Кілька мандрівок Дніпропетровщиною, Запорізькою областю та Хортицею об’єднались у ідею етнографічного маршруту Придніпров’ям – по слідам німецьких та голландських колоністів – менонітів.
Імператриця Катерина II своїми маніфестами 1762-1763 років дозволила всім іноземцям «в імперію нашу в’їжджати і селитися, де тільки побажають …» з метою освоєння «найвигідніших для проживання роду людського надзвичайно цікавих місць, що до цього ще бездіяльно залишаються». На той час самостійність України була повністю знищена Петром I, а Січ у 1775 році розгромлена Катериною II. На картах колишньої запорізької вольниці Причорномор’я, Криму і Волині стали з’являтися поселення етнічних німців, голландців, британців, влохів, болгар та інших колоністів.
Першопоселенцям було обіцяно свободу віросповідання і свободу від військової і цивільної служби, надано імунітет від податей на 10 років, і кожному сімейству відведено по 65 десятин землі, а також дано по 500 рублів на проїзд і обзаведення. У свою чергу нові поселенці зобов’язувалися давати на загальних підставах квартири і підводи для перехожих через їх селища військ, тримати у справності дороги і мости, і платити поземельний податок.
Менонітський релігійний рух почалося в XVI столітті в Швейцарії як один з напрямків Реформації, самойменувався анабаптизмом, його прихильники практикували хрещення у дорослому віці. Сучасну назву ця деномінація отримала по імені голландського релігійного лідера Менно Сімонса. Меноніти традиційно заперечували судові тяжби, присягу і особливо військову службу, що робило їх ворогами не тільки панівної церкви, але й держави, що стало причиною багаторічних скиданій менонітів. Прибувши на українські землі, меноніти займались здебільшого землеробством, ремеслами, тваринництвом, торгівлею і промисловістю.
Під час Першої світової війни менонітів почали депортувати у Поволжя, майно конфісковували. Громадянська війна та сталінські репресії, етнічні чистки та голод довершили руйнування спільнот. Після Другої світової депортованим з України німцям не дозволили повернутися в країну. До наших часів тут залишилась дуже невелика кількість їх нащадків і багато архітектурних та культурних пам’яток, які ми і дослідимо під час подорожі.
Більшість селищ сучасного Запорізького району було засновано менонітами: Кронцвейд (нині Володимирівське), Шангорста (Ручаївка), Нойедорф (Широке), Ніколайфельд (Миколайполе), Неенбург (Малашевка) та інші.
Дороги між селами не ідеальні, як і траса Дніпро-Запоріжжя, але не поспішаючи маршрут реально пройти за один світовий день, краще – навесні або влітку, коли пейзажі позитивніші за історію, яку нам доведеться дослідити.
Солене (48.2090954,34.8749453)
Якщо як ми починати подорож у Дніпрі, то перша від нього зупинка – у селі Солене Солонянського району. Селище виявляється охайним і привабливим, хоча нічого видатного, крім власне садиби Бергманів (вул. Гагаріна, 20), там не побачили. Але садиба варта огляду. Зараз в ній розташований архів, бібліотека, музей, спортклуб – локальне зосередження культури району. Нам експромтом провели коротеньку екскурсію по музею, розповівши історію сім’ї німців-менонітів Бергманів.
Процитую джерело, завдяки якому дізналася про це місце: «Садибу Бергманів в Солоному часто називають будинком барона Енгельгардта, оскільки село було засновано у володіннях барона. Після 1861 р. ці землі придбали брати Бергмани, менонітські переселенці з Німеччини. Вони побудували будинок, цегляно-черепичний завод, невеликі підприємства харчової промисловості, займалися сільським господарством. Старожили стверджують, що народ любив німецьких братів, що вони дбали про найманих працівників і ніякої «експлуатації селян як класу» вже точно не було. Більш того, коли селяни захотіли побудувати церкву (українські селяни були православні, а німці – меноніти, тому не могли ходити в один храм), Бергман сам виділив гроші на будівництво. Але в обміні – щоб на 6 років закрили всі питні заклади для зміцнення здоров’я його працівників.
Подальша історія банальна. Революція 1917 року не пощадила нікого. Майно було націоналізовано, а славних братів Бергманів розстріляли в селі Ульянівка на півночі Нікопольського району. Нині там є меморіал, до якого приїздять нащадки німецьких колоністів. Уцілілі ж діти братів Бергманів в 1923 році виїхали до Канади, де й понині живуть їхні нащадки».
Миколайполе (48.071743,34.89941)
Центральне училище побудованого в 1909-1910 роках. На території центрального училища в 1912 році була створена метеорологічна станція. Зараз це школа
Молитовний будинок менонітів (зараз шкільний спортзал)
1870 рік – дата заснування німцями–колоністами Ніколайфельду. Зараз це село Миколайполе, вже Запорізька область. Німецька забудова досить типова – зазвичай всі будинки розташовані уздовж однієї вулиці, «під лінійку». У ряді йде колишній молитовний будинок, школа, житлові споруди.
Ручаївка (47.880949,34.872829)
Далі село Ручаївка, вже майже поруч із Запоріжжям. Тут знаходиться будинок-музей менонітів (вул. Берегова, 5).
Житловий будинок, побудований в 1896 р. німцем-менонітом Арнольдом Петерсом в Ручаївці, перетворений його нащадком Віктором Діком у музеї німецьких колоністів. У будинку збереглося первісне планування, обстановка, меблі. Тут зібрані різні знаряддя праці, предмети побуту німецьких поселенців. На горищі розташована діюча коптильня. Господарі проводять екскурсії, під час яких (за попереднім замовленням) пропонують відвідувачам дегустацію: ковбаски власного виробництва, кегове німецьке пиво, а також домашній хліб і запечену в печі картоплю з салом.
Музей працює: 11:00-19:00 (взимку 9:00-18:00), вих. – пн.
Верхня Хортиця
Прямуємо до Запоріжжя, сучасний район Верхня Хортиця – це два колишні менонітські селища Хортиця та Розенталь. Сучасна вулиця Розеталь – їх кордон, колонії були розташовані по її сторонам. Саме Верхня Хортиця стала першим населеним пунктом німців-менонітів в Придніпровських степах, а потім протягом півтора століття вважалася центром їх суспільного життя.
У 2009 році на Верхній Хортиці, в парку біля школи №81, було відкрито пам’ятник «менонітам, жертвам сталінського терору і релігійних переслідувань».
Тут збереглась перша менонітська церква (зараз Будинок культури), будинок школи та шкільне подвір’я (зараз там теж навчальний заклад), лікарняний комплекс (теж зараз лікарня) і ще кілька чудових будинків у югенстилі – німецькому варіанті модерну.
Справжня перлина архітектури розташувалася на розі вулиць Розенталь та Істоміна. Це Медхеншуле або «Школа для дівчаток» (47.861608, 35.013025). Будівля в стилі модерн з елементів голландського ренесансу та пізнього бароко, побудоване в 1904 році – одна з візитних карток Запоріжжя.
Вище по вулиці Розенталь розмістилося ще одне красиве менонітська будівля (Розенталь, 4) (47.8613328, 35.0104099). Тут розміщувалася вчительська семінарія (Лерерсемінаре) – кузня кадрів для менонітська шкіл. Особливо оригінально і майстерно виконаний головний вхід цієї модернового споруди. Зараз це один із корпусів середньої школи №81.
За адресою Розенталь, 7 розміщується один з найбільш примітних пам’ятників. Красива будівля в югендстілі звалася «Die Burg» – «Замок». Зараз його прийнято називати замком Вальмана (47.8602639, 35.0099942). Зараз це будинок управління освіти.
Хортицький некрополь (47.8337208,35.0776013)
На острові Хортиця знаходиться найстаріше зі збережених в Запоріжжі кладовищ – майже все, що залишилося від менонітської Острово-Хортицької колонії. Розташоване воно неподалік від зупинки громадського транспорту «Запорізька Січ», біля інтернату.
Особливістю менонітських пам’ятників є готичні написи німецькою мовою, зображення якорів і цитати з Біблії. Так, на надгробку Катерини і Якоба Гільдебрант, виконаному у вигляді розкритої Святого Письма, можна прочитати цитати з Євангелій Матвія і Іоанна. Найпізніша дата на надгробному камені – 1914.
Більшість могил зараз – радянського та пострадянського періоду
Запоріжжя / Старий Олександрівськ
Багато цікавого про менонітів можна дізнатися під час екскурсій у краєзнавчому музеї Запоріжжя (47.8133995,35.1810969) . В експозиції відвідувачів чекають етнографічна карта регіону, а з матеріальних предметів – дитяча колиска, горизонтальна прядка, годинник, виготовлений в колонії Хортиця, церковні менонітські книги, чавунна вафельниця для випікання традиційної менонітської страви.
Запорізький обласний краєзнавчий музей, вулиця Троїцька, 29/16 (47.8133995,35.1810969). Працює у вівторок, середу, п’ятницю з 9:00 до 18:00 (каса до 17.00); у четвер: з 9:00 до 16:00 (каса до 15:00), у суботу: з 10.00 до 19.00 (каса до 18:00), вихідні: неділя, понеділок.
Далі рекомендуємо прогулятися у бік станції Запоріжжя-1, по території старого Олександрівська та менонітської колонії Шенвизе. Детальніше про її пам’ятки читайте тут, у матеріалі запорізького краєзнавця Романа Акбаша. Доречи, Роман проводить екскурсії саме менонітськими місцями і одна з ним могла б стати чудовим завершенням цього маршруту.
Музей у Ручаївці вже років зо п’ять не працює
О, дуже прикро (