fbpx

Подорож до Закарпаття: подивитися на Україну іншими очима

Центральною вулицею нічного Ужгорода неквапливо прогулюються літні люди, молоді закохані та жадібні до вражень туристи. З ресторанів доноситься тиха приємна музика, повітря пронизане апетитним ароматом шоколаду.

Міську ідилію перериває маленький ромський хлопчик, який з криком проноситься повз натовп.  За ним біжить жінка – вочевидь мати і щось кричить навздогін. Розібрати можна тільки матюки, якими щедро приправлені агресивні викрики.

Переконавшись, що малого наздогнати буде не просто, жінка кидає в негідника консервною банкою. Та, наче хокейна шайба, ковзає по тротуарній  плитці – люди очима проводжають банку з сардинами, а хлопчик зі сміхом ховається в найближчому провулку.

Перехожі знизують плечима і через мить повертаються до своїх розмов. Вулиця знову наповнюється спокійною музикою і тихими обривками сотень голосів.

Подібні епізоди – своєрідна особливість Закарпаття. Яскраві контрасти і колоритні люди помножені на карпатську природу і смачну кухню – це те, що приваблює у Срібну землю мандрівників майже з усієї Європи.

Палац Шернборнів: можливо, найкрасивіший палац України

Маленька залізнична станція «Карпати» здебільшого отримує від туристів схвальні відгуки. Однак стильну, схожу на мініатюрний замок будівлю, по невідомій причині пофарбували у світло-голубий колір, від чого чарівність станції тільки втратила.

Однак красень-палац, розташований у санаторії «Карпати» і досі вражає.

Вхід на територію коштує 15 грн з людини (Прим. актуальність цін – зима 2018-го). Є можливість зайти повз контролерів безкоштовно – однак, якщо гроші справді вкладаються у підтримання палацу та розкішного парку ,то ціна квитка зовсім невелика.

Маленькі групки туристів бігають коридором палацу Шернборнів у пошуках «потайної кімнати» з каміном та розкішною люстрою. Далеко не всім щастить знайти у лабіринті потрібний поворот.

Ті ж, хто знаходить, береже секрет, як ПІН-код до власної банківської карти. Адже поки інші блукають, є можливість неквапливо зробити кілька вдалих «селфі».

Замок Сент-Міклош, як символ небайдужості закарпатців

На Закарпатті вистачає проблем. Це помітно неозброєним оком – варто тільки поглянути на ріки, береги яких вкриті сміттям. Вздовж Латориці можна знайти не одну «новорічну ялинку» – гілки та кущі, за які чіпляються різнокольорові поліетиленові пакети.

Однак люди на Закарпатті, як і всюди в Україні, різні. І поки одні кидають сміття в ріку, в надії, що течія винесе все це на територію ЄС прямо до сміттєпереробного заводу, інші займаються відновленням і будівництвом.

Такі, як закарпатський художник Йосип Бартош.

Твердиня Сент-Міклош має зовсім непривітний вигляд. Якби тут знімали кіно, це були б або епічні історичні стрічки з кров’ю та різаниною, або фільми жахів з тими самими атрибутами.

Однак всередині  зустрічають з посмішкою. Вхід в музей безкоштовний – приймаються тільки добровільні пожертви.

При цьому ніхто не ходить слідом і не стоїть над душею. І тому допомагати музею фінансово – приємно та легко.

Фактично з руїн, цегла за цеглою, замок відновлює місцевий художник Йосип Бартош. Ініціатива, можна сказати, волонтерська. І тому, коли хтось з туристів розчаровано тягне щось на зразок: «А це хіба автентичний дах?» або «Как-то бедненько», хочеться тільки закатити очі  у стилі Роберта Дауні-молодшого.

Мукачево: давай залишимось друзями

Чай чи кава? «Динамо» чи «Шахтар»? Ужгород чи Мукачево?

У закарпатському протистоянні двох головних міст Мукачево має потужні аргументи. Великий фотогенічний замок, затишна «домашня» атмосфера вулиць, алкогольні фестивалі, історичні реконструкції.  Смачні десерти, врешті-решт.

Мукачево відчайдушно бореться за туристів. Наливають блогерам,  організовують фести вина і пива (і там знову наливають блогерам).

Мукачево надзвичайно приємне місто. Однак поки у локальному протистоянні значно програє обласному центру.

Вибач, Мукачево, справа не в тобі. Просто це не кохання, давай залишимось друзями?

Ужгород: завжди прекрасний

«Я не підселяю п’яних або агресивних, але на всякий випадок, штани вночі краще не знімайте» (с)

З таким напуттям поселяють в кімнати відпочинку на автостанції.

Якщо приїхати в місто пізно вночі і не мати заброньованої кімнати у готелі, скоріш за все ночувати доведеться саме в такому місці.

Цікаво, що кімнати відпочинку на залізничній станції коштують від 500 гривень – це дивно, адже мережа Hilton, здається, не розповсюджується на Ужгородський вокзал.

Тим не менш, якщо в кишені тільки булка з маслом, то лишається купити ліжко-місце або ночувати в залі очікування.

Міні-скульптури – своєрідна «родзинка» міста. Всього в Ужгороді близько трьох десятків мініатюрних пам’ятників і з кожним роком їх стає тільки більше.

Ужгородський замок виглядає вражаюче – глибокий рів, міцні стіни, потужні бастіони. Але всередині все значно скромніше.  Поруч з замком – музей народної архітектури.

Ужгород цікавий не конкретними пам’ятками, а загальною атмосферою. Аромати кав’ярень, справжні європейські пейзажі, звуки різноманітних музичних інструментів – це пазли, які і створюють повноцінну картину міста.

Закарпаття надзвичайно цікавий регіон, який справді дозволить жителям з «того боку Карпат» подивитися на зовсім іншу Україну, про існування якої, можливо, навіть і не здогадувалися. І вкотре переконатися, наскільки країна різна та невідома навіть для нас самих.

Тут можна почути стільки ж мов, як і на Радбезі ООН. Набрати з десяток кілограм, скуштувавши всі види солодощів. Відкрити талант художника, надихаючись місцевими краєвидами.

У вас можуть поцупити гроші, а можуть запросити додому і пригостити домашнім вином.

Закарпаття можна полюбити або зненавидіти. Але залишитись байдужим навряд чи вийде.

Залишити відповідь