Ще у школі на географії ми вивчали економіку України, де найменш розвинутим регіоном вважалась Кіровградщина. Взагалі, що за назва така, Кіровоград, це совок, напевно, “станкі-станкі” усюди. Пил, сірість і брєжнєвські будівлі. Але все виявилося навпаки. Тодішній Єлісаветград вважався майже не столицею півдня імперії (до заснування Одеси, Миколаїва та Херсону то було найбільше місто у регіоні). Місто знаходилось на перетині багатьох шляхів серед родючих земель, через нього була побудована залізнична гілка Харків-Одеса, відкрився величезний завод з виробництва с/г техніки, тож у XIX сторіччі Єлісаветград переживав свою золоту еру.
Для української культури місто взагалі знакове, бо саме тут з’явився перший український професійний театр – Театр коріфеїв, який очолював Марко Кропивницький. З цим театром також пов’язані імена Миколи Карповича Садовського, Марії Заньковецької, Панаса Саксаганського та інших видатних українських митців. Саме на честь Кропивницького місто цього літа було перейменоване з Кіровограду. Тож, хай живе український Кропивницький – місто українського театру та культури, місто чудової архітектури та затишних парків.
Дорога на Кропивницький хоч і не хайвей, але дуже красива з якої сторони не під’їдь.
У більшості своїй архітектура міста – цегляна 1-3 поверхова забудова, яку можна знайти майже у кожному південному місті України (і в Одесі, і у Дніпрі, і у Маріуполі).
Але часто зустрічаються набагато більш прикрашені цегляні будинки
Іноді це просто шедеври
Є будівлі і у популярному у XIX сторіччі марокканському стилі
А деяким архітектурним модерновим шедеврам позаздрили б навіть у Відні або Празі
Головна вулиця міста – пішохідна, тож можна гуляти і роздивлятися красу навколо
Наостанок хочеться відзначити сучасних архітекторів, які навіть у нових будівлях використовують елементи модерну, аби нова будівля пасувала до старих
