За останні пару років цей музей був відвіданий мною, напевно, частіше за всі інші класичні українські музеї. Частіше я відвідую тільки Мистецький арсенал та Ізоляцію, але це більше виставкові центри, ніж музеї у їх класичному розумінні. У НХМУ зараз нове керівництво (наскільки я зрозуміла), саме воно є рушієм тих змін, що спостерігаються в установі протягом останніх 1-2 років. Зараз у музеї є постійна експозиція, тимчасові виставки та регулярні культурні події, майстеркласи, читання, лекції та інші досить сміливі експериментальні для українського державного музею речі. Окрема подяка керівництву, яке взялося реставрувати неймовірно чарівні вхідні двері
Наскільки відомо, музею дуже бракує коштів, не вистачає площі для експонування всіх фондів, потрібен ремонт (до речі, будівництвом керував відомий київський архітектор Городецький). Музею дуже не завадила б сучасна будівля, бо старої вже не вистачає, і вона не виконує всіх необхідних функцій сучасного музею (наприклад, наскільки я зрозуміла, неможливо організувати кав’ярню, або виставити більше експонатів з фондів). Цікавий факт – музей так і недобудували згідно проекту, так і стоїть недобудований вже більше 100 років. З усіма цими проблемами керівництво досить відкрито бореться, взагалі, музей б’є всі рекорди з відкритості, піару, кількості подій та тимчасових експозицій у порівнянні з іншими державними музеями країни. Так, на касі ще не звикли казати “пошукайте 20 гривень, будь ласка” замість “20 гривень ищите”, але доглядачки в музеї вже із задоволенням вітаються-прощаються і відповідають на організаційні запитання.
Постійна експозиція
Невелика, але досить якісна та гарно експонована колекція українських митців. Думаю, що велика кількість чекає свого часу у фондах.
Нещодавно була у художньому музеї Познані, в принципі, класичні експозиції цілком можна порівняти за якістю і оформленню, але у Познані більше місця, є величезні та гарно оформлені зали середньовічного та античного мистецтва (у НХМУ забирали колекції для інших музеїв – історичного, Ханенків і інших). До речі, до старої будівлі познанського музею прибудована нова сучасна частина, що дуже збільшує можливості музею. Не знаю, чи є можливість щось прибудувати у Музейному провулку, де метр землі коштує як ракета Ілона Маска, але дуже бажаю такої самої долі НХМУ, як і у Познанського музея.
А тепер трохи про тимчасові виставки, що я встигла відвідати за ці роки (відвідала згідно з архівом тільки відсотків 10-15%)
Мистецтво українських шістдесятників. Можливість музею (18.12.2015 – 21.02.2016)
Про шістдесятників у нашій країні почали говорити досить нещодавно, особливо після виходу книги “Українські шістдесятники” видавництва “Основи”.
На виставці, здається вперше, були представлені роботи українських митців того часу, зібрані у єдину експозицію. На жаль, виставка не справила на мене великого враження, але, думаю, її треба було відвідати з кураторською екскурсією, бо я маю дуже поверхові знання про період шістдесятників.
Виставка про Харківський авангард останніх 100 років, про який ми мало що знаємо, а повинні були б. Три зали: конструктивісти 230-30 років, шістдесятники (і трошки пізніші, у тому числі відома харківська школа фотографії) та сучасники (Гамлет, Мінін та інші). Досить стисло, але зрозуміло і доступно. Найбільше, звісно, сподобалася перша зала з конструктивістами та архітектурою.
Ще одна гарна інформаційна фішка – інфографіка “Генеалогія харківського авангарду”, яка дає уявлення про часи, події, митців та зв’язки між ними.
Наскільки я зрозуміла, це виставка польська. Це помітно одразу і з оформлення експозиції, і з кількості та якості інформаційного матеріалу. Справа у тому, що в Польщі існує Краківська група дослідження автострад – об’єднання, яке займається археологічними розкопками на місцях, призначених для будівництва автострад. За роки свого існування об’єднання зробило сотні неймовірних археологічних знахідок: від артефактів віком 15000 років до знахідок часів другої світової.
47 дуже якісно оформлених банерів, декілька телевизійних екранів та самі експонати з гарною підсвіткою – нічого незвичайного, але одразу вгадується закордонне походження: у оформленні стендів, підході до подачі інформації та і самих стендів, що розміщені на стендах вздовж ламаної лінії, що одразу збільшує площу експонування, робить її більш затишною і розбиває саму експозицію на окремі блоки.
Ернст Барлах і Кете Колльвіц “Долаючи межі існування” (24.02.2018 – 01.04.2018)
Що звичайний український громадянин знає про німецьких модерністів? Думаю, що майже нічого, тож мерщій на виставку, доки вона не закінчилася. Дві мистецькі долі, що були змелені страшними подіями першої половини 20-го сторіччя: війнами, нестабільною німецькою економікою, приходом до влади нацистів, забороною працювати нацистській Німеччині, трагічна смерть близьких людей. Ернст Барлах у 1906 побував на Донбасі, що вилилося у цілий пласт робіт, присвячених селянам регіону.
Кете Колльвіц дуже симпатизувала СРСР (як на мене, то занадто симпатизувала) і всьому соціалістичному руху, через що отримала заборону працювати у Німеччині у 30-ті роки. Втратила сина на Першій світовій війні. Творчість її була присвячена антивоєнному руху, боротьбі пролетаріату проти злиднів та нелюдських умов праці і взагалі життю звичайних знедолених бідних людей.
Що можна відмітити у цій експозиції: по-перше, оригінали робіт, які можна роздивлятися досить близько і ніхто не буде тебе від них відганяти; по-друге, непогану і гарно оформлену історичну довідку на початку експозиції, яка дає уявлення про умови у яких працювали митці, історичне та культурне тло того часу.
Як висновок: НХМУ зараз – один з найкращих державних музеїв країни, раджу як і постійну експозицію, так і тимчасові виставки, бо керівництво та куратори дуже стараються і в них виходить. До речі, не проінспектувала сувенірну крамничку музею, а це моя улюблена частина програми – купити щось на згадку про музей. Тож буде план для наступного поста у блог.
