Коли я збиралася до Ґданська, то не планувала відвідувати цей музей, та і небагато чула про нього. Але друзі наполегливо радили. Мені надзвичайно сподобалася і будівля, і весь публічний простір з зоною відпочинку, бібліотекою, кав’ярнями, крамничкою, зимовим садом, сучасним інтер’єром та екстер’єром.
Музей теж дуже крутий і сучасний, але, як на мене, сучасні технології і музейні інновації часом там використано надлишково, іноді недоречно. Вони часто ускладнюють сприйняття матеріалу, перетворюючи знайомство з експозицією меморіального (назвемо це так) музею на якийсь квест і пригоду “а що буде якщо я натисну це, пройду сюди або поверну цю штуку так”. Наприклад, для демонстрації однієї фотографії можуть встановити окремий пристрій (фотоапарат, на якому потрібно натиснути кнопку, щоб подивитися зображення), або пристрої для демонстрації панорамних фото (для кожної фотографії – окремий). Часом не дуже зрозуміло як усім цим користуватися.
Хол центру. Вражає, правда?
Розповідь починається з опису місця, де зародився рух “Солідарність” – ґданського суднобудівельного заводу – величезного промислового комплексу, міста в місті. Дуже гарно відтворено атмосферу.
Ось одна з надмірностей – стилізований стіл зі стільцями, і все. На столі підсвічені фото, це навіть не сенсорний екран. Хоча, можливо, ця частина експозиції використовується для якихось активних екскурсій.
Експозиція, присвячена підпільній типографії.
Експозиція, присвячена кожному окремому дню протистояння.
Дуже добре реалізована ідея з контентом 18+, фотографії тіл загиблих закрито дверцятами.
Обираєш фото солодкого соціалістичного життя, а тобі демонструють його зворотній бік.
Братерська любов.
Експозиція, присвячена рокам з повстаннями проти радянської окупації в різних частинах Європи.
Тогочасний стріт-арт.
Дуже багато згадок про те, що під час щасливого соціалістичного життя майже не було чого їсти, продуктові магазини були порожні, всюди були величезні черги. Так дивно розуміти, що для когось це вже далеке, ніколи незнане минуле.
На жаль, не пам’ятаю, що це за кімната. Круглий стіл, навколо – камери для прямої трансляції на телебачення. Ви можете сісти й стати ніби частиною важливої події.
Одна з останніх експозицій музею, тут розповідається про життя Польщі як демократичної держави. Просто оцініть дизайн.
Мене вразив окремий пункт про Лєха Валенсу, що після закінчення президентського строку він повернувся працювати на рідний завод на ту саму робітничу посаду. Якась недосяжна зараз для України ситуація.
Теж один з останніх залів – величезна стіна з логотипом руху, складеним з маленьких кольорових сторінок.
Ще один з останніх залів – інсталяція, присвячена розпаду радянського блоку, ліворуч карта з кордонами, від якої за датами (праворуч) відділяються незалежні країни. Захоплено подивилася кілька разів підряд, настільки вдало це реалізовано.
Це остання зала. Крихітне вікно з видом на вулицю і монумент борцям за демократичне і вільне суспільство як символ свободи.
Нам дуже не вистачає такого музею з реконструкцією подій зими 13-14 років, і дуже сподіваюся, що ми невдовзі побачимо його.
Круглий стіл – схоже на Радбез ООН