Є серед вас ті, хто свого часу читав трилогію англійського зоолога Джеральда Даррела про грецький острів Корфу “Моя родина та інші звірі”, “Сад богів” та “Птахи, звірі та родичі”? Корфу для мене майже 30 років залишався місцем з дитячої казки, далекий, як країна Немає-та-Не-буде і на диво виявися саме таким, яким я його уявляла.
У жовтні 2019 року я здійснила цю подорож, під час якої вела щоденник у особистому акаунті Instagram, що й лягли в основу цього матеріалу.
Є кілька дуже важливих книжок, які я читаю та перечитаю як інші медитують та повторюють молитви . Все життя і багато разів. Я знаю в них все, кожне слово, ім’я, місце. Але лише ця одна – про місця, які існують і майже не змінилися з тих часів, коли відбувалися події.
Не давня історія і не вигадані світи, а люди, що були ще живі коли я народилася – вони тут були. І я от нарешті можу ходити тут, робити то саме, що й вони, проживати ті самі емоції, як у містерії. З іншими важливими текстами все було б набагато складніше, але дитинстві (та й ще років 15 тому) усі вони були для мене однаково казкові.
Я знаю ще кількох людей, досить близьких, у яких саме з цією книжкою такі самі почуття. Це якась така особлива дитяча магія.
Опинитися у країні Немає-та-не-буде, хоча ти вже дорослий і Пітер Пен тебе не любить, зайти у холм фейрі і вийти собою, не розсипатися у порох, бо у світі людей пройшло 100 років…
Прибуття на острів Корфу
Настає час, коли зробити людину щасливою можна або якщо прибрати біль, або здійснити мрію. Обов’язково робіть хоча б іноді не лише то, чего хочеться, але й то, про що мріється. Я знаю, про що кажу. Ми з чоловіком прибули на Корфу майже так саме як родина Дарреллів у 1935 році – по морю, тільки не збоку Італії, а з Албанії.
“У світлі зорі море катило свої тихі хвилі. За кормою, наче білий хвіст павлина, тяглися легкі струмені, що пінилися та блищали пузирями. Бліде небо починало жовтіти на сході. Попереду неясною плямою проступала шоколадно-бура земля з бахромою білої піни знизу. Це був Корфу” – Дж. Даррелл “Моя родина та інші звірі”
У порту нас зустрічали: агент з автосервісу був молодий, не дуже балакливий, але привітний і мені хотілося б вірити, що його звали Спіро, але перепитати було ніяково. За пів години ми вже неслися на маленький червоній Kia по серпантинах, по кромці моря на зустріч пригодам.
Renata Rooms & Studios, тепер ви – частина моєї особистої історії на острові Корфу, дякую вам за все.
Перша зупинка: море та білий будинок
Прогулялися з #geraldtravelcar околицями зранку. Зустріли кількох геконів, безліч птахів, маленького майже прозорого скорпіона (згадала про маленьку пляшечку оливкової олії за рецептом пастуха)), парочку сорок (згадалися Сороки-Сороки!) і величезного собаку, що хотів вмоститися зі мною у гамаку, але ні. До речі, вчора в вечорі спостерігала, як кіт полює на цикаду.
Тепер я знаю, як це. На світанку пробігти оливковим гаєм до моря і війти у теплу воду. Думаєш: ну це ритуал, я лише на мить – и повернусь додому, під душ і у ліжко. Та де там! Море таке прозоре, що не помічаєш, як за кілька гребків ти десь далеко. Під тобою кілька метрів води та сріблястих рибок, схожих на пір’ячко. І жодної людини. Щастя є.
Біля будинку Лоренса Даррелла просто дорога, поруч сувенірний магазин та ресторан надворі з одного боку. А з іншого – спуск у лагуну, ті самі оливи, гекони та богомоли на стіні, а під ногами – галька та цикламени квітнуть, як скажені. Все минається, тепло від спогадів про цю землю – залишиться…
Зупинка друга: сад богів та капці святого
О 10-й на пляжі крім мене – лише родина з малятком. Трохи далі три хлопця фотографують одну дівчину, що косплеїть вгодовану Афродиту: виходить з морських хвиль та знов входить, та знов виходить, щаслива та прикрашена солоними крапельками, що сяють на спині та плечах.
Мій червоний кінь-Кіа зачекався і добре, що не волає, як ослик Джері. Новий день вже ось…
Вулички старої Керкіри туристичні: розписний керамічний та дерев’яний посуд, ікони, вишивані ковдри, базарний гомін, російська мова. Святий Спиридон спочива у раці, до нього черга, все як описував Джері. “Цілуй повітря!” – драматично шепочу я до чоловіка, якому на думку не впало б взагалі завітати до такого місця. Капці святого таємничо блищать у темряві.
Гуляємо далі старими вуличками, намагаємось вгадати, де тут раніше був ринок, а де жив Тео, лікар з дружиною, а де – англійський посол, який так любив котів… Котів довго шукати не треба, вони царюють у місті.
Далі їдемо до Перама. Strawberry Pink Willa ховається за оливами та парканами. Хтось там зараз живе, любить це місце та захищає його від зайвих очей. А навколо кожен камінчик нагадує про те й саме. Десь тут на пагорбах жили грецькі пастухи, ходив Чоловік з Золотими Бронзівками, їздив Спіро на своєму “доджику”. На острові з монастирем співають цикади, лежать на теплих каменях гекони та пес, схожий на Роджера. На могилах монахів зараз бавляться кошенята, а рибалки виходять у море так само, як майже 80 років тому.
Ні, ну я просто заборонована була випити паскудну каву та викурити сигарету з видом на крихітний острів. На згадку про Марго Даррелл та ченця з цього острова, якому вона носила цигарки аби він не сварився, коли Марго засмагала у мікроскопічному купальнику на скалах поруч.
Зачарований архіпелаг та смак острова
Пантрократор – не лише найвища гора на Корфу. Це година серпантинами, вино, сільська їжа та солодощі під віковим деревом, техно краще за монастир, шикарні краєвиди і #geraldtravelcar здається величезним на фото, бо земля дуже далеко.
Навіщо далі їхати у Лаконес? За панорамами Палеокастриці, які нагадують про Крим, дорогами через оливкові гаї, козячі стада на горах та тишу. І вузенькі вулички сонного містечка, де добре було сидіти та малювати годинами, днями…
Є в моєму акварельному наборі фарба аквамарин, яку я дуже люблю, але ніколи не використовую без доповнень. Вона здається занадто морською… коли в тебе не було Корфу. Палеокастриця як курорт в сезон, напевно, філіал пекла і Ялти одночасно. У монастирі на горі чудовий туалет з обов’язковим донатіво і кістками біблейських тварин під іконами. А у печерах під скалами сталагміти, метри прозорої води, риби та сонця.
Щось я багато про екзестенційний досвід, а насправді ми тут ще й їмо! Ну тобто, це теж частина досвіду, Даррелл дуже багато писав про їжу, про то, що та з чого готувала мама і хто чим смачно напивався. Отже, що їсти на Корфу? Seafood, салати, імбирні та цитрусові лимонади та елі. Пити місцеві вина та заїдати сиром та оливками і усім, що з них роблять.
А ще – кумкват. Випила настоянку з кумкватів, з’їла нугу з цукатами кумкватів і закусила кумкватами, які мало не стали джемом, але це не точно. Купила мило з ароматом кумкватів і за пів року на карантині 10 разів на день буду згадувати Корфу…
Озеро з фламінго
Від Рожевого будинку до озера Корисія 15 кілометрів, тобто, уся компанія могла дістатися туди пішки, а Джеррі, певно, гуляв цими холмами навпростець, через ліси олив, до візантійської фортеці та піщаних пляжів на півдні острова…
Боги, як ми сюди їхали, як я не вірила, що фламінго ще живуть тут і як реготала просто до себе, згадуючи епічне полювання Ларрі на бекасів у болоті! Сама я була не набагато краща: завела машину у хащі, звідки ми потім вистрибнули на чувака з гвинтівкою (привіт, Леслі!), не встигнув заволати “Прєвєєєд!” Потім із словами “оце тут тепер нормальна дорога, а бідний Ларрі мало не втопився” трохи не пирнула сама у болото. Далі ми хвилин 10 гадали: от ті білі плями на воді – то птахи чи пінопластові буї? Коли біла пляма повільно підвелася на довгі лапи, показала гордий профіль і пішла, пішла!
Знаєте, важко було повірити і у ті самі будинки, і у тапки святого Спіро, і в лазурну блакить лагун, хоча я торкалася вже цього своєю рукою і бачила на власні очі. Але якщо фламінго, фламінго ще тут, значить весь цей світ існує насправді!
Що залишається від казки, по тому як її розповіли? Хвилі Іонічного та Егейського морів швидко змивають усі мої сліди: озирнулася – вже наче й не було мене тут. Це не добре і не погано, це одна з сторінок моєї власної казки.
Корфу золотий, рожевий та синій у перших променях сонця. Мій корабель вирушає далі, до нових берегів. “Не часто пощастить зустріти таку велику стаю жовтогрудих колібрі”, – цитую я другу favourite-book зовсім з іншого приводу і розумію, що от же вони – жовті маленькі пташки в мене на сукні, ось вона – нова мрія. Колись ми обов’язково зустрінемось.
Для усіх, хто закоханий у чарівний острів та хоче повторити мій маршрут по історичним місцям, пляжам та місцям, пов’язаним з життям родини Дарреллів в мене є подарунок – покроковий план-маршрут по Корфу, з логістикою, посиланнями на житло, аренду авто, рекомендаціями ресторацій, розписаним бюджетом та гугл-мапою з усіма головними точками, які варто відвідати.
Напишіть мені на адресу snailway.nm@gmail.com з темою “хочу маршрут на Корфу!” і готуйтеся вирушати в дорогу!
