Сьогодні на UA-Travels блог нашої доброї знайомої, київського гіда та мандрівниці Софії Грабовецької, зустрічайте!
На цю секретну подорож мене надихнув Aleksandr Taran. Саме він розповів мені, що існують екскурсії в печери. І в ту ж мить я вирішила, що більш підходящого подарунка для чоловіка не придумати. Тож на початку червня я вже знала про всі українські підземелля, в яких можна прогулятися, і обрала Атлантиду неподалік Кам’янця-Подільського. Адже вона вважається третьою за красою в Європі. А ще, бо коріння чоловіка з Хмельниччини. Так у моїй голові з’явилися перші штрихи плану!
Враховуючи, що Кам’янець ми бачили, треба було розбавити подорож ще чимось. Правильно погугливши, з’ясувала, що поруч існує ще одна Атлантида. Затоплене село Бакота, де відкриваються запаморочливі краєвиди. Ну, все. Вирішено. Залишалися деталі: об’єднати це все в адекватну поїздку. Я розпитувала гідів, читала форуми, безперестанку переставляла події місцями і врешті придумала пригоду довжиною в три дні на нашому авто. Що з цього вийшло, читайте нижче.
День 1. Острів Кохання, Меджибіж та Кам’янець
Лео не знав, куди ми їдемо і навіщо, до останнього. Саме тому подорож секретна. В один наплічник я спакувала купальники і звичайний одяг, в інший — спортивне вбрання. Це остаточно могло заплутати будь-кого. У п’ятницю за сніданком, читайте за 30 хвилин до поїздки, чоловік отримав конверт із першою підказкою, куди лежатиме наша дорога. Так ми опинилися у Старому Солотвині біля хатинки рибалки.
Про Меджибіж мені доводилося слухати увесь перший семестр другого курсу в універі. Частина моїх однокурсників бувала там на розкопках. Карта намалювала фортецю нам по дорозі, тому не бачила причин її не відвідати. Під чиєю владою цей замок тільки не був! Скільки перебудов пережив! Сьогодні він теж на реставрації, через що внутрішнє подвір’я мене особисто не вразило. На території пам’ятки розташовані музеї. Проте у нас вистачило часу лише на те, аби вилізти на Лицарську вежу. Ось такий краєвид відкривається з неї.
Вже під мурами замку Лео дізнався останній пункт програми на перший день — Кам’янець-Подільський. Там нас чекало заселення у квартиру, обід та екскурсія з фахівцем з будівництва фортифікацій, реконструктором і знавцем зброї — паном Ігорем Даніловим. Запишіть його номер: 067-773-88-03. Майте на увазі: прогулянка з ним — не про легенди чи дворики, а про реальні історичні факти!
Поради щодо Кам’янця-Подільського. Житло. Два найкращих, на мою думку, в місті гніздечка для романтичних поїздок: вінтажна квартира з каміном, східна кімната в особняку з терасою. Перше треба бронювати, певно, за місяці три; в іншому ми жили, тому сміливо рекомендуємо. У такій кімнаті можна провести 1000 і 1 ніч. Їжа. Враховуйте, що тут ніхто нікуди не поспішає. Тому будьте готові чекати. Заклади, які раджу відвідати: кафе Ніка, Кава від поліцмейстера. Розваги. Екскурсії. Пішохідні, на електрокарах і навіть на БРДМ. Можна в історичних костюмах. Тролей, стрибки з мосту і, звісно, польоти на повітряній кулі.
День 2. Печера Атлантида
За домашнім сніданком на терасі Лео урочисто отримав конверт#5. Ми вирушили у Завалля. Туди, де про дороги тільки чули по радіо і бачили в кіно. Будьте готові до ям, землі і щебню. Але воно того варте. Чоловік дізнався, що він полізе в печеру лише за 3 хвилини до прибуття і вираз його обличчя був безцінний. Та апетит приходить з їжею, як ми знаємо. У печеру нас вів Суп, або просто “свій чувак”. Саме в нього на базі бережуть ключ від входу під землю. Хоча цей вхід так не назвеш. До нього треба ще вилізти по металевих зачіпках.
У печері першим ділом ми посиділи в темряві. Послухали про її відкриття та особливості. А далі… Увімкнули ліхтарики і полізли. Саме так. Не пішли. Бо в печері ми не люди, а змії, таргани чи павуки. Обирайте, що вам подобається більше.
Тут, унизу, повно різних скарбів: плафони, сталактити, сталагміти, бурульки, кристали… Ось, наприклад, зуби дракона:
Ще ми сиділи без світла і слухали печеру; ліпили з глини; ковзали вниз по ущелині; піймалися на гачок нашого провідника і не знайшли обіцяний 7-метровий чорний кристал. Ми піднімалися вгору і спускалися вниз; фотографували; вишукували кажанів. А найголовніше — пройшли обряд хрещення у спелеологи. Словом, це було весело.
Для того, аби потрапити у печеру, зверніться на базу “Атлантида”: 067-999-27-77. Ви можете піти самотужки з інструктором, або в групі. Для цього вам потрібне бажання, термобілизна, шапочка на голову, рукавички і зручне взуття. На базі вам вручать комбінезон та налобний ліхтарик. Тут же ж є душ-туалет, питна вода, місце для парковки і навіть ночівлі, якщо треба. Поруч річка, в якій було так приємно змити пилючку після походу.
День 3. Бакота
Кожну точку нашого маршруту я зашифровувала якоюсь загадкою, координатами, а цю — фотографією. Справа в тому, що відомий DJ Anatoly Tapolsky, якого ми з чоловіком слухаємо і фоловимо у fb, був у Бакоті буквально за пару тижнів до нашої поїздки і зробив там дуже гарну світлину. Лео мені її сам показав. Показав і забув. Бо довго не міг зрозуміти моїх натяків. Словом, ми вирушили у затоплене село. У ще одну Атлантиду. Дорога сюди не найгірша. Дістатися з Кам’янця можна легко за годину з копійками. Що раніше приїдете, то менше туристів застанете. І зможете надихнутися.
Уявіть, що колись там унизу мирно жили люди, а тепер все їхнє добро під водою. Ви стоїте на Білій горі і враження, наче ви володар усього, що навкруги. Магічне відчуття!
Якщо підете вниз по стежці, знайдете маленькі нірки у скелях. Це залишки колишнього чоловічого монастиря. Його засновником вважається Антоній Печерський. Той самий, що заснував Лавру. На жаль, у 1960-х монастир припинив своє існування. А у 1996, внаслідок обвалу Білої скелі, була знищена основна маса печер та усипальниця з настінними розписами і фресками XI-XIII ст. Спуститесь ще нижче, вийдете до води. Тут малеееенький імпровізований пляж, де можна покупатися і позасмагати. Водичка чиста, як скло. Також поруч є джерело.
За моїм планом ми мали поплавати затокою на теплоході. Для цього довелося поїхати на інший берег — на базу відпочинку “Теремки”. Зізнаюся чесно, сервіс там так собі. Зрозуміти, коли і що і як плаває звідти затокою нереально. Наш гід у К.-П. дав мені номер телефону місцевого “капітана”, і той повідомив, що плавання відбудеться о 12 годині. Як виявилося, то був не теплохід, а катамаран. Затія затягнулася, бо нас перевезли до Білої скелі і лишили там на годину. І тільки дорогою назад з’ясувалося, що ще є швидкісний катер, який може покатати по воді без зупинок і з вітерцем. От якщо надумаєте, краще розпитайте про останній. Купатися ліпше на базі: там пляж більший і є всі зручності. Навіть гамак.
Через втрату часу на катамарані я дуже переймалася. Адже останнім пунктом програми був Совиний яр, а на годиннику вже 14:30, а ще дорога додому… Я закохалася у це місце з першого фото. Але всі відмовляли від подорожі туди: “дороги погані”, “яма на ямі”, “2 км доведеться йти пішки”. Як виявилося, до тієї точки, куди мені хотілося, все пристойно. Дорога полатана. Значно краща, аніж на Завалля. Замість шляху полем є інший — зі щебню. Просто треба про це більше розпитати місцевих. І бажано не жінок. Ніде пішки йти не довелося. Дорога від центру села легко вивела в поле, а з нього — на полянку. Саме звідти відкривається ось такий краєвид. Тут ідеальна локація для намету і ночівлі! Поруч ні душі. Вже є місце для вогнища. Цивілізація теж під боком. Звісно, якщо спускатися на сам острів, туди, вниз, то доведеться попітніти. Але це варто робити, якщо ви справді з наметами хоча б на день-два. Легший шлях: вас на острів можуть привезти на катері. З вищезгаданих “Теремків”. Але нам було добре й зверху. Дивитися на всіх, махати руками, кричати, налякати орла і ще раз переконатися…
Яка ж казкова наша країна!
P.S. Остання рекомендація: якщо будете їхати, завантажте всі карти наперед, бо інтернет у тих краях ненадійний. Та чи й треба він? 🙂
