- Подорож розпочалася з сюрпризу.
Залізнична станція «Острог», як виявилося, знаходиться в селищі Оженін. Тобто — за десять кілометрів від міста. Утім, відстань можна відносно комфортно подолати автобусом. Уже за двадцять хвилин ми обирали місце в порожньому, але задушливому салоні. А ще за тридцять — жадібно ковтали свіже повітря в центрі Острога.
- Розрахуватися карткою в музеї на Замковій горі не вдалося. Довелося бігати центральними вулицями в пошуках банкомата. Час спливав — до закриття музею лишалося пару годин. Нарешті, банкомат був знайдений. Однак радість була недовгою — всередині не виявилося грошей.
- Язик доведе не тільки до Києва, але й до банкомата. Нарешті , ми знову були «при баблі», тому одразу поспішили до музею.
Замок у Острозі виявився значно більшим за розмірами, ніж здавалося на фотографіях. Експозиція цікава, навіть відносно унікальна, але… не вразило. Значно більше сподобалися краєвиди з вікон — воїстину безкрайні землі.
- Мабуть, восени вулиці Острога переповнені студентами. Але влітку місто схоже на провінційну діру десь у Техасі, де вулицями гуляє тільки вітер та перекотиполе. Склалося враження, що туриста в Острозі зустріти легше, ніж місцевого жителя.
- Руїни. Постійно питаю себе, навіщо ми витрачаємо час, долаємо сотні кілометрів, щоб оглянути нікому не потрібні груди каміння?
Принаймні, острозькі руїни мають стіни й дах. Це не чиясь заслуга, ні. Просто так склалося.
- Острозька академія. Хороший бренд, відомий. Але що ми очікували там побачити? Сучасний навчальний заклад працює з 1994 року, тому вважати його наступником наукового й духовного центру XVI століття, мабуть, не зовсім правильно.Однак туриста може зацікавити історія комплексу будівель, у якому знаходиться сучасна академія. Заклад розташовується в стінах колишнього монастиря капуцинів, що повноцінно почав діяти в 1778 році. У 1832 році духовний центр був закритий. Із того часу будівля виконувала різні функції, а в період 1994–1996 років у стінах колишнього монастиря й створили сучасну Острозьку академію.
- Жіночка, що прибирала на єврейському цвинтарі, наполегливо запрошувала нас зайти у пантеон до могили Самуїла Едельса. Погодилися. Сказала, тут можна просити для себе все що завгодно. Моє побажання було скромне — не проспати на вокзалі наш нічний поїзд.
- Не зміг осилити порцію картоплі фрі з грибами за 20 гривень — настільки вона була велика. Щоправда, до цього була ще піца за 50 грн. Що тут скажеш, із такими студентськими цінами в Острозі важко залишитися голодним.
- Невезіння вдень повністю компенсувала вдача ввечері. Як потім виявилося, ми встигли на останній автобус із міста до залізничної станції. Після 22:00 на вокзал можна дістатися хіба на таксі або пішки. Хоча другий варіант я б не радив — вулиці дорогою темні, як сама смерть.
- На вокзалі довелося сидіти до третьої ночі. Хоч рух поїздів доволі жвавий — здебільшого всі прямують до столиці. А ось із західної сторони спланувати подорож у Острог залізницею буде значно важче. Доведеться їхати в автобусі — задушливому від спеки влітку або переповненому студентами в інші пори року.
