Постмодерністський квартал 80-х років, або замок на Подолі

Гуляючи в Києві в районі станції метро Тараса Шевченка, ви напевно натрапляли на цей дивний квартал. Він однозначно ідентифікується як радянський, і у той самий час має стільки нефункціональних архітектурних деталей (як на той функціональний час без архітектурних надмірностей), що ти губишся в здогадках стосовно епохи, у яку він був побудований.

Це місце – одне з найулюбленіших у Києві, я завжди воджу туди своїх друзів та гостей і хотіла розповісти про нього з першої ж миті, як його побачила, але мала лише фотографії, яких було недостатньо для повноцінної розповіді. Довгий час я не могла відшукати жодної згадки про цей квартал та його авторів, помилково приписувала авторство архітектору Віктору Розенбергу, який проектував приблизно у той самий час квартал в іншій частині Подолу. Аж поки я випадково потрапила на презентацію статті-інтерв’ю з одним з авторів цього незвичного проекту і на зустріч з іншими авторами. Тож ось вона – історія про київський постмодерн.

Авторами проекту є Георгій Духовічний, Тетяна Лазаренко, Леонід Мороз та Юрій Шалацький. Саме з останнім було записане презентоване інтерв’ю, тож більшість фактів записано з його слів.

Ця мапа окреслює будівлі кварталу, кожній будівлі призначено номер (за проектом), ці номери потім будуть зустрічатися в тексті і в підписах фотографій, щоб легше було зрозуміти про що саме йде мова. Зеленим означені старі будівлі, що були зруйновані, чорним те, що не було побудовано.

Початок проектування кварталів обмежених вулицями Оболонською, Оленівською, Межигірською та Кирилівською – 1979 рік. Ці квартали офіційно знаходилися не в історичній частині, а в промзоні, тож до проектувальників було менше вимог. Тим не менш, однією з вимог була висотність – не більше 7 поверхів по Межігірській та 4 поверхи по Кирилівській, щоб відкривалася панорама на історичні пагорби Щекавицю та Юрковицю. Неймовірне щось, як на наш час, на жаль. Дивіться як зменшено висотність будівлі №16 в сторону пагорбів.

№16. Вигляд зі сторони Оболонської

№16. Вигляд зі сторони Кирилівської

Також архітектори враховували вже існуючу забудову: радянські будівлі та унікальні дореволюційні будинки. Останні намагалися зберегти, тож розробляли новий проект з урахуванням цього сусідства. Наприклад, у кварталі, де зараз побудовано нову церкву, колись знаходився католицький притулок. Він мав готичні форми і ці форми було враховано при проектуванні навколишніх будівель. Але, на жаль, зараз там пустир (будинок зруйнували, щоб зробити щось нове, але знайшли старовинні фундаменти і натомість там тепер новобудова у вигляді дерев’яної церкви). В результаті ані проект не завершено (там повинен був бути дитячий садок), ані оригінальну готичну споруду не збережено.

Вигляд зі сторони Юрківської на пустир, на задньому плані №1

Деякі будинки мають якісь свої подільскі прототипи. Наприклад, кафе на розі Юрківській і Костянтинівській – перегукується з будинком Петра.

Будинок Петра ліворуч і Кав’ярня “Щекавиця” до перебудови праворуч (фото з журналу А+С)

На жаль, кафе повністю перебудували на помпезну сільську хату зі стріхою. Дуже пасує до нової дерев’яної церкви неподалік, але не пасує до всього іншого. Сором. Маю надію, що колись власник будівлі зрозумію цю помилку і відновить початковий вигляд.

Перехрестя Костянтинівської і Юрківської. Праворуч №12

Мій улюблений будинок – замок. Цей будинок як сюрприз: заходиш з перехрестя Костянтинівської і Юрківської у височенну арку з колонами ніби крізь середньовічні ворота.

№4

Потім трохи через сад і тут на пагорбі він! Справжній замок!

№3

В кутових баштах ліфти, під пагорбом – канали для видалення сміття.
Це трансформаторна підстанція і голуб’ятня! Голуб’ятня це, взагалі, реверанс в сторону старого Подолу, зворушлива повага до традицій.

Тут повинен був висіти ліхтар. Правда ж, виглядає як місток між двома стінами фортеці?

Будівлі проектувалися з урахуванням вуличного шуму: у двір виходили спальні, на вулиці з трамвайними коліями – кухні й загальні кімнати.

У проекті було закладено виключне пішохідне використання будинків, що зараз, звісно, нікого не турбує і власники автівок поступово відвойовують простір серед затишних палісадників та публічних просторів, призначених для людей. Але коли архітектори роблять цілісний проект кварталів, а не точкову забудову двору, то це не так вже й просто зробити – існують якісь чисто фізичні перепони у вигляді парканів або сходів, які не дозволяють автовласникам заповнити весь простір автівками.

Двір №14

Двір №9 і №6

На жаль, будівництво кварталів прийшлося на час перебудови і навіть трохи на буремні перші роки незалежності зі всіма наслідками: нестачею будівельних матеріалів, коштів, будівельних бригад. У той самий час, зі слів авторів, саме цей бардак дозволив трохи послабити обмеження, які діяли у радянському союзі для архітекторів.

№13

Саме через нестачу коштів були обрані не зовсім якісні матеріали для будівництва, і тому будинки не мають запланованого вигляду. І саме через нестачу коштів вирішено було віддати будівництво на госпрозрахунок. Тобто будівельники самі будували собі квартири. З одного боку, це чудова ідея втілити проект у життя і водночас надати житло людям. З іншого, цей був доволі ідеалістичний проект для простого робітника, якому було не до збереження у майбутньому всіх архітектурних задумок. Архітекторами навіть було створено проект для заскління балконів, але жоден власник балкону до них з цим не звернувся.

Двір №5

Автори проекту розповідали, що на початку намагалися переконати людей не склити галереї та відкриті балкони і тераси, бо це ж такий привілей – мати власну терасу, зелений сад. Але аргументи були залізні – повне непорозуміння з сусідами, засміччення публічних просторів, крадіжки та інше.

Двір №14

Автори кажуть, що проект не був реалізований навіть на 50% через велику кількість обмежень, недоопрацювань зі сторони забудовників та інших причин.
Розібрали на цеглу стару аптеку, яка була опорним будинком під час проектування і тепер досі на її місці брудний неохайний газон. Разом з перебудованою кав’ярнею і з зіпсованим першим офісним поверхом всю ідею перехрестя спотворено.

Фото аптеки 80-х рр. 20 ст. з сайту podol.ho.ua

Пустир на місці аптеки (скріншот з google street view)

Перехрестя Юрківської і Костянтинівської. №6

Про не побудований дитячий садок і зруйновану готичну будівлю вже згадували.

Там, де зараз розташовані корти і незрозумілі торгівельні приміщення повинен був бути сквер.

Загубилися при будівництві або втрачені потім малі архітектурні форми: перед будинком-замком повинна була стояти дитяча горка у вигляді слона, сонячний годинник, скульптура фрегат, освітлення і благоустрій в середині кварталів.

На даху бойлерної повинна була бути кав‘ярня, там стояли лавочки зі столами і була цікава стеля, ніби з мережева. Це все було зруйновано. Зараз вхід на дах бойлерної закритий. Ідея амфітеатра не проглядається.

Дах бойлерної (фото з журналу А+С)

Одна з моїх улюблених деталей – тумба для афіш, на якій, за словами авторів, не було жодної афіши за весь час існування.

№7

На останок я хочу подякувати всім авторам проекту: Юрію Шалацькому, Георгію Духовичному та Леоніду Морозу, які на презентації додали багато деталей до статті в журналі “А+С”, автору інтерв’ю і засновнику журналу Борису Єрофалову та всьому колективу самого журналу. Дякую авторам також за те, що вони дуже стійко і без зради висловлювалися про подальше життя свого проекту (скоріш за все, дається взнаки той дзен, що був напрацьований за довгий час роботи з українськими замовниками).

Одна з найкращих думок, яку я почула на презентації, стосувалася жильців і власників приміщень (не дослівно): “Це наш народ, іншого у нас з вами немає, і працювати варто з тим, що є”.

При написанні матеріалу було використано статтю з журналу “А+С” № 3-4’2017.

Залишити відповідь