Наталя Михальченко народилася у Донецьку, де й прожила до 30 років. Згодом після початку війни у 2014 році переїхала до Дніпра та почала створення власного блогу в інстаграмі. Там жінка висвітлювала подорожі сходом України, розказувала про цікаві місця, історію та руйнувала міфи про Донбас.
Про блог в інстаграмі, цікаві факти про Донеччину та важливість популяризації українського сходу жінка розповіла в інтерв’ю виданню ТРИБУН.
“В останні роки перед війною Донецьк був сучасним європейським містом, яке дуже активно розвивалося. Перед ЄВРО-2012 оновлено вокзал, аеропорт, звідки були рейси по всьому світу. Світового рівня стадіон, велика кількість фестивалів, концертів, міжнародні контакти. Останній раз бачила місто на День Незалежності та День Шахтаря у 2013, привезла друзів з Дніпра, всі були в захваті від масштабів святкування”, – згадує пані Наталя.
На питання про евакуацію з міста після початку війни на сході історикиня відповідає, що не виїжджала, бо не вважає, що в сучасному світі потрібно жити обов’язково з прив’язкою до якогось одного міста, навіть улюбленого.
“1 березня 2014 року застало мене на Чонгарі, я покинула дім в Керчі і приєднатися до українських мітингів в Дніпрі. Там і жила більшість часу до повномасштабного вторгнення. А ще – у Львові. Щомісяця мандрувала Україною та світом”, – каже жінка.
А ось 7 цікавих фактів про Донеччину від Наталі Михальченко:
– Міжнародний фестиваль “Золотий скіф” у 2000-х просував новий імідж Донеччини як культурного, спортивного та промислового центру України. Символом його була статуя скіфського воїна з села Вільхівчик.
– Художниця-монументалістка Алла Горська багато працювала саме на сході. В Донецьку вона створила мозаїку “Жінка-птах” та серію міфологічних панно на території ліцею Nº5.
– Всесвітньо відомий художник Архип Куїнджі народився в Маріуполі, в родині грека, переселеного з Криму. На його роботах є пейзажі донецького Надазовʼя, чумаки та степ.
– 3 металу маріупольської Азовсталі були виготовлені шахта для космічного корабля, новий саркофаг на Чорнобильській АЕС, рейки для Укрзалізниці, Дарницький та новий пішохідний міст в Києві, новий київський ЦУМ, корвет “Гетьман Мазепа”.
– “Пісня про рушник” на слова українського поета Андрія Малишка вперше виконана в кінострічці “Літа молодії” героєм, що їхав на даху потяга з Донбасу підкорювати Київ.
– В соляній шахті у Соледарі на глибині 288 метрів проводили симфонічні концерти, працювала підземна церква, відбулось зафіксоване представниками Книги рекордів Гіннеса підземне підняття на повітряній кулі. А ще був відзнятий один з фотопроєктів Арсена Савадова “Андеграунд 2000”.
– Біля входу до львівського вокзалу ви можете побачити дивну пальму, зроблену зі сталевої рейки. Це одна з копій пальми Мерцалова, яку у 1895 році викували робітники Юзівського заводу. Ця пальма, символ перемоги, є і на гербі Донецької області.
До початку вторгнення у 2022 році Наталя Михальченко разом із подругою Тетяною Кабаковою створили проєкт про подорожі: мандрували Луганщиною та Донеччиною й висвітлювали це у своєму блозі з історичної частини в тому числі.
“Я була однією з модераторок найбільшого ком’юніті про самостійні подорожі Україною в ЖЖ UA-TRAVELS. Після 2014 року ми з подругою та партнеркою Тетяною Кабаковою, також донеччанкою, зробили однойменний сайт та публікували матеріали вже туди. Коли доступної інформації про пам’ятки та локації всієї країни стало достатньо – зосередилися на українському сході і його туристичній привабливості. Перед ковідом з’явився блог, в якому мали б публікуватися анонси та звіти про авторські тури, але пандемія знов повернула до теми сходу…”, – наголошує донеччанка
Пані Наталя багато подорожувала й Луганщиною – їздила до Лисичанська, Сватового, Старобільська, Сєвєродонецька та інших. ТРИБУН запитав про місто, яке сподобалося історикині найбільше.
“Я не можу обрати щось найкраще з абсолютно різних та унікальних українських міст. Все залежить від очікувань, мети подорожі та інтересів. Я бачила не так багато міст на Луганщині, але найцікавішими здалися ті, де зберігалося планування і частково архітектура часів до Другої світової війни. Наприклад, Старобільськ”, – зазначає популяризаторка українького сходу.
Цікавитися та приділяти велику увагу історії Донбасу пані Наталя почала ще давно.
“Цікавилася завжди. Період під час навчання та перші роки роботи були пов’язані з історією, археологією та краєзнавством Донеччини. Далі намагаюся залишатися в цьому ж контексті. Немає регіону в Україні, який змінювався б за останні 200 років сильніше, ніж Донбас”, – додає жінка.
На питання: чому популяризація сходу України так важлива в наш час, Наталя Михальченко відповідає:
Іншого часу для цього у нас немає і не буде
Говорячи про блог в соцмережах, донеччанка каже, що то – підтримка її проєктів. А створений він був під час пандемії, коли далекі подорожі “стали на паузу”.
“Я використала цей час для численних поїздок сходом та розповідала про них людям, які хотіли знати більше про різні регіони України. Зараз це різноплановий просвітницький проєкт, який розвивається, створює навколо себе спільноту українців об’єднаних спільними цінностями свободи та небажанням жити в імперському дискурсі”, – розповідає історикиня
Ми запитали пані Наталю про ситуацію, яка не так давно спалахнула у соцмережах та викликала суперечки у суспільстві:
За результатами опитування молоді України про міста, які постраждали від війни, – вони абсолютно нічого не знають про їх оборону та події під час повномасштабного вторгнення. Особливо це стосувалося Маріуполя.
– На вашу думку, чи повинна молодь цікавитися історією українського сходу та що ми повинні для цього зробити?
– Нічого не чула про це. За межами єдиного марафону дуже багато думок, інфоприводів, маніпуляцій та сумнівних опитувань. Маю дві думки з цього приводу. Перша: аналізувати джерела і не сприймати інформацію емоційно, лише раціонально. Друга: молодь – це не єдина соціальна група, це мільйони українців з абсолютно різними інтересами, умовами життя та цілями. Якщо в сучасному світі людина не виключена із соціума, вона не могла не чути про Маріуполь. За контекстом українсько-російської війни та окупації Маріуполь та інші міста сходу нічим не відрізняються в цінності та цікавості від міст заходу, півдня та центру України. Якщо у нас є місія просвітництва – ми створюємо відповідний контент на відповідну аудиторію. Будуємо стратегію, граємо в довгу.
Багато часу Наталя приділяє розвінчуванню міфів про Донбас. На рахунок популярного стереотипу, що український схід – це лише шахти та заводи, історикиня також має свою думку.
“Цей стереотип заснований на радянський пропаганді, яка вимивала з свідомості громадян «країни Рад» історичну пам’ять про козацьке та європейське минуле регіону”, – коментує жінка.
Багато постів в інстаграмі популяризаторки є про цікаві факти Донбасу. Один з таких був про те, що “рубінові” зірки Кремля зроблені на Донеччині.
“Це частково легенда. У 1930-х роках на костянтинівському заводі «Автоскло» виготовили перші «рубінові» зірки для московського Кремля, які простояли там до 1947 року”, – розповідає пані Наталя.
Також є не менш цікаве фото, де шахтарі були одягнені в балетні пачки, що й тягне за собою аналогічну ж історію.
“Це арт-проєкт «Донбас Шоколад» Арсена Савадова, митця з покоління ровесників незалежної України. Він один із перших художників після розпаду СРСР, хто через арт-проєкти почав руйнувати радянські міфи і конструювати власну «новітню міфологію», яка переосмислює історію та соціальні питання”, – додає жінка.
Говорячи про те, за що історикиня любить Донеччину та за що – Луганщину, вона коментує:
“Ці області були створені у 1932 році для полегшення адміністративного управління СРСР, без жодного врахування історичних, географічних, етнографічних чинників. Кожна з цих областей має величезну кількість відмінностей всередині себе. Я не готова зараз їх відрізняти і якимось чином розділяти, оскільки питання стоїть в першу чергу про фізичне існування життя на цих територіях і в цілому про збереження України на політичній мапі світу. Ми не знаємо, коли і як це закінчиться. Тому є сенс просто робити свою справу і сподіватися на ЗСУ та політичну волю наших партнерів”.
В закінчення інтерв’ю ми запитали про плани Наталі на найближче майбутнє.
“В планах – спробувати вижити фізично та як особистість і видати книгу про Донеччину, яка зараз вже знаходиться на етапі “50% макета та ілюстрацій”, – підсумовує донеччанка.
Вам також буде цікаво:
Розбираємося, хто жив на території сучасної Донеччини 
Як підприємиці з Донецька створюють товари, що популяризують схід України 
Проєкт, що руйнує стереотипи українців про них самих 
Футболки UA-TRAVELS з Маріуполем та Донецьком носять у США та Європі 
5 WOW-напрямків для подорожей Україною в часи карантину