Репортаж з Середньовічної Корабельні: дракаром по Дністру

сторія буває нудною – Ігор пішов, Олег пішов, Володимир пішов і.. одружився і т.д. А як вони там жили? Що їли й як обходилися без зубних щіток? Від чого хворіли й як пересувалися у бездвигунну епоху? Це розповідь про те, як я майже на добу я стала «людиною середньовіччя». Ще той екшн! Рушаймо на Дністер, розкажу як це було!

 

9 серпня, 5:00, ранкова імла, тихо-тихо й тут … овва!! від берега відчалює елегантний дерев’яний корабель! По-іншому цю конструкцію назвати не можу. Насправді, то лодія – тип річкових суден, якими користувалися на наших землях у IX-XIII ст. Лодія створена вручну реконструкторами з Івано-Франківська Володимиром Ільковом та Назаром Морозко. На будівництво пішло два роки. А ще більше часу витрачено на пошуки інформації та розробку проекту човна. Абсолютне все зроблено з натуральних матеріалів – дерева, моху, дьогтю й витесане тими інструментами, якими користувалися в давнину. Навіть довбанку з колоди видовбали для основи й заклепки дерев’яні поставили. Свій проект майстри назвали «Середньовічна корабельня», бо у розробці ще кілька суден і вже є невеличкий скандинавський дракар.

Щоб відчути себе людиною середньовіччя я із фотографами заночували в таборі команди лодії.

Забудьте про сучасні комфорті намети й термобілизну. Хлопці бігали навколо багаття у шитих грубими нитками середньовічних туніках, дехто навіть у штанях крою IX ст. й шкіряному взутті. Кипів важкий металевий казан із витою ручкою, постукували дерев’яні ложки об глиняні неполивані миски й радісно дзижчали комарі. У темряві здавалося, що то не комарі, а печерні ведмеді втикають ікла вам у шкіру. Вони прогризали  шатер, де спала команда та всіляко сприяли повному зануренню у минуле.

Лодія із командою з восьми гребців, стернового та лоцмана мала пройти шлях у 115 км з Галича до села Луки за 2 дні. І це було випробування! Бо командна робота – складна річ. «Лівий гребе, правий не гребе, лівий гребе, лівий», – кричить стерновий Сашко. «А чого постійно лівий!?». «Сушимо весла!!». Злагоджено грести дуже не просто. Ставиш весло під іншим кутом – і швидкість знижується. Помахлювати часами хочеться. Ще й самі весла – вузькі, тесані сокирою не дуже ефективні, але саме так – з одного шматка – їх і робили в давнину.

Лоцман Володимир перевіряє глибину дерев’яним «ехолотом». Темп команді задає Назар, він же трубить у бойовий ріг. Справжній! Зачувши ріг, аборигени в плавках радісно махають у відповідь. Думаю, тисячу років тому вони б не були такими безтурботними.

Дністер – річка хоч і неглибока, проте швидкоплинна. Скучати команді не доводиться. То треба розігнатися й гребти як скаженим, щоб проскочити мілину, то зістрибнути в воду майже по пояс, щоб зіштовхнути з перекату. А Дністер тим часом розвертає човна й загрозливо хрустить камінням.

Краєвиди Дністра – неймовірні! Вигини річки, високі зелені береги каньйону, зграї чапель й плескіт весел. Мовчазні рибалки на березі. «Куди йдете, хлопці?» «На Константинополь!».

Подолати весь шлях у 100 км за 2 дні не вдалося. Максимальну швидкість на тихій воді вдавалося розвивати до 9 км/год, на порогах – трохи швидче. У с.Лука, у кемпі «Білий слон» команда лодії причалила лише на 3-й день.

Це була неймовірна експедиція у минуле! Занурення в побут наших предків й розуміння з чим вони стикалися у річкових експедиціях. Володя та Назар можуть розказати силу-силезну цікавинок про середньовіччя, зброю, технології та побут. Сплав у лодії по Дністру – крута річ для командної роботи, всіх кому цікава жива історія, та дуже якісне проведення часу. Долучайтесь до команди!

Замовити такий сплав можна тут: https://www.facebook.com/SerednyovichnaKorabelnya

Залишити відповідь