Диканька: селище, що справді існує

Диканька відома за романом Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки», та не всі знають, що це реальний населений пункт. Одна знайома з півдня України була здивована, коли дізналася, що Гоголь не вигадав Диканьку, коли писав свій знаменитий твір.

Отже, вона існує. І це найближчий до Полтави районний центр – лише 25 кілометрів на північ, нікуди не повертаючи з головної траси. Туди ми з товаришем одного травного дня й вирушили.

1.На в’їзді всіх вітає ось така стела.

2. Трішки далі, ліворуч від траси, розташована саме Диканька. Над дорогою знаходиться Тріумфальна арка, що збудована в 1820 році на честь приїзду сюди царя. На ній написано «Въ память пос?щенія его величествомъ императоромъ Александромъ І августа 3 дня 1820 года».

Від арки йде дорога до церкви і далі по головним пам’яткам містечка. Але ж ми не шукаємо легких шляхів. Вирішили дослідити околиці. До того ж, Диканьку оточують ліси та урочища ландшафтного парку «Диканський»!

3. Зацікавив ось оцей об’єкт: спостережний пункт першого в Україні повного дивізійного залпу БМ-13 «Катюша». Він знаходиться за межами Диканьки. На трасі є великий вказівник у бік пам’ятки. На цьому місці дивізія «Катюш» у повному складі вперше вступила в бій з наступаючими німцями. Подія відбулась 25 вересня 1941 року і нічим приємним не скінчилася. Потім тут зробили невеличкий меморіал. На підвищенні колись стояла сама «Катюша». Що з нею сталося? Читайте далі!

4. Далі манівцями крізь лісову смугу ми збоку кладовища вийшли до симпатичної Миколаївської церкви.

5. Зведена Миколаївська церква 1794 року. Примітна тим, що була усипальницею князів Кочубеїв, що володіли Диканькою с кінця 17 століття і аж до 1917 року.

6. До родового склепу можна спуститися. У невеличкому підземеллі покояться декілька поколінь Кочубеїв.

7. На території церкви знайшли могилку Миколи Вітвицького – одного з засновників вітчизняного наукового бджільництва. Саме він винайшов дзвоноподібний вулик! Останні роки життя мешкав у Диканьці (1847-53 рр.) – займався величезною пасікою Кочубеїв, що нараховувала більше 4 тисяч вуликів.

8. Ще раз Миколаївська церква.

9. Навпроти неї розташована дзвіниця.

10. Поруч, за територією церкви стоїть ось така краса – вітрячок. Певно що не працюючий.

11. Далі широченна стежка, я б сказав дорога, веде до Кочубеївських дубів. Це така алея з десятка дубів-ветеранів. Кажуть, що вік деяких біля 800 років. Вони дійсно величезні. Найбільші велетні досягають у висоту 22 метрів, а в діаметрі – 1,8 метрів. Дерева зовсім старенькі, деякі вже розвалюються, тому їх укріплюють, заливаючи порожнини бетоном та підпираючи металевими стовпами.

12. Неподалік дубів знаходяться два Півоварських ставка: Верхній і Нижній. На березі Верхнього облаштована сцена з лавами для глядачів. Мабуть, саме тут відбуваються музичні та театральні вистави на фестивалі «Пісні бузкового гаю». На цьому і наступному фото Верхній Пивоварський ставок.

13. Це Нижній Пивоварський ставок. Він ніяк не облаштований і взагалі здається дещо здичавілим.

14. Біля ставка наш увагу привернув кар’єр. Тут добували глину – сировину для цегельного заводу. Нині від заводу залишилися лише невиразні, невелички, порослі травою горби. Жодних руїн. Отже, ми повернули у бік цивілізації, бо старий кар’єр – то вже край селища.

15. Один з символів Диканьки – Бузковий гай. Він закладений на початку 19 століття. За легендою, донька князя Кочубея Ганна хворіла на туберкульоз і лікарі порадили висадити сад бузку, щоб його аромати полегшили стан дівчинки. Бузок звозили з різних куточків Європи. Коли сад зацвів – дівчина почала одужувати. Але закінчилося цвітіння, і Ганна померла, залишивши у гаю свою невинну душу. До речі, Бузковий гай розташували у колишньому кар’єрі. Кожного року, коли квітне бузок, у Диканці відбувається пісенний фестиваль. На жаль, ми прибули до Диканьки надто пізно: цього року гай вже перецвів.

16. Ось такою бруківкою пролягав наш подальший шлях.

17. Перед вами місце, де колись стояв розкішний палац Кочубеїв. Від нього геть нічого не лишилося: всю красу розграбували та знищили у 1917 році. Тепер тут ось такі ніби ворота с інформаційним стендом.

18. Територія садиби Кочубеїв з іншого боку.

19. Куди ж без місцевої фауни?

20. Ще один ставочок Диканьки. Неподалік від садиби. Називається Островок. Всього я в селищі нарахував 6 ставків.

21. А ось і Троїцька церква – найстарша в Диканьці. Вона пов’язана з Гоголем, який тут неодноразово бував. Також вважається, що саме її відвідував Вакула з «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Церква вибудована в 1780 р. у стилі українського бароко.

22. На церковному подвір’ї побачили ось такий надгробок. Це могила Самійла Величка – видатного козацького літописця. Дивно те, що він помер у Жуках, селі Полтавського району. Там же й похований. Однак частину життя Величко провів у Диканьці. Тож все не так просто.