… в мене буде обмаль грошей, часу та підтримки оточення. Тому запишу зараз to do list , який треба буде втілити у перші години та дні роботи. Бо саме цього українським музеям зазвичай не вистачає – людяності. Не коштів, не розумної аудиторії, навіть не ідей та досвіду працівників – бракує розуміння того, що зробити музейний простір комфортним насправді лише питання нашого бажання.
Отже,
коли я буду директоркою музею…
…я почну з персоналу. Не з наукових співробітників, а з касира, доглядача та прибиральника. Бо вся моя праця буде марна, якщо саме вони не стануть моїми найкращими друзями та вірними однодумцями. Саме з ними в першу чергу спілкується відвідувач і які б новації та передові експозиції ми не мали, якщо на касі його зустріне людина, що вміє лише брати гроші та давати квіток, я можу навіть не витрачати час на наступні рядки.
…у музея буде сайт та сторінки у соцмережах. На сайті, на головній сторінці, зверху, великими літерами, буде написана адреса музею, телефон та розклад. Телефон буде працювати, а розклад відповідати дійсності. У соцмережах 2-3 рази на тиждень будуть з’являтися не лише анонси заходів, а й фото-дописи відвідувачів.
…на сторінках у соцмережах, а також після відвідування музею я буду просити кожно про фідбек щодо технічних питань, бо напевно щось бачить лише відвідувач, щоб я оце собі зараз не замріяла.
…я дозволю фотографування. Телефоном, фотоаппаратом та навіть Великою Чорною Камерою. Я буду навіть наполягати, щоб відвідувачі робили фото у музеї. Та викладали у вільний простір інтернету. І ставили геотеги та хештеги музею. Запроваджу конкурси та бонуси і подарунки для тих, хто це робить. Якщо мій музей буде страшно зубожити без сплаченого фотографування, додам його у вартість квітка.
… я перегляну вихідні, свята та часи роботи музею. І трудове законодавство. Музей має працювати у часи, зручні для відвідувачів. Наприклад, не зачинятися серед тижня у 16-17 годині. Не простоювати у вихідні, коли працюючи люди саме мають можливість сюди потрапити. Якщо є законодавча можливість працювати вночі частіше, ніж раз на рік – я буду її використовувати.
…я буду постійно говорити з відвідувачами. Крім соцмереж, якими користується лише певний прошарок людей, це будуть, наприклад, таблички у музеї. Від “музей працює заради відвідувачів” (привіт, Національний історичний!) до звернень та пояснень правил поведінки у залах. Так, це потрібно. Не у формі заборон, попереджень та повчань, а особистими зверненнями та пропозиціями щось спробувати, дізнатися, звернути увагу.
…таблички та написи до експонатів будуть висіти на рівні очей людини, що сидить. Не біля підлоги, не там, де мої очі, а там, де напис буде зручно прочитати дитині, людині на візку та людині з слабим зором. Я зніму окуляри (-9) та спробую відшукали ці таблички. Якщо відшукавши та присівши поруч я нічого не зможу прочитати – шрифт на табличках буде змінено. Повторити. Повторити. Повторити, доки не спрацює.
…таблички будуть двомовні, по дефолту. Потім туди додадуться штрих-коди для сканування та переходу на сайт з розгорнутою інформацією, відео та аудіо.
… при першій змозі буде відремонтовано мій кабінет сходи, додано написи шрифтом Брайля.
…у музеї можна буде сидіти на полу. І лежати. А також пити воду (фільтр з водою та стаканчики – як станемо багаті як Крез!). Стільці та банкетки буде винесено у зали, де сидіти та лежати на полу незручно. Звичайно, там можна буде малювати, робити записи у нотатник та спілкуватися. Зона, де можна з’їсти свій бутерброд . І де можна залишити дітей гратися. Про буфет помрію іншим разом.
…освітлення та затемнення у залах не менш важливе за інтерактив та інші сучасні засоби подання інформації. Якщо відвідувач не може розгледіти картину, безідейно розповідати, яка вона цікава. Тому – лампочки та штори.
…в музеї мають бути речі, яких можна торкатися. Брати в руки. Фотографуватися з ними, а не лише біля них. Усе, чого не можна торкатися, буде фізично захищено, відокремлено. Все інше, у тому числі не лише макети, а й оригінальні предмети, будуть відзначені табличками “доторкнись до цього /це можна гортати / місце, де вийде круте фото” і т.д.
…у музея буде сувенірна крамниця/ шафа /поличка. Де крім серозних та непотрібних 99,9% відвідувачів монографій та тез з конференцій наших співробітників будуть листівки, магніти, розмальовки, канцелярія та модельки речей, що мають пряме відношення до нашого музею та міста.
…щоб мене не повбивали колеги за “зайве навантаження”, а насправді тому що це круто, я буду співпрацювати з блогерами, громадськими активістами та волонтерами над реалізацією усіх пунктів цього списку. Від запровадження флешмобів в соцмережах до перекладу табличок, від організації воркшопів до виготовлення сувенірів.
***
Якщо ви тепер хочете запитати, а коли я буду займатися розбудовою експозиції та науковими дослідами, то ось вам відразу відповідь: ніколи. Для цього у музеї є завідувачі науковим сектором та виставковим. Коли мине час на директорській посаді, я очолю їх. Наразі, треба про це теж написати to do list!
Далі буде 😉
У матеріалі використані фото Наталі Михальченко та Тетяни Кабакової з музеїв Німеччини, Нідерландів, Польщі, країн Балтії та США. На головній картинці – графіка Микити Кравцова до книги Вілла Ґомперца “Що це взагалі таке? 150 років сучасного мистецтва в одній пілюлі” (листівка з картиною Люсьєна Фрейда з серії “Музейні бабусі”), видано у Києві, 2016 рік.
