Сьогодні я хочу поговорити про комунікацію в музеї, а саме про комунікацію за допомогою текстів, символів, табличок, написів та описів експонатів.
Не торкатися!
Наприклад, всі ми знаємо, що часто в музеях не можна торкатися експонатів. Часто це дуже крихкі, старовинні, вартісні речі. Найкраще заховати їх під скло, але іноді це неможливо або погіршує експозицію. Давайте подивимося, які позначки про це існують в різних музеях.
Сумнівно, що людей може стримати виключно наказовий тон і декілька окличних знаків. Часто достатньо лише універсального, інтуїтивно зрозумілого всім символу.
А якщо використовувати слова, то завжди можна подати це якоюсь ввічливо або в ігровій формі.
Не фотографувати!
Так, спалах іноді може зашкодити експонатам. Тоді ми просто просимо не використовувати його, а всі інші види фотоактивності заохочуємо (у тому числі використання соцмереж та хештегів).
Торкатися!
Якщо якісь експонати інтерактивні, на це теж обов’язково треба вказати.
Музей дизайну Гельсінки
Будь ласка, торкніться екрану (Музей архітектури Гельсінки)
Вхід заборонено!
Якщо навігація зроблена якісно і професійно, то навіть незнайома мова – не проблема.
Щось інтуїтивно незрозуміло? Підкажіть!
Ed_59k*^&dvk!
Щодо мов. Моя думка – замало мов не буває. Державна мова і англійська в музеях – це обов’язково. Додаткові мови – це не катастрофічно, особливо, якщо дизайн та верстка професійні.
Коли немає можливості використати декілька мов прямо на експонаті, то використовують додаткові матеріали з підписом “Будь ласка, поверніть”.
Цифри – це не нудно!
Інфографіка з таймлайном на всю стіну – один з найкращих способів розповісти історію.
Музей дизайну Гельсінки
Інше!
Відвідувачів можна і потрібно просити про співпрацю, особливо, коли мова йде про суспільно важливі події. На фото – повідомлення у Музеї окупації Риги під зображенням великої групи ризьких нквдистів.
Все частіше у наших музеях можна зустріти експонати для людей з вадами зору. Ця фотографія зроблена на цьогорічній виставці Брейгеля, але такі самі експонати, наприклад, стоять у першому холі Мистецького Арсеналу.
Музей азулежу в Лісабоні дозволяє людям з вадами зору “побачити” колір візерунків за допомогою поверхонь з різною текстурою.
І пам’ятайте, що кажуть майстри музейної справи: “Якщо відвідувач не зрозумів чогось, то це не його провина, а ваша, бо ви незрозуміло про це розповіли”.