Підсумки подорожей 2016 року були б не повні без великого матеріала про відвідані музеї за флешмобом #oneweekonemuseum , але, насправді, це просто дуже захоплююче. У ці пів року Дніпро, Львівщина та Путь святого Франциска у Італії відкривали для мене свої скарби, тож подивимось разом, що вдалось зібрати.
Флешмоб #oneweekonemuseum , частина 1, 2016 рік – хто не бачив 😉
1. Дніпро, Україна
Галерея АртСвіт та виставка “Скоро буду. Жека”. Звичайно, не першій візит до АртСвіту, насправді, метою була лекція з урбаністики, але подивилась, як художник Марсель Онисько презентує 50 іронічних історій позачасового героя – Жеки. Роботи одночасно нагадують радянські агітплакати, журнальні карикатури та комікси, ідеї класні, дивитися треба.
Музей українського живопису та вперше у Дніпрі виставка робіт Марії Приймаченко. Мріяла побачити вже кілька років, вражена, тішусь, рекомендую фанатам жанра.
І не можу не відзначити власну подію та першу фотовиставку у Арт Квартирі “Изнанки Львова. #Подъездquest”. Взагалі, про Львів – наступний розділ, це була найнасиченіша музейними прогулянками частина мого туристичного року 2016.
2. Львів, Україна
Гарнізонний храм Петра та Павла. Звичайно, це не музей, а діючий храм, але зараз у ньому ведуться реставраційні роботи і вільний доступ є лише у загальну частину, а на галереї можна потрапити з екскурсією. Влітку я кілька разів водила туди друзів і всі були вражені.
Шевченківський гай. Музей народної архітектури та побуду, львівський скансен – місце, де повно туристів, і майже всі його відвідували не один раз. І воно того варте, бо кожного року там з’являються нові цікавинки, а майже кожного тижня проходять якісь фестини, гуляння та свята. Мені ось цього разу пощастило потрапити на виставку дерев’яної сакральної скульптури.
Львівська політехніка потрапила у цей дайджест завдяки актової залі у її центральному корпусі на вул. Бандери. Це легендарне місце через цикл картин «Тріумф прогресу», розміщений під стелею. 11 картин були створені за ескізами польського художника Яна Матейка. Багато років вони були закриті від глядачів, але з квітня 2015 знов зачаровують як студентів, так і випадкових відвідувачів. Екскурсій у актову залу Політехніки немає, просто заходьте та кажіть, що бажаєте побачити Матейка.
Музей сакральної барокової скульптури Йогана Пінзеля відвіданий у рамках мандрівки слідами Меретина та Пінзеля, речі з цієї колекції приголомшують, виставки у Європі збирають тисячі тисяч відвідувачів. У Львові крім музею скульптури кілька творів Пінзеля зберігаються у національній галереї на Стефаника, але фотографувати їх за недолугими правилами заборонено. У той же час у селищі Годовиця є покинутий храм, який будувався архітектором Міретином та оздоблювався Пінзелем.
Поруч, у сусідніх будинках неподалік від собору Святого Юра знаходяться Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського , Музей Олени Кульчицької та Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької . Рекомендую відвідати їх одночасно, це програма на 2-3 години, якщо ще взяти екскурсію. У музеї Крушельницької супровід, на мій погляд, обов’язковий, це квартира-музей, без розповіді фахівця тих вражень не буде. А інші два музеї художні і там достатньо просто дивитися та читати історію видатних львівських митців, творчості яких вони присвячені.
Простір синагог – музей просто неба та громадській простір одночасно. Проект є ініціативою для вшанування історії євреїв у Львові та кращого розуміння міської історії і спільної спадщини самими львів’янами і гостями міста. Відкритий на початку вересня 2016 року, він є зразком обладнання подібних просторів у країні.
А це виставка “Люди свободи” біля ратуші. Вона мандрує Україною та розповідає історії тих, хто зберіг волю України. Матеріали для проекту зібрав Український інститут національної пам’яті.
Двір-музей загублених іграшок традиційно відвідують разом ще з одним креативним простором – двором-музеєм СРСР. Обидва створені та підтримуються мешканцями подвірь, де музеї розташовані та обидва справляють дуже неоднозначні враження, але, безумовно, потребують на відвідання як місцева цікавинка-несподіванка.
Львівська національна галерея мистецтв. Один із найбільших та найбагатших музеїв Львова, щодо збережених колекцій. На жаль, також один із найконсервативніших: експозиція та відношення до відвідувачів на рівні радянських спадків. Але оминути її увагою – не побачити велику кількість видатних творів…
Мистецька галерея Гері Боумена. Приватна. Перше знайомство відбулось завдяки Єрко та Шекспіру. Враження – діаметрально протилежні тим, що були після національної галереї.
Каплиця з розписами Яна Генріка Розена – яскравіший приклад відвідування зазвичай закритого об’єкту. “У церкві Стрітення Господнього (вул. Винниченка, 30) є каплиця з цінними настінними розписами 1930 р.” – каже нам рекламний буклет. Це велике приміщення, доволі добре збережене, яке належить римо-католицький курії, що не дає туди вільного доступу громадянам України. Сподіваюсь, ситуація зміниться на краще.
Музей етнографії та художнього промислу побачила, звичайно, не вперше. Але у День Музеїв не відмовила собі у задоволенні ще раз подивитися колекцію модерна / сецесії. Маленька та приємна. Але маленька. Але у музеї багато іншого 😉
Кав’ярня-галерея “Штука” – улюблене місце для відпочинку після прогулянки старим містом. Основна ідея та настрій кав’ярні – можливість поринути в мистецьку атмосферу Австро-Угорського Львова. У кав’ярні відбуваються презентації книг, вечори фламенко, тривають виставки живопису та фоторобіт сучасних. Також щомісяця організовується засідання Клубу шанувальників Галичини, куди я ще не потрапила, але планую.
Останній з львівської “колекції” минулого року теж класика – Національний музей імені Андрія Шептицького. І моя улюблена колекція сакрального живопису, відвідана перед написанням маршруту прогулянки “страшним” Львовом. Ну, ви бачите, чому 😉
3. Інші міста 😉
Центр спадщини Вигодської вузькоколійки , Івано-Франківська область. Завітали несподівано під час подорожі по Карпатах. Музей видався сучасним та інтерактивним, особливо цікаво буде зайти сюди з дітьми. У центрі-музеї показують фільм про Вигоду, є туристична інформація, оренда туристичного знарядження, сувенірна крамниця, еко-школа.
Дубненський замок (Рівненська область) непогано відреставрований сам по собі, входить до 7 чудес-замків України, але найкраще у ньому, на мій погляд – підземелля-каземати. Від входу праворуч та шукайте ворота під землю.
Торре Аджентино та котячий притулок – здається, найцікавіший музей-простір, що мені пощастило відвідати протягом 2016 року. Римські руїни, храмовий комплекс, де було вбито Гая Юлія Цезаря зараз перетворено у котячий рай. Туристи не лише тішаться черговою історичною спорудою, але й спілкуються з її пухнастими володарями. До того ж – лише за їх (котячим) бажанням – людині зайти на територію Торре Аджентино неможливо, є лише містки та сходи, куди коти виходять… якщо мають настрій. Пам’ятка та притулок утримуються за рахунок бюджету міста та на донатіво. Тварин тут годують, лікують, стерилізують та віддають у добрі руки. Чудова ініціатива та реалізація, маст сі у Римі!
