Прийдешнє літо обіцяє – вимушено чи ні – відкрити нові межі внутрішнього туризму. Проте так історично склалося, що найпопулярнішими напрямками подорожей Україною стали захід і південь. Інші регіони натомість часто оминаються увагою. Ми пропонуємо маршрут кількаденної мандрівки по Чернігівському Поліссю та Сіверщині. На цьому шляху на вас чекають:
- печери, храми, монастирі та інші культові споруди,
- дерев’яне мереживо віконниць і пілястрів,
- зачарована Десна й тихі озера,
- лісовий парк радянського минулого,
- одразу декілька столиць,
- лляні поля й не тільки.
День перший. Остер, Козелець, Ніжин, Пальчики, Батурин
Якщо вирушати з Києва власним автомобілем до Батурина зранку, то дорогою до вартує зупинитися в кількох місцях.
Перше – це Остер, що знаходиться на однойменній притоці Десни. Місто відоме з давньоруських часів. У ХІІ столітті тут правив Юрій Долгорукий (той самий, що заснував Москву й похований на території Києво-Печерської лаври). Збереглася названа на його честь Юр’єва божниця. Зараз це єдина вціліла пам’ятка з провінції Київської Русі. Всередині є фрески ХІІ століття.
Друге місце – Козелець, і він зовсім поруч із трасою. Тут є надзвичайно красивий собор Різдва Богородиці з багатим височенним вирізьбленим іконостасом. Збудований у 1750-х роках на замовлення родини Розумовських, один із найвиразніших пам’ятників українського бароко.
Далі наш шлях завертає до Ніжина. Причому є варіант їхати кращою дорогою по трасі (Київ-Кіпті-поворот на Батурин-з’їзд на Ніжин). Тоді можна ще заїхати в Чемер (зруйнована Михайлівська церква, дерев’яна садиба поміщиків Пашковських, які тримали тут спиртзавод). Або можна насолодитися ще кількома містечками, проїхавши просто з Козельця через Носівку.
Що цікавого у Ніжині, щоб затриматися там на пару годин?
Окрім пам’ятника ніжинському огірку (бо всі ж знають, що це тепер мало не головна фішка міста), тут насправді багато вартісних архітектурних об’єктів. Місто засноване в ХІ столітті, у ХVІІ столітті отримало Магдебурзьке право та стало надпотужним козацьким осередком. За Гетьманщини Ніжинський полк був найбільшим і територіально, і за чисельністю, а в місті мешкало у півтора рази більше людей, ніж у тогочасному Києві.
У 1663 році тут відбулася «чорна рада», тож це якраз привід і для любителів літератури заїхати до Ніжина. З козацьких часів у місті зберігся Михайлівський собор.
Окрім цих подій, Ніжин відомий завдяки торгівлі. Богдан Хмельницький запрошує грецьких купців до міста, надає їм серйозні пільги, і греки з кінця ХVІІ століття засновують тут свою колонію. У центрі міста про грецьку історію нагадують три церкви: Всіхсвятська, Троїцька та Михайлівська, а також будинок магістрату та колоритна забудова.
Ніжинські огірки – це якраз грецький спадок.
Любителям літературних мандрів варто зазирнути і до старого корпусу Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. У ХІХ столітті тут вчилися чи не половина діячів зі шкільної програми.
Після Ніжина дорогою до Батурина зверніть увагу на село Пальчики, в якому знаходиться вітряк 1929 року.
І ось ми доїжджаємо до гетьманської столиці Батурина. Це місто наприкінці ХVІІ століття стало резиденцією гетьманів Дем’яна Многогрішного (знову пасхалка, цього разу для любителів «Тигроловів» Івана Багряного), Івана Самойловича та Івана Мазепи. Під час Північної війни, коли Мазепа, об’єднавшись зі шведами, пробував здолати Петра І, місто було захоплено російською армією Олександра Меншикова і вщент зруйноване. Дозвіл на відновлення Батурина отримав Кирило Розумовський у 1750 році. Тоді ж сюди з Глухова перенесли гетьманську столицю. За президентства Віктора Ющенка пам’ятки були реконструйовані (зокрема, палац Кирила Розумовського) або й взагалі повністю відбудовані. Як цитадель Батуринської фортеці, що є абсолютним новотвором, але дає уяву про те, як раніше могло виглядати місто.
Актуальні ціни та тривалість екскурсій можна знайти на сайті «Гетьманська столиця». Є можливість купити комплексний квиток і відвідати всі найцікавіші місця: палац гетьмана Кирила Розумовського, найстаріший оригінальний будинок Василя Кочубея, цитадель та археологічний музей. Музеї заповідника працюють з 9.00 до 17.30 (палац із 10.00) з квітня до жовтня без вихідних, з листопада до березня вихідний – понеділок.
Окрім цього, місто в принципі має дуже характерну для Полісся забудову. Тому ним вартує просто трохи прогулятися заради віконниць, фігурних ґанків та інших приємних деталей.
Скоріше за все, якщо ви відтворите весь окреслений маршрут, то приїдете до Батурина якраз у районі обіду. Батурин достатньо туристичний, тому тут є кілька варіантів, де поїсти, та пару – де зупинитися на ніч. Основні викладено тут разом із контактами.
Інший варіант – продовжити дорогу й зупинитися на ніч, наприклад, у придорожньому готелі «Моя сім’я» (тел. 066 025 0504), що в Кролевці.
День другий. Кролевець, Дубовичі, Глухів
Чому варто заїхати до Кролевця?
Місто добре відоме з козацьких часів і навіть було знищене під час війни між правобережним гетьманом Петром Дорошенком і лівобережним гетьманом Іваном Брюховецьким. У XIX сторіччі Кролевець розростається буряковими плантаціями Миколи Терещенка та князів Долгоруких. Окрім цього, місто відоме характерними тканими рушниками. Якщо цікавитеся цією темою, то варто зазирнути в музей кролевецького ткацтва.
Також тут є синагога (Грушевського, 23), збудована у ХІХ столітті, Кролевецька жіноча гімназія, де тепер знаходиться школа, садибний будинок Рудзинських та досить симпатичний вокзал.
І як і всюди по цьому маршруту, варто зважати на звичайні дерев’яні будинки, які на цій території мають унікальне оздоблення.
Окрім цього, Кролевець ще відомий ботанічною пам’яткою, яка зветься яблунею-колонією. На вигляд це яблуневий кущ, який сам укорінюється гілками. Вважають, що йому вже понад 200 років.
Дорогою до Глухова можна заїхати до села Дубовичі, щоб подивитися на залишки маєтку сім’ї Кочубеїв (середина ХІХ століття). Також це місце відоме Дубовицьким колодязем (яке, за повір’ями, начебто має цілющу воду).
Наступна тривала зупинка – Глухів, який був гетьманською столицею після зруйнування Батурина.
Глухів другої половини ХІХ століття – це місто цукрозаводчика й мецената Миколи Артемовича Терещенка. Тож пам’ятки тих часів здебільшого пов’язані з його династією: чоловіче училище, жіноча гімназія, педагогічний університет. А найбільш вражаюча – Трьох-Анастасіївська церква. Архітектурно вона дуже нагадує Володимирський собор у Києві. Всередині розташований фамільний склеп Терещенків. Тут поховані Артемій Терещенко, його дружина Єфросинія Григорівна та сини Федір та Микола. Зразу за цієї церквою стоїть ще один храм – Спасо-Преображенська церква (1765 рік).
Поруч із Трьох-Анастасіївською церквою розташована башта водогону (1929 рік), на яку за символічні гроші можна й варто піднятися, щоб споглядати прекрасні види міста.
Через дорогу знаходиться будинок Артемія Терещенка. Зараз це приміщення інституту луб`яних культур. Всередину можна зайти, аби подивитися на надзвичайні оригінальні сходи та ліпнину. А також щоб прикупити конопляної та лляної продукції, адже офіс «Десна-ленд» знаходиться у цьому ж приміщенні. Дуже раджу конопляне борошно, олію та насіння.
Пройшовши далі цією ж вулицею, ви побачите найдавнішу із збережених будівель міста – барокову Миколаївську церкву (1695 рік).
Геополітика міста відбилася в характерних топонімах, наприклад: Київська брама (XVIII ст.), Києво-Московська вулиця в центрі (місцева «стометрівка»), озеро Скоропадське тощо.
Центральна пішохідна вулиця зберегла автентичну забудову. Найяскравіша будівля на ній – будинок повітового земства (1913 рік). Вулиця впирається в майдан, де стоїть оригінальний пам’ятник Шевченку, за ним сквер. Тут же є музей історії глухівських євреїв. До речі, в місті також є залишки старого єврейського цвинтаря.
Якщо пройти далі (повз «Піцу на дровах», до слова – раджу), – побачите червону будівлю Глухівського національного педагогічного університету.
Чимало звичайних будівель у центрі Глухова побудовані понад 100 років тому. Тож і тут вартує просто гуляти вуличками, щоб відчути і атмосферу міста, і насолоджуватися різьбленням. Зазирніть також до корпусів земської лікарні (кінець ХІХ століття) з дерев’яним мереживом.
У місті є цікавий краєзнавчий музей, де представлена найбільша приватна колекція дзвоників в Україні. Якщо ви таке любите, то відвідайте. Та й сам будинок колишнього Дворянського зібрання (1811 рік) заслуговує хоча б на зовнішні оглядини.
До речі, коли я вперше була в Глухові, мені пощастило потрапити на екскурсію до Олександра Мірошниченка. Якщо хочете отримати цілісне уявлення та справжнє задоволення, то я раджу зв’язатися з ним через FB-сторінку для приватного туру. Повірте, ви будете приємно здивовані й назавжди закохаєтеся в це місто.
Наприкінці червня – на початку липня зацвітає льон. Мішель Терещенко вирощує його на майже 300 гектарах у районі села Черневе. Зазвичай щороку відбувається «Льон-фест», але цьогоріч, звичайно, в нас інша історія.
Мене ще свого часу здивували люпинові плантації на під’їзді до міста. Якось уже класично уявляється люпин на фотографіях з Ісландії, а під Глуховом його місцями не менше.
Якщо є бажання, то довкола Глухова можна відвідати такі місцини: Глинська пустинь (чоловічий монастир у лісі), село Полошки (озера, залишки садово-паркового комплексу Павла Скоропадського, 5 км від Глухова). Будівельне (крейдяний завод), по дорозі туди в Заруцькому – руїни винокурні, Покровська церква XVIII століття та зруйнований міст.
Залежно від ваших подальших планів (чи їхати у бік Путивля), заночувати можна у Глухові в готелі «Брама» (600 грн двомісний номер) або в приміському комплексі «Гетьманський Stan» (тел. 099 509 0097, 600 грн двомісний номер). Або можна навіть доїхати до Путивля ввечері й переночувати там, наприклад, у готелі «Монастирський» (тел. 066 159 7083) або в апартаментах (300 грн, центр, до 3 людей).
Продовження маршруту – у наступному матеріалі UA-Travels
Якщо вам цікаві маршрути центральними та північними районами України, зверніть уваги на такі статті: UA-Travels маршрут Харьковщиной: усадьбы, парки и Слобожанский Версаль , Маршрут «Столичні пам’ятки Київської Русі з Тетяною Кабаковою» у UnexploredCity та UA-Travels маршрут Киевщиной: куда поехать, если вы везде уже были
