fbpx

Гадяччина: колись найукраїніша Україна. Що тепер?

Така подорож Полтавщиною – це як старий жарт про ховрашка: ти його не бачиш, але він є! Фізично мало що збереглося. Шкода, звичайно, зате будемо більше цінувати те, що там збудували – оновлений музей гончарства, наприклад. 

От і виходить – треба розвивати фантазію та уявляти, як воно було, коли цими місцями на  ходили Драгоманови, Леся Українка та Панас Мирний… Спробуємо разом?

ГАДЯЧ

Це невеличке містечко, районний центр, перша згадка про яке датована 1533 роком. Воно відоме з двох основних причин: козаки та літератори.

Саме тут була запасна гетьманська резиденція Івана Брюховецького, а у 1658 році Іван Виговський підписав Гадяцький мир – Україна мала увійти до Польсько-Литовської держави. Але так і не увійшла.

При дорозі, в кількох км від Гадяча, біля села Червоний кут, можна побачити орієнтовне місце підписання – поле, а там стоїть знак та декілька стендів з інформацією. Складно уявити, що туристи без попередньої інформації зацікавляться.

З літературними пам’ятками приблизно так само – вмикайте уяву та відчувайте атмосферу. Побачите вказівник «садиба Драгоманових», підете туди, а там камінь з написом «тут жила родина Драгоманових, дядько та мати Лесі Українки – Олена Пчілка (Ольга Драгоманова) та Михайло Драгоманов». І жодного сліду родинного гнізда.

ЗЕЛЕНИЙ ГАЙ

Олена Пчілка народилася у Гадячі, писала до «Газети Гадяцького земства» (1917–1919), а у поважному віці навіть була заарештована там за антибільшовицькі виступи. Решту життя провела на Волині, в Києві та інших місцях.

Новий будинок своїй родині вона збудувала в 1898 році в урочищі Зелений гай. Дім був на 11 кімнат та стояв на березі річки Псьол.

На його місці є пам’ятні камені: Лесі Українці, її матері, Михайлові Драгоманову. Більше нічого не лишилося, садибу за радянських часів знищили спеціально і повністю, а столітні дерева порубали на дрова.

Леся Українка (четверта ліворуч) з родиною у Зеленому гаю

А колись тут збиралася творча інтелігенція з усієї України, відновлювала здоров’я Леся, її відомий портрет малював сам Іван Труш. Художник не тільки товаришував з письменницькою родиною та регулярно бував в гостях, але й в решті-решт став її частиною – одружився з Аріадною Драгомановою, кузиною письменниці.

Про цю землю Леся писала Ользі Кобилянській:

“Мама збудувала тут хорошу хату, де могли б мої приятелі з усього світу зміститися. Околиця тут гарна, горизонт широкий… будемо човном плавати і просто руками, коли вмієте; будемо читати, розмовляти, я буду грати Вам Шумана і Шопена, окрім того українських пісень масу у власній транскрипції.

Мої сестри (їх у мене три)  покажуть Вам всю околицю, побачите вже таку Україну, що “українішої” й нема. Гойдаючись в гамаках попід дубами, прочитаємо Ваші нові твори, а мої хіба старі, бо нових тим часом дасть Бог… Наша хата оточена лісом, а нижче, по річці ліс ще більший, не смерековий, правда, а мішаний, але темний і гарний”.

Тепер це урочище – місце відпочинку місцевих мешканців, тут проводять і тематичні заходи. Серед рушників, що там продаються, можна побачити і вишиту Лесю Українку.

Речі Драгоманових вивозили до різних музеїв і багато просто зникло, але те, що лишилося тут, можна побачити у Гадяцькому літературному музеї родини Драгоманових.

М. Гадяч, вул. Соборна, 11 

І наостанок про літераторів.

Недалеко від Драгоманових з 1858 по 1865 роки жив письменник Панас Мирний. Його будинок зберігся – це не музей, а приватна власність.

м. Гадяч, вул. Садова, 6

Є у Гадячі ще музей бджільництва – якщо пощастить послухати його керівницю, то вам сподобається. Якщо самостійно подивитися, то все там настільки старе та нещасне, наскільки це можливо в провінційному музеї України.

м. Гадяч, вул. Замкова, 1

Ну і бонус, він же гарний маркетинг 😉

Приватний музей молотка – будівельний магазин, який зібрав колекцію молотків різних видів, включно з акулою-молотом)). Десятки мешканців долучилися до збору та принесли щось своє.

Музей легко знайти – перед входом стоїть величезний молоток: рукоятка майже 5,5 метра, а основна частина — понад 2 метри. Вхід, до речі, безкоштовний.

 

ОПІШНЕ

В цьому селі одразу видно, що на туристів чекають, два музеї добудовані, екскурсоводи в українських костюмах, все відремонтоване. Фотографувати можна і розмовляти теж, а працюють музеї навіть на вихідних!

Хваляться, що відвідувачів тут вистачає, навіть екс-президенти були – про що свідчать таблички на стінах.

Національний музей-заповідник українського гончарства

Строкате місце. З одного боку, тут десятки сучасних керамічних статуй, паркова зона для відпочинку та доглянута територія. Можна половину дня закладати на розслаблене відвідування.

А з іншого – шароварщина, глечики, фігурки анекдотичних українців. Гіди завчено та усміхнено розповідають «що хотів сказати автор статуї» і «дивіться, куди я показую», а не про саме гончарство чи якісь цікавинки.

В будівлі музею велика колекція керамічних тарілок різних регіонів України та посуду.

 

Є різні вхідні квитки та маршрути, але орієнтовні ціни такі:

Дорослий – 60 грн

Дитячий – 30 грн

Екскурсоводи від 60 до 180 грн

вулиця Партизанська, 102, Опішня

Музей працює щодня, з 8:00 до 18:00 (пт та нд  до 17:00) 

моб. (067) 557 47 57

Музей мистецької родини Кричевських

Будинок у стилі українського модерну, зведений 1916 року в Опішні за проектом архітектора Василя Кричевського та технолога-кераміста Юрія Лебіщака

Тут теж можна подивитися на кераміку, а ще на картини, предмети побуту та рушники. Найцінніші речі в колекції – державна символіка України, яку розробив художник та графік Василь Кричевський на замовлення голови Центральної Ради Михайла Грушевського у 1918 році. Автором офіційного гербу України – Тризубу київського князя Володимира, теж був Кричевський.

Опішня, вул. Партизанська, 2, тел. +38(05353) 42416

 

МИРГОРОД

На вокзалі Миргорода вас одразу зустрічає пам’ятник Миколі Гоголю, в центрі міста – теж він і десяток персонажів з його книг. Одразу розумієш, на чиїй землі знаходишся і ким пишаються мешканці.

 

ЛЮТЕНЬКА

На Трійцю в цьому селі місцеві мешканці проводять традиційний ритуал – встановлення Віхи – дерева Життя. Стовбур дерева прикрашають гілками, повітряними кульками, квітами, іграшками та гірляндами. На верхівці прив’язують ялинку й іноді прапор України. Потім цю Віху колективно закопують в землю. Процедура складна, дерево важке – якщо чоловікам самим не виходить, то кличуть трактор на допомогу.

Віхи встановлюють в різних частинах села, а потім молодь всю ніч бавиться навколо. Вони стережуть свій стовбур та намагаються завалити сусідній. Кому вдалося – ті молодці, хто проспав – рік без одружень)). Стоїть Віха тиждень.

Етнографи вивчали цей ритуал, аналогів якому в сучасній Україні більше не проводять. Тож якщо цікавитеся чимось автентичним – плануйте наступну Трійцю провести у Лютеньці.

БОБРИК

Тут можна подивитися на нинішню загальноосвітню школу, а колись – садибу поміщика Масюкова, голови шляхти (дворянства) Гадяцького повіту.

Це пам’ятка архітектури національного значення, збудована у стилі раннього класицизму на початку XIX ст. Вікіпедія про будинок говорить так: «Головний фасад будинку прикрашено шестиколонним портиком доричного ордеру, що завершується ступінчастим аттиком. Перед ним, на відстані 4 метрів, встановлено чотириколонний портик із трикутним фронтоном. На рівні другого поверху він утворює балкон, який є одночасно покрівлею над пандусом для під’їзду екіпажів до головного входу».

ПЛІШИВЕЦЬ

Аби дістатися цього місця – треба їхати полем, бездоріжжям. Але тут чудові краєвиди, навіть сторічна Покровська церква здається красивішою, бо стоїть серед зелені та простору.

Її будували за прототипом дерев’яного Троїцького собору у Новомосковську.
*****

Коли йдеться про Полтавщину, то всі згадують про Диканьку та Сорочинський ярмарок – тепер ви знаєте більше.

А чи відвідаєте?

Залишити відповідь