Третій раз на рік UA-TRAVELS (і другий – я 😉) мандруємо з клубом “Добре поїхали!” , цього разу до Кривого Рога і на Новий рік! Бо де зараз зазвичай святкують українські мандрівники, коли не дома? – У Карпатах. У Львові. У Київі ще, може, так? Коли ж живеш частину року у Львові, а частину у Дніпрі, а Київ відвідуєш як інший офіс (тобто частенько та без великих радощів), їсти вночі не полюбляєш, а алкоголю не потребуєш, бо занадто веселий з народження, то креативні ідеї святкування роздивляєшся дуже прискіпливо.
Ось індустріальний туризм – це досить новий для України напрямок, орієнтований, здебільш, не іноземців і може, дітей. Бо чомусь відправити школяра на екскурсію “подивитися, де роблять струм” або “як працює завод” – це нормальна практика, а дорослого – дииивно. Ось якщо хтось сміється з малого, який вважає, що паляниця у полі росте на кущі, то хай би він замислився, звідки береться світло у його багатоповерхівці, бензин у авто та з чого ту хату будують і ту автівку роблять. Модно жахатися страшної екології Кривбасу, вирубання карпатських лісів, львівського сміття, бурштинових боліт Волині. Але щоб не виглядати (а головне – не бути) невігласом, треба цікавитися не лише новинами, але й механізмами, сучасним станом, розвитком та перспективами усіх цих явищ. І найнаглядніше і найцікавіше робити це у мандрівці. А у мандрівці з “Добре поїхали”, як завжди дуже насичена програма, крута логістика та найкращій супровід. Зараз будуть подробиці.
День перший
Найкрутішим враженням цього дня мало стати святкування Нового року на Петровському відвалі, але для нас це була етнографічно-екстремальна дорога з Дніпра до Кривого Рога маршруткою класу “Богданчик” о шостій ранку, разом з двадцятьма співгромадянами, які теж дуже поспішали на свято. Впевнена, що ті, хто приїздить до міста київським фірмовим потягом або, ще гірше, власною автівкою, а то й туристичним Неопланом, втрачає зв’язок з реальністю індустріального серця країни. Насправді, цей варіант я рекомендую іноземцям особисто, буде, що розповісти у сонячній Флориді чи суровій Ісландії, щоб усі впали.
А нас за 2,5 години на автовокзалі зустріла група у теплому маленькому бусіку та наш гід Володимир Казаков , пригода скінчилася, почалось щастя подорожі, яку організувала не я 😉 Це велика, насправді, втіха, коли є можливість розслабитися, не планувати, не контролювати, а повністю віддатися на волю профі, дякую пану Володимиру та “Добре поїхали!” за неї!
Гугл як-не-як писав три дні маршрути нашого переміщення у просторі, ось (і далі) вам нотатки, щоб хоч приблизно розуміти, що вдалося охопити за три дні. Спойлер – дуууже багато різного!
Широкі проспекти міста, легендарний козак Рог, квітковий годинник, що треба відвідувати не лише влітку, бо під ним знаходиться 3D–відеогалерея Криворізького історико–краєзнавчого музею, де за 10 грн можна подивитися 20 хвилинне відео про місто.
Фото з тогорічного репортажу Ольги Троханчук
Не встигли ми й трішечки очуняти після етнографічної маршрутки, а потім високих технологій – а вже приїхали на Південний ГЗК. Тут всі зробили, напевно, найбільшу кількість фото: перший кар’єр, велич та яскраві кольори, та ще й погода несподівано з похмурої перевернулась на сонячну.
Малесенькі білазики та крани, люди-комахи та панорама, яку не охопити поглядом та портретним об’єктивом.
А це вже музей ПГОК. БєлАЗи трошки більше 😉 Найцікавіша тут інтерактивна модель циклу добування руди у кар’єрі, а ось на екрані під стелею – трансляція онлайн. Раз на тиждень у кар’єрі відбуваються вибухи і це можна спостерігати тут, на великому екрані, з коментарями досвідченого співробітника.
На дворі музею – парк каміння, характерного для регіону, але щось не спекотно, тому гуляємо швидко, а камера відпочиває у плечаку. До того ж, на пів години зазираємо до парку, помилуватися альтанкою, рікою Інгулець та уявити, як воно влітку. Напевно, гарно 😉
Обід! Хто встав о 5 ранку, той ледь його дочекався! І далі з новими силами.
Ось таке панно збереглося біля наступної точки нашої подорожі. На мою думку, це харАктерна пам’ятка і арт-об’єкт, що треба залишати, зберігати та оздоблювати лише табличкою з пояснювальними коментарями
Біля нього як раз Музей АрселорМіттал, більш відомий як Кріворіжсталь. За роки, як завод перейшов у приватну власність, тут дуже багато змінилось і у технологіях, і у екологічної безпеці. На жаль, потрапити на підприємство все ще неможливо, а ось музей побудований непоганий, можна дізнатися все, що цікавить щодо процесів.
Надвечір’я, ми їдемо до готелю. «Раціотель Кривий Ріг» національної мережі Reikartz Hotel Group Вечеря і далі хтось збирається на святкування на відвал, а хтось – відпочивати 😉
День другий
День починається десь о 9-10 з смачного сніданку у готелі; першосічнева погода радує, величезні плани та тихе місто, яким нас везуть на Петровський відвал, де вночі відбувалось найнезвичайніше святкування нового року. Вдень все виглядає інакше, але не менш цікаво!
Що ви робите вранці 1 січня? Ми гуляли по великим відвалам, збирали колекцію криворізьких мінералів та слухали докладну лекцію про то, що тут видобувають!
А ще бачили червону від залізної руди дорогу та ліс
Далі – зона відчуження шахти Гвардійської. На весні кілька років тому ми бачили схоже місце і це було незабутнє. Міста насправді небезпечні, досвідчений гід тут необхідний, але й враження неймовірні!
А далі було то, що переважило по враженням у мене всі кар’єри оптом. Знімальний майданчик українського блокбастеру «Червоний» – це місце, яке обов’язково треба зберегти, перетворити на музей. Доповнити усіма ленінами та петровськими, усіма табличками з радянськими назвами вулиць, усіма лозунгами та прапорами, що нещодавно майоріли на площах міста та країни. І водити сюди тих, хто любить країну-концентраційний табір. Дуже було б доречно…
Сповнені вражень поїхали до центру міста на каву. Криворізьке метро, яке насправді не метро, а швидкісний трамвай – це велика перемога, про яку Дніпро, наприклад, може лише мріяти. Кілька станцій підземні, інші наземні. Взагалі у місті не буває корок (Київ, Львів, Дніпро, Харків, привіт! ;)), але відстань районів один від одного дуже велика і ось такий варіант громадського транспорту – дуже зручний та приємний.
І що до кави – I Feel Espresso Bar. Справді чудове місце, добра кава, смачні десерти, інтер’єр на рівні. А далі – маршрутка до готелю, вечеря та відпочинок, бо завтра – новий день кривбасьских мандрів.
День третій
Якщо не роздрукувати програму тура, то третій день буде суцільним сюрпризом, як у мене. Здається, крізь вже були, а куди ще їхати? Ооо, багато куди!
Сніданок, ми вже залишаємо готель, кидаємо рюкзак у багажник та їдемо. Перша зупинка біля центру виробництва окатишів. “Милуємось” димом та малою архітектурною формою біля нього.
Далі хвостосховище Північного ГЗК. Хвости – це відходи, які утворюються в процесі збагачення руди, а місця, де вони зберігаються називаються хвостосховищами. Хто чомусь не зробив фото, той я і візьме ілюстрацію з тогорічного репортажу, який є за посиланням і вартий уваги.
Фото Ольги Троханчук
А далі була головна “фішка” третього дня подорожі, яку не бачили мандрівники минулого року! Ганнівський кар’єр та рудник за межами міста, по дорозі на Жовті Води. Тут теж велися зйомки “Червоного” і залишились декорації, які чудово реконструюють колишнє видобувальне підприємство. Це майже готовий музей просто неба! На жаль, місцева рада не бажає брати його на баланс, це ж треба охорону зробити та може щось прибирати. А гроші з туристів… та ну хто ж сюди поїде? От ви б поїхали? Бо я – тааак! 😉
Ось там реконструйоване приладдя для підйому руди з шахти
А тут – драбина, якою ми спускаємось до рудника та печер
Справжня Морія. Справжня – бо рудник реально працював у минулі часи. Конструкції-декорації нові, але все інше – справжнє. І враження – насправді дуже сильні.
Наступним туристам: зручний одяг, який не страшно забруднити, ліхтарики налобні та спалах/ штатив для фотографів. Шахтні печери – круті у всіх сенсах.
Далі був музей гірничої техніки Північного ГЗК під відкритим небом. Чудова можливість власноруч помацати усі девайси, що ми бачили їх зверху у кар’єрах і здавалися вони малесенькими. Але ні 😉
Нова точка: вентиляційна шахта. Кажуть, деколи туди дозволяють видертися та оглянути світ навколо. Але й з землі вражаюча, особливо для того, хто не бачив такі змалку. До речі, пофарбована, кажуть, не три роки тому. Такої!
Старий будиночок десь по дорозі. Подобається така архітектура, притаманна багатьом промисловим центрам.
“Червоне озеро” – сток з підприємств. Тут багато можна розмовляти про екологію. І, вважаю, потрібно. Значно більш потрібно, ніж зойкнути “який жах! як люді живуть! як нас знищують, ааа!” Так, Кривий Ріг має безліч екологічних проблем. Як і інші міста з великими та малими підприємствами. Так, важка промисловість, металургія, добування та переробка корисних копалин – це величезні ресурси на очисні споруди та контроль якості. А ще – “природні” агроферми, сільське та лісове господарство зовсім не позбавлено тих самих проблем і знищує навколишнє середовище не менше, коли не використовувати той самий контроль якості та очистку. Мені здається неймовірно важливою функція таких турів як наш для підвищення рівня свідомості звичайних громадян. Не лише на рівні лозунгу “природу треба зберігати!”, а розуміння, як саме це відбувається зараз, які насправді є проблеми і як змінюються підходи до їх вирішування. Спойлер для тих, хто ще не в темі: проблеми великі (кеп?! )), технології змінюються на краще, у порівнянні з 10-20 попередніми роками рівень їх вирішення покращився не в рази, а у десятки разів. Кому насправді цікаві подробиці – велком поринути у дослідження та статистику, а краще – побачити власновіч те, що пощастило побачити нам.
Остання точка: місце, де ховається під землю річка Саксагань
Все! Вокзал, маршрутка до Дніпра, останнє “дякую, пока!” новим друзям і надія на наступні зустрічі. Добре поїхали! )
Ще наші матеріали на тему:
Кривой Рог: карьер “Южный”, зона обрушения
Кривой Рог: скалы МОПРа
Кривой Рог: водопад на Карачунах