Центральною вулицею нічного Ужгорода неквапливо прогулюються літні люди, молоді закохані та жадібні до вражень туристи. З ресторанів доноситься тиха приємна музика, повітря пронизане апетитним ароматом шоколаду.
Міську ідилію перериває маленький ромський хлопчик, який з криком проноситься повз натовп. За ним біжить жінка – вочевидь мати і щось кричить навздогін. Розібрати можна тільки матюки, якими щедро приправлені агресивні викрики.
Переконавшись, що малого наздогнати буде не просто, жінка кидає в негідника консервною банкою. Та, наче хокейна шайба, ковзає по тротуарній плитці – люди очима проводжають банку з сардинами, а хлопчик зі сміхом ховається в найближчому провулку.
Перехожі знизують плечима і через мить повертаються до своїх розмов. Вулиця знову наповнюється спокійною музикою і тихими обривками сотень голосів.
Подібні епізоди – своєрідна особливість Закарпаття. Яскраві контрасти і колоритні люди помножені на карпатську природу і смачну кухню – це те, що приваблює у Срібну землю мандрівників майже з усієї Європи.
Палац Шернборнів: можливо, найкрасивіший палац України
Маленька залізнична станція «Карпати» здебільшого отримує від туристів схвальні відгуки. Однак стильну, схожу на мініатюрний замок будівлю, по невідомій причині пофарбували у світло-голубий колір, від чого чарівність станції тільки втратила.
Однак красень-палац, розташований у санаторії «Карпати» і досі вражає.
Вхід на територію коштує 15 грн з людини (Прим. актуальність цін – зима 2018-го). Є можливість зайти повз контролерів безкоштовно – однак, якщо гроші справді вкладаються у підтримання палацу та розкішного парку ,то ціна квитка зовсім невелика.
Маленькі групки туристів бігають коридором палацу Шернборнів у пошуках «потайної кімнати» з каміном та розкішною люстрою. Далеко не всім щастить знайти у лабіринті потрібний поворот.
Ті ж, хто знаходить, береже секрет, як ПІН-код до власної банківської карти. Адже поки інші блукають, є можливість неквапливо зробити кілька вдалих «селфі».
Замок Сент-Міклош, як символ небайдужості закарпатців
На Закарпатті вистачає проблем. Це помітно неозброєним оком – варто тільки поглянути на ріки, береги яких вкриті сміттям. Вздовж Латориці можна знайти не одну «новорічну ялинку» – гілки та кущі, за які чіпляються різнокольорові поліетиленові пакети.
Однак люди на Закарпатті, як і всюди в Україні, різні. І поки одні кидають сміття в ріку, в надії, що течія винесе все це на територію ЄС прямо до сміттєпереробного заводу, інші займаються відновленням і будівництвом.
Такі, як закарпатський художник Йосип Бартош.
Твердиня Сент-Міклош має зовсім непривітний вигляд. Якби тут знімали кіно, це були б або епічні історичні стрічки з кров’ю та різаниною, або фільми жахів з тими самими атрибутами.
Однак всередині зустрічають з посмішкою. Вхід в музей безкоштовний – приймаються тільки добровільні пожертви.
При цьому ніхто не ходить слідом і не стоїть над душею. І тому допомагати музею фінансово – приємно та легко.
Фактично з руїн, цегла за цеглою, замок відновлює місцевий художник Йосип Бартош. Ініціатива, можна сказати, волонтерська. І тому, коли хтось з туристів розчаровано тягне щось на зразок: «А це хіба автентичний дах?» або «Как-то бедненько», хочеться тільки закатити очі у стилі Роберта Дауні-молодшого.
Мукачево: давай залишимось друзями
Чай чи кава? «Динамо» чи «Шахтар»? Ужгород чи Мукачево?
У закарпатському протистоянні двох головних міст Мукачево має потужні аргументи. Великий фотогенічний замок, затишна «домашня» атмосфера вулиць, алкогольні фестивалі, історичні реконструкції. Смачні десерти, врешті-решт.
Мукачево відчайдушно бореться за туристів. Наливають блогерам, організовують фести вина і пива (і там знову наливають блогерам).
Мукачево надзвичайно приємне місто. Однак поки у локальному протистоянні значно програє обласному центру.
Вибач, Мукачево, справа не в тобі. Просто це не кохання, давай залишимось друзями?
Ужгород: завжди прекрасний
«Я не підселяю п’яних або агресивних, але на всякий випадок, штани вночі краще не знімайте» (с)
З таким напуттям поселяють в кімнати відпочинку на автостанції.
Якщо приїхати в місто пізно вночі і не мати заброньованої кімнати у готелі, скоріш за все ночувати доведеться саме в такому місці.
Цікаво, що кімнати відпочинку на залізничній станції коштують від 500 гривень – це дивно, адже мережа Hilton, здається, не розповсюджується на Ужгородський вокзал.
Тим не менш, якщо в кишені тільки булка з маслом, то лишається купити ліжко-місце або ночувати в залі очікування.
Міні-скульптури – своєрідна «родзинка» міста. Всього в Ужгороді близько трьох десятків мініатюрних пам’ятників і з кожним роком їх стає тільки більше.
Ужгородський замок виглядає вражаюче – глибокий рів, міцні стіни, потужні бастіони. Але всередині все значно скромніше. Поруч з замком – музей народної архітектури.
Ужгород цікавий не конкретними пам’ятками, а загальною атмосферою. Аромати кав’ярень, справжні європейські пейзажі, звуки різноманітних музичних інструментів – це пазли, які і створюють повноцінну картину міста.
Закарпаття надзвичайно цікавий регіон, який справді дозволить жителям з «того боку Карпат» подивитися на зовсім іншу Україну, про існування якої, можливо, навіть і не здогадувалися. І вкотре переконатися, наскільки країна різна та невідома навіть для нас самих.
Тут можна почути стільки ж мов, як і на Радбезі ООН. Набрати з десяток кілограм, скуштувавши всі види солодощів. Відкрити талант художника, надихаючись місцевими краєвидами.
У вас можуть поцупити гроші, а можуть запросити додому і пригостити домашнім вином.
Закарпаття можна полюбити або зненавидіти. Але залишитись байдужим навряд чи вийде.
