Скандинавський Київ. Де шукати вікінгів?

Прагнете гострих відчуттів? Скажіть знайомим, що заснування Києва Києм, Щеком, Хоривом та їх сестрою Либіддю у V ст. – продукт радянської міфотворчості. Насправді місто з’явилося завдяки скандинавам і сталося це наприкінці IX ст. А щоб вразити остаточно, проведіть друзів скандинавськими місцями Києва.

Рушаймо! Найбільш інтенсивні контакти скандинавів із Середнім Подніпров’ям відбувалися у IX – поч. XI ст. Тому скандинавські місця Києва – то переважно викопні й археологічні, але є і цікавезні виключення. Сьогодні будемо «гуляти» середньовіччям і пройдемо Верхнім містом та літописними пагорбами з найбільш яскравими історіями.

Гора Щекавиця. Легенда про Олегову смерть

Пам’ятаєте літописну історію про смерть князя Олега від коня, точніше від змії, яка квартирувала у черепі княжого улюбленця? Так от існує ця легенда у трьох варіантах: київському, новгородському та ісландському. Сама легенда склалася у середовищі тих скандинавів, які приїжджали на Волзький та Дніпровський шляхи на заробітки. Літописець «Повісті минулих літ» не приховує скандинавське походження Олега. Та й саме ім’я – це ословянене скандинавське Helgi. В ісландському варіанті легенди, а це «Сага про Одда Стрілу», збереглося найбільше деталей, які і пояснюють  чого це раптом кінь мав стати причиною смерті героя.

А найменше подробиць лишилося у київській версії, саме тому, що скандинави на момент запису «Повісті минулих літ» вже геть ослов’янилися й позабували про свою ритуальну магію. А як же Щекавиця? Там гарні краєвиди і можна пошукати череп коня!

Картина Васнецова В. «Олег у костей коня» 

Гора Юрковиця. Воїн-торговець-грабіжник

Під Юрковицею та Щекавицею, де зараз промзона, у середньовіччі йшла дорога на Вишгород. Неподалік від неї розташовувався курганний могильник. Тут було знайдено кілька скандинавських поховань. Воїн з конем, а це типово скандинавські поховання, кріпив свій плащ чудовою бронзовою застібкою-фібулою. Другий – мав золотий (!) перстень. А золото у тогочасній Європі імпортувалося аж із Африки й справді було «на вагу золота».

Наприкінці IX ст. скандинави освоюють шлях на Візантію по Дніпру. У Візантії можна було вигідно продати хутро та рабів, а натомість отримати дефіцитне срібло у вигляді монет та коштовний шовк. Монети і знайшли біля воїна в іншому похованні могильника.

За даними археології Київ як місто починає формуватися з к. IX ст. За літописом як раз тоді на ці землі приходить військо князя Олега. Скандинави у війську домінували, але були й інші народи і всі вони разом складали «русь» – торгівельно-військову еліту. Цю «корпорацію» цікавило встановити контроль над водними та суходільними шляхами. Наш другий воїн мав при собі найбільш популярну жіночу прикрасу – скроневі кільця, які походили з Сіверщини. Чи відібрав їх як данину, чи може то була історія кохання? Так чи інакше той чоловік був красенем, носив сережку з проволоки, бусинки, і плащ із двома овальними фібулами.

 

Старокиївська гора або де жили літописні Ігор та Ольга

Невідомо, де мешкали літописні князі Олег і його наступники Ігор та Ольга, вони ж – Ingvar та Helga. Відомо, що у їхні часи в серці майбутнього великокняжого міста був курганний могильник. Уявіть собі біля фундаментів Десятинки поховання дружинників з Півночі, що тримали за поясом кістяні вістря із звіриною головою, або хлопчика із заможної скандинавської родини, якому в могилу поклали власну кістяну ложку та малу залізну сокирку. Або жінку, яка носила одяг із ґудзиками та кріпила свій сарафан срібною скандинавською фібулою. А ще двоє з похованих гарно за життя торгували, бо мали: коня, сердолікові буси, арабські монети-підвіски, срібну слов’янську сережку та фібулу із ірландським орнаментом.

Кургани Старокиївської будуть знищені онуком Ольги – Володимиром Святославичем (980–1015) і на них він збудує Десятинну церкву.

 

Десятинна церква та зловісний покійник

Тут похований князь Володимир. Помер цей князь у своїй заміській резиденції на Берестові (район сучасної вулиці Добровольчих батальйонів). Тіло померлого, за словами літописця, виносили не через двері, а спеціально для цього розібрали дах. За деякими з ісландських саг зловісних покійників намагалися заплутати й «приховати» вхід у будинок. Для цього розбирали стіну будинку й через діру виносили тіло. Зважаючи на скандинавські корені династії Рюриковичів таке пояснення у випадку з Володимиром є цілком ймовірним. Але що ж такого зробив Володимир Святославич, що його дух міг зашкодити живим!?

Як виглядала еліта? Велика Житомирська, 2

Кожен воїн мусить мати найкращу зброю для «місця несення служби».  Поступово у скандинавських дружинників з’являється дорогі, але чудові сагайдаки та мечі з Угорщини. Так, дуже поступово, формується елітарна культура ранньої Русі – як гібрид усього найкращого для цього региона.

Загалом мешканці Верхнього міста харчувалися краще за подолян, в їх раціоні було набагато більше м’яса. Гарна фізична форма просто необхідна для користуватися метровим мечем й тримати щит, які знайшли тут у похованні. Фізична сила у X ст. приносила владу і багатство. Продемонструвати свій статус, заняття та походження можна було одягом. Наш небіжчик мав нашиті срібні кульки та ґудзики (!), притаманні саме тим скандинавам, які їздили східним шляхом, тобто Волгою та Дніпром. Незважаючи на те, що могилу двічі пограбували, там знайшли коштовні персні, скляні та сердолікові бусини, а в шкіряному гаманці – монети з Херсону (суч. Херсонес).  

 

Жіноче питання. Велика Житомирська, Михайлівський монастир

Відомо, що в загонах русів були наложниці. Принаймні така картина вимальовується за свідченнями очевидця, арабського дипломата Ібн-Фадлана. Він описує підготовку та похорон знатного руса у Волзькій Булгарії. Наложниця, яка зголосилася супроводжувати свого пана-руса після деяких ритуалів була вбита й спалена на поховальному багатті. Перед смертю вона віддала свої прикраси старій – «янголу смерті» та дівчатам, які нею опікувалися. Про русів у Києві такого опису немає, але є прекрасне парне поховання на початку Великої Житомирської. Небіжчик був похований з великою кількістю озброєння, а жінка біля нього не мала нічого й дуже схоже, що супроводжувала його у потойбіччя так само як і дівчина, описана Ібн-Фадланом.

«Похорон руса» – ілюстрація до ібн Фадлана Васнецова (?) та реконструкція черепу Інгігерд з Софійського собору

А зовсім поруч, на території монастиря, лежить геть інша жінка – молода (16-18 р.) й дуже багата. Вона мала скроневе кільце із золота! На додачу до срібних підвісок, скандинавської фібули, перснів, бусин, і пов’язки з срібним шиттям на чолі. Всього близько 70 (!) предметів із металу, скла, дерева, кістки. Гаманець із кольорової шкіри із срібною хрестовиною накладкою натякає на її зв’язок із християнами. а в цей час відома лише один правитель-християнин – княгиня Ольга. Відомо, що у середині X ст. Ольга відвідала Константинополь й прийняла там хрещення. Хрещення приймалося переважно колективно, тобто разом з княгинею мали хреститися її супроводжуючі серед яких було багато жінок. За однією із версій, саме коштовні подарунки із християнською символікою та хрестоподібні підвіски отримали люди з почту княгині Ольги та привезли їх на Русь.

 

Софійський собор. Княгиня Інгігерд, варяг Якун та кохання Харальда

Тут у гарному мармуровому саркофазі похований князь Ярослав Мудрий із дружиною, шведкою Інгігердою. Наразі там один череп, і на щастя він належить княгині. Польські антропологи запропонували реконструкцію, і тепер біля саркофагу можна милуватися зображенням прекрасної білявки. А череп Ярослава зник, та це інша надзвичайна і детективна історія.

На північних хорах (2й поверх) собору є начебто звичайний надпис: «Поможи рабу своєму Якуну». Він належить варягу Хакону, вихователю Михайла, сина великого князя Святополка Володимировича (пом. 1019 р.). Після смерті Володимира Святославича (1015р.) між його синами розпочинається боротьба за Київський престол. У ній гинуть брати Борис, Гліб, Святослав, та Святополк. Мати Святополка – княгиня Олісава в період усобиць опікується київським престолом та своїми онуками – Михайлом, Меркурієм-Іваном, Стефаном, і сином від наложниці – Іоаном. Але на місто суне військо Ярослава Володимировича, який не обіцяє милості родині свого ворога. Тоді княгиня із онуками та вихователями намагається  сховатися у Софійській церкві та звертається до Бога, де разом із нею вишкрябують свої прохання варяг Хакон та грек Ставрон. Що з ними сталося потім сховано у темряві Софійського собору.

Про кохання Харальда Суворого, конунга Норвегії та Єлизавети, дочки Ярослава Мудрого складені поеми. У Софійському соборі зберігся «портрет» князівської родини. Чи це родина Ярослава чи Володимира точаться дискусії. Але приймемо тут перший варіант. У романтичній версії йдеться про суворого вигнанця з Норвегії, який переховувався у Києві. І от якось побачив прекрасну діву, яка виходила із величного храму святої Софії та вмить закохався. Та його сватання майбутній тесть – Ярослав Мудрий – наче і не відмовив, але натякнув на відсутність королівства, статусу й багатства. І тут, за тою ж версією, Харальд пише поезію «Віси радощі», де описує нещасне кохання. Потім відправляється найманцем до Візантії, де очолює імператорську гвардію. Із великими грошима цей вікінг вернувся до Норвегії, потіснив свого кузена, тодішнього конунга Магнуса та став його співправителем. А вже тоді заслав сватів до Єлизавети й щасливо одружився. Але, якщо зробити підрахунки , то на момент першого побачення під стінами храму Харальду було близько 15, а Єлизаветі – 5 років.

Подарунок для княгині. Вул. Іринінська

За часів князя Ярослава тут збудовано церкву св. Ірини. Популярна версія говорить, що у Києві принцесу Інгігерду, яка приїхала виходити заміж за Ярослава охрестили й дали ім’я – Ірина. Навіщо Інгігерду було хрестити – невідомо, адже вона була християнкою з народження.

А ще вона привезла до Києва величезне придане. За скандинавською традицією чоловік після першою шлюбної ночі мав подарувати молодій дружині «ранковий дар», який дорівнював вартості посагу. Інгігерда отримала найбагатше місто північної Русі – Ладогу (суч. Стара Ладога) з округою. Про розмір посагу можемо тільки здогадуватися.

Ми не знаємо, де знаходився палац Ярослава та Інгігерди, але уявимо, що вона ходить молитися до церкви своєї небесної патронки разом із малим хлопчиком із Норвегії. То був Магнус, син «потаємного кохання» великої княгині конунга Норвегії Олава Товстого. У 1029 р. Олав втікає від ворогів на Русь, до Києва. Тут він гостює у своєї колишньої нареченої – Інгігерд. Їх шлюбу свого часу спротивився її батько, але почуття, за повідомленням ісландських саг, лишилися. Можливо, у церкві св. Ірини Олав попросив  кохану прихистити його малого сина, бо він сам мусив повернутись та відвоювати королівство. Вона погодилася і Магнус прожив у Києві близько п’яти років. А Олав Товстий загинув у битві під Стіклестадом (Норвегія). Правда, героїчна смерть перетворила Олава Товстого на Олава Святого та небесного патрона Норвегії.

Скандинави зникають. Район Золотих воріт

У X ст. тут теж був курганний могильник, де знов зустрічаємо типово скандинавські поховання – воїн із конем та зброєю. Як і дружинник з Великої Житомирської цей воїн (кут Рейтарської з О. Гончара) користувався мечем із Угорщини і дуже любив грати в кості.

Протягом X ст. скандинавська еліта поступово ослов’янюється. Так, наприклад, батьки із суто скандинавськими іменами – Ingvarr та Helga називають сина слов’янським іменем Святослав. Очевидно і шлюби зіграли не останню роль. Еліта Русі могла бути різною за етнічною належністю, але єднало її влада й доступ до багатств. Так, на Золотоворітській, 2 жінка мала типово слов’янські скроневі кільця та підвіски-лунниці, але й срібний перстень скандинавського типу.

Гуляючи центром Києва від Золотих Воріт до Десятинної церкви не забудьте про трьох великих княгинь XI ст. – шведку Інгігерду, дружину Ярослава Володимировича, англосаксонку Гіту Вессекську, дружину Володимира Мономаха та шведку Христину, дружину Мстислава Володимировича. Всі вони прибули до Києва разом із родичами, свояками, та слугами, які поселилися десь поблизу князівських палаців й назавжди лишися в місті.

Наша прогулянка середньовічним скандинавським Києвом завершилась. Ми з вами пройшли найбільш яскравими місцями Верхнього міста, з’ясували роль скандинавів у заснуванні Києва, та спробували по-іншому подивитися на відомі факти.

Якщо вам цікаві зв’язки столиці із Північчю Європи у пізніші часи, запрошую до наступної подорожі!

 

* Головне фото (с) Богдана Камінського. Ч/б фото з книги Зоценко В., Андрощук Ф. «Скандинавские древности Южной Руси». Париж, 2012. Федір Олександрович Андрощук люб’язно дав дозвіл на використання фото з його книги.

Усім, хто хоче ще дослідити історичний Київ, нагадуємо про кілька наших маршрутів для самостійних мандрівників – Будинок з котами та Будинок з ірисами: київські перлини архітектора Безсмертного , Маршрут столичними пам’ятками Київської Русі та Архітектурні прогулянки Києвом з UA-Travels

Залишити відповідь