Що найчастіше цікавить людей, які зібрались у подорож?
Зручне житло, заклади зі локальною кухнею, унікальні пам’ятки та видові маршрути?
Що цікавить людину з інвалідністю перед подорожжю? Ті самі вищезазначені пункти. Плюс поправка на доступність.
UA-Travels всебічно підтримує активну життєву та громадську позицію, руйнування стереотипів та ідею зручного для усіх середовища. І дякуємо Насті Аболєшевій, комунікаційниці Доступно.UA за цей унікальний матеріал та фото з соціальних сторінок героїв тексту.
Ми, в громадській організації Доступно.UA, створюємо багато матеріалів про подорожі, оскільки одна із наших цілей — мотивувати до активного життя та руйнувати стереотипи про людей з інвалідністю. У 2017 році засновник нашої організації Дмитро Щебетюк проїхав автостопом на візку Україну від Києва до Шацьких озер, а далі — до Білорусі. А в 2019 році він вирішив проїхати автостопом Європу, маючи лише 100 євро на місяць. Так виник проект #ДоступноЄвротур, про який ми зараз випускаємо серію відео на ютубі.
А кілька років тому наша організація разом із сервісом Secret Ticket запустила доступні таємні подорожі вихідного дня людей на візках. Як це працювало? Людина купувала собі поїздку у невідоме і отримувала квитки, готель та рекомендації з маршрутом, а на місці її зустрічав волонтер. Поїздки відбувались у всією Україною: Львів, Вінницю, Івано-Франківськ, Полтава, Харків, Одеса.
Якщо проаналізувати весь цей досвід мандрів, то можна скласти наступні особливості та поради подорожей Україною на візку:
1. Не соромтесь подорожувати
У подорожах на візку працює правило замкнутого кола. Люди не виходять з дому, оскільки немає інфраструктурної доступності та інклюзивного сприйняття у суспільства. Але доступність туристичних об’єктів не з’явиться, поки люди з інвалідністю не почнуть подорожувати. Показувати, що вони існують, їх багато і у них також є запит на мандри!
Таня Герасимова, учасниця наших “доступних подорожей” вважає, що “людям на візках треба виходити. Досвід буває різним: і неприємним, і незручним, і важко через себе переступити, але треба. Показувати, що ми є. Якщо ти соромишся вийти з дому в своєму місті, тобі некомфортно, то треба їхати в інше місто. Я не так давно у візку, і вчилася саме так. Переступила через себе і поїхала до Львова, де мене ніхто не знає, з думкою: «Хтозна, чи зустріну я когось із львів’ян у майбутньому, то чого мені соромитися?». Я виходила, сміливо гуляла вулицями, заходила у магазини. Чудове загартування. У Львові натренувалася і приїхала до себе у місто, де всі один одного знають. Мені стало байдуже, хто мене побачить, як мене побачить тощо. Треба виходити за межі, а потім вже побачите, що меж не існує.”
Схожа ситуація з подорожами сталася і з Валентиною Святошенко, яка після травми 9 років майже не виходила з квартири: “Рідні й друзі вмовляти, але не діяло. От не могла. Пізніше в Інтернеті побачила, як подорожують люди на візках, і ніби блискавка вдарила. Вони можуть, а хіба я ні? Тепер надолужую втрачене за ті роки. Людям з інвалідністю варто спершу здолати бар’єри в голові, а потім бар’єри навкруги”.
Схожі відчуття були і у Дмитра Щебетюка. Перші роки після травми він відчував страх вийти на вулицю або ж проїхатися автобусом. “Чи допоможуть люди? Як я вийду? Як зайду?” – ці думки весь час непокоїли його. Йому доводилось кожного разу пересилювати себе, для того щоб зробити те, що є звичною буденною частиною життя більшості людей. Але відсутність пандусів та інфраструктури – це тільки перепони, але не вирок.
2. Ретельно готуйте маршрут
Щоб потім додатково не розчаровуватись у новому місті краще одразу продумати всі головні пункти маршруту: транспорт-житло-харчування-розваги.
Якщо у вас є власне авто це значно полегшує ситуацію з подорожами, тоді для вас доступна ледь не уся Україна. Але якщо ви дістаєтесь міста потягом, то користуйтесь доступними вагонами Інтерсіті або ж замовляйте спеціальний вагон на сайті УЗ.
Тетяна Ковальчук розповідає, яка історія з нею сталась на вокзалі у Франківську: “Коли нас зустрічали з потяга, мені треба була допомога при висадці з вагона, то працівники вокзалу некоректно висловлювалися. І для них це норма. Я зробила зауваження, що я перш за все я – людина, а потім на візку. Тому просто скажіть, що йде людина у візку. Замість цього чую: “зустрічайте інвалідів”, і кричить на весь перон. Люди озираються, звертають зайву увагу. Це не дуже комфортно. Я їй кажу: “будь ласка, не кричіть на весь вокзал “інвалідів”. Це просто образливо чути про себе таке”.
Ми нікуди не дінемось від людського фактору під час мандрівок. Але поки не будемо говорити про свої потреби і бажання — вони так і залишаться непочутими та не здійсненими (див пункт 1).
Під час автостопу Україною, щоб заночувати на Шацьких озерах, Дмитру Щебетюку довелося стукати в двері до незнайомця і питати, чи має той розкладне ліжко: “Це знімає стереотипи. У звичайному житті я б ніколи нічого такого не питав. Але мені після подорожей стало легше говорити з людьми. Там все інакше працює, ти відкриваєш себе з іншого боку”.
Окей, ви у місті, що далі? Якщо ви користуєтесь таксі не забувайте вказувати, що візок складається та поміщається у багажник. Якщо користуєтесь громадським транспортом перевірити кількість та розклад низькопідлогового можна у сервісі easyway.
При виборі готелю, закладів харчування та закладів розваг користуйтесь нашим додатком TosMap або перевіряйте чи є позначка доступності в інформації та відгуках про заклад у гугл мапах.
Навіть якщо заклад недоступний — запитайте чи може вам хтось допомогти у нього потрапити, оскільки це насамперед бізнес зацікавлений у вас, як у клієнті. Але головне ніколи не питайте дозволу на вхід до закладу – просто заходьте.
Якщо ви виділите достатньо часу, щоб детально спланувати подорож, то потім будете вдячні самому собі, оскільки більшість проблем з недоступністю та дискомфортом пропадуть і ви будете повноцінно насолоджуватись мандрівкою 🙂
3. Пам’ятайте про план Б
Навіть, коли ви продумати усі-усі деталі, щось може піти не так. Але не засмучуйтесь, від цього пригода стає ще більш незабутньою.
Тетяна Ковальчук їздила у Франківськ з нашими “доступними подорожами” і вважає, що найперше, що потрібно змінити українським містам аби бути привітнішими до людей з інвалідністю, це вокзал, готелі і транспорт.
Але також враховувати існування псевдодоступності: “Часто зустрічаєш: пандус є, а поручня немає. Ніби зроблено, але не до кінця, нелогічно. Вони-то ставлять галочку, що у них все зроблено і пристосовано, а насправді цим не можна користуватися”.
Тому майте завжди кілька запасних варіантів, як ви будете добиратись до туристичної пам’ятки або що робитимете, якщо у доступному ресторані не буде вільних місць.
Ще одна важлива деталь — дізнайтесь де є доступні вбиральні. У багатьох великих містах України є онлайн-мапа туалетів або вони нанесені на популярні додатки, наша організація у проекті “Тостер” зібрала посилання на частину з них.
4. Не забувайте про…
Для то, щоб план Б спрацював вам допоможе чек-лист потрібних речей. Звичайно, для кожної людини він буде індивідуальним, але ми зібрали найпоширеніші речі, які варто взяти у подорож на візку з відгуків наших мандрівників:
- перекус
- вода для пиття
- засоби від сонця та перегреву
- мінімальна аптечка
- дощовик
- насос і латки для візка
- підгузки
Автостоп Україною якоюсь мірою став і фізичним випробуванням для Дмитра Щебетюка: “Коли перетинав українсько-білоруський кордон, довелося їхати 4 кілометри самому на візку. А ще не взяв нічого перекусити. Довелося зупинятися щоби подихати, так погано було. Після цього у Мінську відчув перегрів – різко підскочила температура до 37 градусів і довелося відлежуватися”.
5. З чого почати?
Які міста України відвідати першими? Найбільш комфортним для маломобільних туристів є Львів. Це велике туристичне місто з великою кількістю доступних закладів та низькопідлогового транспорту. Наступними за зручністю можна назвати Київ, Вінницю та Івано-Франківськ. У кожного міста є певні переваги та недоліки з іншими.
Якщо хочеться екстремального відпочинку — радимо надихатись проектом “On 3 wheel”, які організовують гірські походи, мандри та активний відпочинок для людей з інвалідністю.
6. А як автостопити на візку?
Дмитро Щебетюк проїхав автостопом за 19 днів 2 714 км, відвідавши 17 міст та змінивши 38 водіїв та познайомившись із 112-ма подорожніми. Він рекомендує стопити зранку, у відповідних для цього місцях — на заправках, паркінгах — мати табличку з написаною локацією і не опускати руки (у прямому та переносному значенні).
“Вас можуть взяти за 5 хвилин, можуть — за 20, а можуть — за 2 години. Треба говорити і намагатися переконувати. А ще — ніколи не боятися. Якщо водій має намір зупинитись, то він це зробить. Не зважаючи на те, на якій він швидкості їхатиме, скільки в нього вже людей в машині чи у якому ряду він їде”.
Деякі водії говорили Дмитру про те, що зупинилися, бо ніколи не бачили, щоб людина на візку подорожувала автостопом. Для когось з водіїв було відкриттям, що візок можна скласти і легко вмістити у багажник. Багато хто дивувався сміливості мандрівника і порівнював із собою “автостопом! та ще й на візку! ну ти даєш! я б і сам стопом не поїхав, а ти ще й на візку!”. Дехто, навпаки, жалів і переконував сісти на автобус або ж їхати додому. Також іноді давали гроші на проїзд. Але це не зупиняло Дмитра та не змінювало його планів.
Автостоп це завжди про людські історії, спілкування та контрасти долі. Дмитро пригадує, як його підібрав чоловік на повністю забитому позашляховику. Він був з жінкою, дочкою і ще троє внуків 5-7 років. Але він зупинився, порушив правила дорожнього руху, щоб підібрати стопера. Вони потіснилися, але візок все одно не дуже влазив. Жінці довелось пересісти на заднє сидіння, поруч зі складаним візком. “Вони мене ледь не до дому підвезли в Кам’янці-Подільському. Чи не всі мої поїздки були такими. Коли я вже такий втомлений, розчарований, але траплялися люди, які довозили. Допомагали».
На своєму шляху Дмитро Щебетюк познайомився з багатьма цікавими людьми: учасником телешоу КВК, майстром спорту із дзюдо, володарем кубка світу з карате. А одного разу навіть випадково “застопив” свого родича. Деякі водії заради Дмитра, дізнавшись про його плани, навіть змінювали маршрут, “намотуючи” зайві кілометри. Саме так, наприклад, мандрівник опинився у фортеці в Дубно — замку князів Острозьких-Любомирських у Рівненській області.
“Сподіваюся, після нашого спілкування вони упевнилися чи зрозуміли, що люди на візках так само активні і не становлять загрози. Їх можна нормально сприймати. Я хотів показати оточуючим, що попри те, що ти на колясці, ти можеш насолоджуватися і жити на повну”.
Дмитро Щебетюк радить їхати автостопом в моменти, коли здається, що життя – просто лайно. Це гарантований заряд позитиву та добра, згусток крутих людей з неймовірними історіями. А ми впевнені, що будь-яка подорож відкриває друге дихання та робить людей трішки щасливішими. А хіба можна обмежувати себе у шансі бути щасливим?
