Карпати зачаровують своїми краєвидами та природою. Ті, хто закохані в гори, готові нести важкий наплічник, милуватися дощем, хлюпати в мокрому взутті. Зустрічати світанок, дертися через жереб, переходити річки… Бо воно того варте. Чисті джерела, стрімкі потоки, смарагдовий ліс, океан вершин до самого горизонту в розкішних кольорах. Очей не відвести.
*На першому фото – мухоловка мала (с) Дмитро Комаровський
А тепер додайте до цієї картини зустріч з птахами!
Ось ви залишили транспорт і стартували. Недалеко від населеного пункту річка кудись поспішає. Каміння біля берега та посеред річки де-не-де формує коси, і каміння на перший погляд зливається в один сірий килим. Проте ви знаєте, що варто придивитися. Бо ось же поруч бігають білі плиски, хитаючи своїми довгими хвостами. Аж раптом крізь шум води ледь чути писк — це воно! Набережник чудово маскується, але все ж вдалося його вистежити. Він перебігає, іноді повільно хитає хвостом, прямо як та плиска. Чогось злякався і дременув низько над водою, лише тоненькі смужки на крилах зарябіли.
Набережник. Автор фото: Віктор Севідов
А хто це там ходить на високих ніжках у жовтих окулярах? Теж кулик, який називається пісочник малий. Оселяється не лише на піщаних, але й кам’янистих косах, тому й на річці в Карпатах його зустріли.
Якщо вам справді пощастило, то ви ще й застали рідкісного чорного лелеку в процесі харчування. Ходить поважно під берегом і виловлює рибку. Гніздиться він можливо навіть за декілька кілометрів у лісі, а обідати прилітає до води. Але ж красень!
Чорний лелека збирає їжу на мілководді. Автор фото: Marek Szczepanek
Рухаємось вище, ось і потічок, який впадає в ріку. Навколо вже ліс, стало тихіше і поміж дзюркотіння води чутно ритмічне “чві-чві-чві”. Це гірська плиска. З сірою спиною, яскраво-жовтим низом тіла та чорним комірцем у самця. Зверніть увагу, що у неї рекордно довгий хвіст, у порівнянні з родичами плисками. Ним вона часто похитує, звідки походить інша назва плисок “трясогузка”.
Самка гірської плиски. Автор фото: Віктор Севідов
Ще не поспішайте покидати потічок, обов’язково дочекайтесь пронурка. Цей маленький дайвер — унікальний серед горобцеподібних птахів. Розміром як дрізд, але з коротким хвостом та білими грудьми. Дивіться, як він присідає кумедно на камінцях. Видивляється у воді щось, аж раптом бульк — і під воду! Пронурок збирає під камінцями личинок комах. Дайвінгом займається навіть взимку!
Пронурка найчастіше можна побачити на полюванні. Автор фото: Дмитро Комаровський
Тепер вже можна набирати темп та підійматися лісом. Але поспішаючи пройти потрібну кількість кілометрів, все ж озирайтесь та прислухайтесь. Навколо вас співатимуть синиця блакитна, волове очко, вільшанка, тинівка лісова, мухоловка мала, чорна синиця кликатиме “Вітю!”. А золотомушка червоночуба наче заводить мініатюрний мотоцикл. В Україні два види золотомушок і це найменші наші птахи. Довжина тіла 11 см, а вага 4-7 грам. Тримаються у хвойних деревах, і в Карпатах часто їх можна зустріти. Проте таку крихітку більшість мандрівників не помічає.
Золотомушка червоночуба має чорно-білі смуги на голові. Автор фото: Hans Veth
Крім дятла звичайного може трапитись жовна сива, зелена та чорна, а якщо пощастить — трипалий дятел. Його більше ніде в Україні й не побачиш, крім Карпат та Полісся. Спробуйте запам’ятати його голос та дріб, хоч цей птах менш галасливий, ніж інші строкаті дятли, проте побажаю вам успіху. А раптом вдасться роздивитися, що пальців у нього справді 3, а не 4.
Не рідко в лісі можна зустріти снігура, чижа та шишкаря ялинового. Ці птахи трапляються по цілій території України лише взимку, а в Карпатах та на Поліссі вони гніздяться. Усіх варто впізнавати за голосом, адже можна пройти повз.
Дятел трипалий. Автор фото: Francesco Veronesi Шишкар ялиновий. Автор фото: Сергій Петрович
Якщо ви ідете наодинці або тихою групою, то можливо вам пощастить зустріти навіть сов. Крім звичайної сірої сови в Карпатах мешкає значно більша за розмірами сова довгохвоста. Хвіст у неї справді видовжений і його видно, якщо сова сидить на гілці. Це одна із найбільших сов в Україні, але якщо не озиратися навколо, то її можна і не помітити.
Вдень вона дрімає зазвичай на зручній гілці. Від найбільших сов до найменших! Рідко кому вдається побачити сича волохатого та сичика-горобця. Розміром з долоню, з жовтими очиськами, зазвичай вдень ховаються в дуплах.
Сичик-горобець — це найменша сова в Україні. Довжина тіла 15 см, вага 60 г. Автор фото: Сергій Петрович
В лісі подекуди буде чутно сойок. Ох вже ж ці галасливі бешкетниці! Та крім них в Карпатах можна зустріти горіхівку. Жартома її називають “крякалкою”, бо ж її голос говорить більше, ніж слова. Впізнати за виглядом нескладно: у порівнянні з іншими вороновими птахами у горіхівки великий довгий дзьоб на тендітній голові, тіло темно-коричневе, поцятковане білими строкатинами. Іноді сидить на верхівках смерек та ялиць. Взагалі в поході хорошою звичкою стане періодичне проглядання верхівок дерев. На них іноді люблять всістися не лише горіхівки, а й дрізд гірський або дрізд-омелюх.
Самець гірського дрозда. Автор фото: Andreas Trepte
Коли ви покидаєте ліс, в зоні криволісся можуть пурхати волове очко та тинівка лісова. На вигляд зовсім різні птахи, але мелодійні пісні чимось подібні. Волове очко в Україні має понад 40 назв — задерихвіст, горішок, ломик, тріщ, король, кропивник, рихтарик… Войовничого вигляду йому додає завжди задертий хвіст, дзвінкий голос та сміливість. У кельтів це був один з улюблених птахів. Не пропустіть!
Якщо ви ідете тихо, або навіть наодинці, то є шанси зустріти в криволіссі полохливих куриних: глушця або тетерука. Ці птахи дуже обережні, тож якщо ви побачили їх послід — не шуміть. Вони полюбляють купатися в поросі, тож їхні порхалища також можуть свідчити про присутність птахів. Не переплутайте цих двох родичів: глушець значно більший, довжина тіла сягає 80 см, у тетерука до 60 см; хвіст у глушця віялоподібний з білими цятками, у тетерука ж ліроподібний й позаду білий; у глушця пір’я на горлі настовбурчуються та утворюють “бороду”, у тетерука ж голова дрібна; дзьоб у глушця світло-сірий та масивний, а у тетерука — чорний і невеликий. Самки обох видів рябі в коричневих тонах й малопомітні.
І ось ви вибралися на субальпійську луку, навколо пахуче різнотрав’я, а можливо це полонина і немає шансів пройти повз чорницю та брусницю? Поки нюхаєте квіточки або наминаєте ягоди, позирайте навколо періодично. Щеврик гірський мешкає на високогірних луках і його точно варто побачити та почути! Пісня складається з двох частин. Спочатку він виконує її на верхівці дерева або куща на луці, а потім круто злітає догори та повертається на своє місце.
Щеврик гірський. Автор фото: Zeynel Cebeci
Крокувати по хребту в горах — одне задоволення, особливо коли погода дозволяє милуватися далекими горизонтами. Щоразу натхнення проймає, свіжий вітер забирає втому. Ось поруч літають чорні, як смола круки й здається, що так легко ширяти поруч з ними. Ці розумні сторожі Карпат пильнують туристів та підбирають рештки їжі на стоянках. А як вони танцюють в повітрі! Круки — найбільші та найрозумніші серед воронових в Україні. Спостереження за ними ніколи не набридає, адже щоразу можна побачити щось нове. Круки також відомі, як довгожителі у світі птахів, але тривалість життя не перевищує 70 років.
Пара круків над схилами Карпат. Автор фото: Олексій Дубовик
Може пролетить канюк, а якщо це період міграції, то вдень на термічних потоках рухаються ключі журавлів, зграї лелек, та різні хижі птахи. Восени гірські хребти оживають, чимало зграй дрібних птахів минають їх на своєму шляху. Тож тут буде цікаво посидіти декілька годин. Під час прольоту кого тільки не побачиш!
Поміж камінням в теплу пору року тут можна зустріти горихвістку чорну та кам’янку звичайну. До середини ХХ століття чорна горихвістка мешкала лише в кам’яних розсипах та скелях. Але згодом освоїла будівлі й тепер мешкає в кожному населеному пункті України.
Якщо ви мандруєте Чорногірським хребтом, то у вас великі шанси зустріти пташку, заради якої вартує взагалі сюди їхати. Альпійська тинівка занесена до Червоної книги України та мешкає вона лише високо в горах. Попри суворий норов субальпійської зони, холодні ночі, раптовий сніг влітку, їй вдається вирощувати потомство на найбільших вершинах Карпат. Побачити її нескладно, якщо знати, що шукати очима, адже тинівка не полохлива та підпускає близько до себе.
Омріяна багатьма бьордвочерами тинівка альпійська. Автор фото: Матвій Пограничний
