Якщо взяти за мету відвідати усі обласні центри України, рано чи пізно доля заведе у Луцьк. Скоріш за все, це відбудеться не дуже швидко, навіть якщо мешкати у Львові – залізничний зв’язок у Волині не кращий за Кіровоградщину чи скоріше навіть Сумщину.
Що зазвичай відомо про Луцьк? Перш за все – фортеця, що тиражована на купюрі у 200 гривень. З нього й почнемо фоторепортаж.
Замок Любарта
Адреса: вул. Кафедральна, 1A. Працює без вихідних з 10:00 до 19:00
В середині – один з найкращих замкових просторів в Україні. Чисто, реставровано, є де посидіти, є туалети, сувенірні крамнички та реконструкторські розваги. Є музеї дзвонів, художній, книжковий, кілька майстерень. Є можливість погуляти по стінам та піднятися на вежу. Можна без проблем все фотографувати. Тут відбуваються музичні та історичні фестивалі. Цього року я приїхала сюди взагалі на унікальний фестиваль “Простір літер” – для дизайнерів, каліграфів та усіх цінувальників рукописної та друкованої літери. Біля замку ресторан “Корона Вітовта” з несподівано помірними для такого місця цінами та смачними стравами.
АЛЕ. Є деяке але.
Найголовніше стосується не замку, а його оточення та дороги до нього. Автовокзал, залізничний вокзал та замок зараз оточені великими та не дуже охайними ринками, тому якщо ви не фанат станції метро Лісова у Києві і подібного до неї антропогенного ландшафту, рекомендую скористатися таксі. Убер та Уклон тут відсутні, але Оптимальне, наприклад, працює. Якщо їхати власним авто, то поки що немає сенсу боятися та шукати парковку десь далеко за ринком. У найісторичнішему центрі, перед входом у замок та біля ресторану богато місця.
Що дуже неприємно дивує у самому замку – це цінова політика. Купивши квіток на територію не кожен розуміє, що це лише квиток на територію. Усі музеї, майстерні та підземелля – це окрема стаття. І не така біда, що загальна ціна виходить висока (не дуже і це не велика проблема для того, хто приїхав у місто здалека), а потреба повертатися до каси, дізнаватися нові умови, різні часи відвідування, несподівані вихідні та “ну там зачинено зараз”.
Старий Луцьк навколо замку. Будинок скульптора Голованя
Того хто очікує від старого місця затишних вуличок з кав’ярнями, галереями та місцями для відпочинку чекає сюрприз. Навколо замку Любарта усі ці блага ще, сподіваємось, у проекті. А зараз купити морозиво, мінералку чи каву потребує зусиль, а знайти відкритий музей у суботу – взагалі квест. Таким чином я за дві подорожі так і не потрапила, наприклад, до музею-аптеки, а про музей тоталітарних режимів дізналася лише роздивляючись гугл-мапу вдома після подорожі.
Про музеї нового центру розповім окремо. Що обов’язково не оминути у старому місті – то собор святих апостолів Петра і Павла і єзуїтський колегіум. Вони знаходяться поруч з замком і квиток до підземель треба також купувати окремо. Рекомендую це зробити та подивитися підземелля з кістницею. Можливо, це буде ваше найсильніше враження від міста!
Далі, старання обходячи центральний ринок, ми прямуємо чи то у сторону нового центру, чи до парку Лесі Українки та Луцького Зоопарку, чи продовжуємо прогулянку старими вуличками. Ми обрали останнє та оглянули залишки хоральної синагоги, кілька церков и кірху.
Нажаль, будинок родини Косачів (з якої походить Леся Українка) та музей історії Луцького братства були зачинені, як і аптека-музей. Запам’ятовуємо: суббота – вихідний. Ось так.
Один з найоригінальніших куточків над Стиром – будинок скульптора Миколи Голованя. Хтось називає його сучасним Городецьким та згадує будинок з химерами. Подвір’я, стіни, дах будинку прикрашають кам’яні скульптури різних стилів. Зараз тут знаходиться понад 500 фігур. Майстер живе у будинку і час від часу можна зустрітися та поспілкуватися з ним чи з кимось з його помічників. На жаль, місцю бракує ладу, а роботам – промо, бо сучасне мистецтво, це ще й вміння продавати себе. З іншого боку, тут все як середньовічної майстерні: і житло, і майстерня, і відкритий простір для замовників. Щось у тому безумовно є…
Житло, ресторації та музеї Луцька
Цей розділ цікавий тим, хто приїжджає до міста більше, ніж на один день і цей день не суббота, як ми вже зрозуміли 😉 Для одного дня прогулянки у центрі вистачить, а ось далі…
Луцьк – одне з міст, де історичний і сучасний центр достатньо серйозно рознесені географічно. Щоб потрапити туди, де вирує сьогоденне життя, треба пошукати туристичних на вказівниках (а вони тут є і це великий плюс!) чи на гугл-карті вулицю Лесі Українки. Це пішохідна вулиця (теж величезний плюс!), де скооперовані магазинчики, маленькі кав’ярні, мережеві заклади, де гуляє молодь та прогулюються містяни.
Там знаходиться і кілька хостелів-отелів. Ми шукали житло за допомогою Буккінг.ком та зупинялися не в центральному хостелі “Друзі”, а у хостелі “Парасолька” трохи далі від центра, за Стиром, але все одно у 30 хвилинах пішки від замку. Там за 150 грн. можно отримати койку у двох-місцевому чистому номері, що цілком приємно. Головне, на що варто звернути увагу: українські хостели вільніше ніж європейські ставляться до свого рейтінгу та репутації, тому варто уважно читати усі відгуки та не забувати писати відгуки самім, щоб допомогти наступним гостям. Ну й готівка не завадить, термінал у хостелі в Україні поки що скоріше виключення.
Відносно кухні та кави, з власного досвіду маю порекомендувати пиццерию “Фелічіта“, з якою познайомилася ще у Львові і як є луцькою франшизою. На історичній батьківщині заклад виявився не гіршим за львівський и взагалі найкращим з відвіданих. Смачні кав’ярні та паби тут також є, але нам не пощастило, а на щось не вистачило часу. Тож, Тріапдвізор вам у допомогу, а також обов’язково питайте рекомендацій у друзів, це стосується, напевно, подорожі для усіх провінційних містечок України і запобігне жорсткому розчаруванню.
І останнє – про музеї Луцька, які вдалося відвідати зранку у неділю. Серед великого переліку було обрано краєзнавчий та музей волинської ікони, і це був гарний вибір!
Волинський краєзнавчий музей
вул. Шопена, 20. Працює з 10.00 до 18.00 год., в неділю з 10.00 до 16.00 (з 1 жовтня по 1 квітня з 9.00 до 17.00 год.). Вихідні дні – субота, понеділок
Академічна подача матеріалу, знайома нам по величезній кількості пострадянських краєзнавчих музеїв. Багато ностальгічних диорам та експонати за склом. Що сподобалося: нові зручні для читання підписи, багато анотацій та спокійне відношення для фотографування. Можно кілька годин спокійно гуляти залами та складати власну думку про події минулих років. Що традиційно здивувало: часова лакуна між революцією та другою світовою війною. І наступний шматок історії (уж якщо ми подаємо хронологію) майже не освітлено, а сучасність – лише продукція підприємств, кілька облич депутатів та спортсменів і АТО…
Музей волинської ікони
вул. Ярощука, 5. Музей працює з 10 до 18 години. В неділю з 10 до 17 години. Вихідні дні середа і субота.
Ось кули ми рекомендуємо потрапити кожному, хто у музеях та взагалі у мандрівках прагне побачити щось унікальне. Навіть (особливо), якщо ви далекі від християнства та не дуже розумієтесь у сучасному іконопису, у цей музей варто зазирнути і для знайомства з мистецтвом, і щоб змінити ставлення до сучасного міста на краще.
Я особисто велика цінувальниця сакрального мистецтва і особливо дерев’яної скульптури, тож музей був чи не найбажанішою метою подорожі і не розчарував. Головний мінус – це відсутність великих розгорнутих анотацій до експонатів. Це дуже було б корисне для не спеціалістів і ні, екскурсія цього не замінює. Все інше – суцільні плюси. Спокійне ненав’язливе обслуговування. Наприклад, мені здається вперше, споглядач виходив с зала, коли я туди заходила, а не навпаки. Вмикав світло та залишав людину самостійно роздивлятися експонати, це психологічно дуже приємно. Як і можливість присісти перепочити на стульчик у деяких залах. І, звичайно, зробити фото.
Ось таким відкрився мені 22-й відвіданий облцентр з 25 областей України. Залишились Черкаси, Рівно та Житомир, цікаво, якими будуть враження він их? Скоро дізнаємось. Па-па, Луцьк!
