Ще наприкінці 2017 Zruchno.travel взяли інтерв’ю у однієї з авторок нашого сайту і тепер ми публікуємо його також:
Наталія Михальченко: “Треба любити Україну цілком і без залишку”
Спільнота “UA-Travels. Збірка Мандрівок” з’явилася в 2005 році, коли інформації про подорожі Україною було не просто мало, а дуже мало.
За 12 років група набрала 5 700 учасників, пережила міграцію з ЖЖ (LiveJournal) до Facebook, а головне – відкрила туристам безліч невідомих куточків України. Модератор UA-Travels, блогер і мандрівник Наталя Михальченко розповіла Zruchno.Travel, чому дуже важливо не тільки подорожувати Україною, а й розповідати про це.
– UA-Travels набув популярності в епоху ЖЖ. Як ви пережили масову міграцію користувачів до Facebook? Що буде наступним – відеоблог, Telegram?
– Ми починали просто з “вау-вражень” типу: “Я був у тако-о-ому місці! Ось вам три змазаних фото”. – “О, круто, чувак!” Потім був обмін туристичними порадами. Поступово почав вимальовуватися формат блогів і фотозвітів, розширилася команда. Через пару років після старту до групи приєдналися я і ще кілька модераторів. Десять років по тому це вже була найпопулярніша тревел-спільнота в українському сегменті ЖЖ. Якщо зараз підійти в книжковому магазині до полички з путівниками, то обов’язково побачиш знайомі імена на обкладинках. Зниження популярності “Живого журналу” ми пережили спокійно. Після 2014 року з ЖЖ пішло дуже багато активних користувачів, проте співтовариство існує і залишається одним із небагатьох дійсно живих: за минулий тиждень там з’явився десяток нових постів, які продовжують читати і коментувати. Водночас, вийшовши за межі Livejournal, UA-Travels змінив багато – й у форматі, й у місії. Зараз це сайт, де враження від наших подорожей – дуже важливий, але не єдиний розділ. Що далі? Подивимося. Ми відкриті новому, з умовою, що у цьому новому будуть Україна і подорожі нею.
– Яка тепер ваша нова місія?
– Насамперед – подолання містечкових стереотипів.
– Розумію, про що ви. Нещодавно команда Zruchno.Тravel була на туристичному форумі в Запоріжжі. Виявилося, що багато місцевих жителів відмовляють туристів до них їхати: мовляв, навіщо вам димом заводів дихати. Як подолати ці стереотипи?
– Місцеві жителі, які не бачать привабливого поруч, – це не тільки про Запоріжжя. Що робити? Не слухати “зраду”, не сприймати “зраду”, не транслювати “зраду”. Не чекати від Запоріжжя – Львова, а від Львова – Запоріжжя. Давати інформацію, яка показує сильні й цікаві сторони саме цього місця, розкривати саме їх. Так, у Запоріжжі зараз головне – це заводи, промисловість, а не Хортиця і козаки. Електростанція не цікава? А світло включити в будинку вам цікаво? “Мотор Січ” не цікаво? А що з речей навколо нас вироблено там? А побачити величезне місто і річку з вертольота, а пройти шлюзи на пароплаві? Ось ці речі потрібно просувати і пропонувати гостю, а не тільки реконструйовану Січ або скіфський стан. Туризм нині – це не тільки розважальна функція, а й у тому числі національна безпека. Розуміння суті сьогоднішніх процесів. Як приклад згадалася екскурсія на Придніпровську теплоелектростанцію кілька років тому. Там ти своїми очима бачиш, скільки потрібно вугілля для роботи станції в день. І якого саме вугілля. І чому якесь інше вугілля не підійде. І чому блокада українського антрациту з тимчасово окупованих територій – це злочин. І чому перебудувати станцію під інше паливо – це саме взяти і перебудувати станцію, а ніяк інакше. Може здатися, що це не ті теми, які піднімає туризм, але для нас важливі саме вони. У кінцевому підсумку, вони важливіше, ніж подивитися потішний козацький бій на шаблях. У козаків ми й на Місяці вбратися можемо, а іншого Запоріжжя сьогодні у нас не буде.
– Якщо говорити про індустріальний туризм, чи вдасться змінити думку керівників промислових підприємств, які не бажають, щоб у них по цехах “ходив хто попало”?
– Це обов’язково зміниться. Це просто непереборна сила прогресу. Позавчора на підприємства не пускали нікого, тому що це дуже секретно і дуже режимно. Вчора виявилося, що можна побудувати завод відразу з орієнтацією і на туриста в тому числі – як “Інтерпайп-Сталь” у Дніпрі. Сьогодні в усіх підприємств є сайти з масою фото і відео про виробничі процеси, є музеї, які відвідують не тільки школярі. І веб-камера в кар’єрі, яка веде відкриту трансляцію, – це теж сьогодні. Так що розумне завтра настане, обов’язково.
Фото: facebook.com/InterpipeSteel
– Тобто туристу вже можна запропонувати таку програму вікенду в Дніпрі, щоб він поїхав задоволеним?
– Спочатку запропоную відвідати наш сайт. Ми багато і з задоволенням пишемо про Дніпро і завжди в курсі подій. Заходьте, вибирайте, запитуйте – однозначно можемо порадити щось вражаюче. У Дніпрі це, безумовно, коктейль з історичної катеринославської забудови і сучасної архітектури, завод “Інтерпайп-Сталь”, культурний центр “Менора” і музей АТО “Шляхами Донбасу”. А ще – авторські прогулянки, квести, стріт-арт, кав’ярні-бари, виступи, творчі зустрічі та аматорські театри. Живе місто, йому є чим здивувати допитливого гостя.
Фото: menorah-center.com
– Ви часто подорожуєте Україною. Що найбільше вразило за останній рік?
– Безліч позитивних змін у всіх регіонах, в усіх сферах. Від сервісу “Укрзалізниці” до нових доріг в областях, від відмінних хостелів до доброї кави на заправці або у віддаленому райцентрі. Фестивалі, виставки і музеї, мобільні додатки, турлідери і гіди з неформальним підходом до роботи, величезна кількість ініціативних людей з унікальними проектами, до яких можна приєднатися або просто спостерігати. Взагалі кардинально змінилося ставлення людей до своїх міст, будинків, до середовища проживання. Дуже багато хто усвідомив себе і свої можливості, і в цьому році результати мені особисто стали дуже помітні. І вони вразили, так.
– Ви часто буваєте за кордоном, бачите, як там організована індустрія гостинності. Що із зарубіжного досвіду Україна повинна перейняти в першу чергу?
– Я не цільова аудиторія саме індустрії туризму, я – споживач послуг і благ, так само важливих і місцевим жителям, і приїжджим. Звідси такі висновки: не можна створювати якусь індустрію туризму, не створюючи комфортний суспільний простір, інфраструктуру, логістику. Це спроба поставити віз перед конем. Я не скажу зараз нудне “почни із себе”. Я скажу: давайте ще більше розповідати про те, що любимо. Давайте дивитися на свої звичні, знайомі місто, район, двір очима гостя. Знаходити в них незвичайне, що чіпляє, і говорити про це. А в масштабі країни я вважаю нашою головною бідою жахливу логістику. Через неї не тільки міста і села, а й цілі регіони (навіть у центральних областях) потрапили в ізоляцію. Якщо людина живе не в Києві, то йому треба витратити чимало часу і сил, щоб потрапити в будь-яку іншу область, окрім сусідньої. Та що там Донбас – ось Кіровоградську область багато відвідували? Самий центр країни! До Черкаської області з лівого берега добратися не через Київ – те ще завдання, а вже до Сумської – о-о-о! Буде дорога – буде життя.
Фото: kmu.gov.ua
– Який регіон України ти вважаєш найбільш недооціненим із погляду туризму?
– Тут, звичайно, доречно було б сказати «Донбас», тим більше що практично вся команда UA-Travels сьогодні – вихідці саме із цього регіону, ми дуже добре знаємо і любимо його. Але вірніше буде поставити зустрічне запитання: а який регіон достатньо оцінений? Київ, Львів, Одеса, Карпати, Кам’янець-Подільський, кілька замків і частина Чорноморського узбережжя. Все! До інших місць середній українець потрапляє або для навчання і по роботі, або за сімейними обставинами. Більшість українців частіше буває в Туреччині й Єгипті, ніж подорожує по своїй області – “а що тут дивитися?”. Ну і логістика. Так що в усіх нас роботи – тільки злегка початий край. Потрібно показати і розповісти про різні куточки України так, щоб у людини виникло непереборне бажання побачити це на власні очі. Я не знаю іншого способу, ніж любити Україну всю, цілком і без залишку – і не мовчати про це.
Фото: globustour.com.ua