато десятирічь, де історичну пам’ять винищували не зовнішні вороги, не імперія, а власний диктатор… Я не знаю і не думаю, що зможу адекватно розібратися, що являє собою наука і культура країни зараз, бачу лише зовнішній бік. Дуже, дуже наявний і корисний приклад. Сподіваюсь, він залишиться вже саме як приклад з минулого тисячоліття. Не більше.
