«Гончарна столиця України». Так зовсім не сором’язливо та дещо зухвало говорять про своє містечко опішняни. Якщо ніколи не бував у Опішні, то такі галасливі епітети здаються лише туристичною вивіскою, піар-технологією. Проте, відвідавши селище, розумієш, що бренд не притягнутий за вуха, а ґрунтується на багатовіковій традиції гончарства.
Дістатися Опішні дуже просто. Із центрального автовокзалу Полтави щогодини відправляються автобуси в Опішню або через це селище. 45 кілометрів на північ — і ви на місці.
- Автостанція в Опішні.
Селище дуже давнє. На глинистих пагорбах правобережжя Ворскли поселення існували ще в неолітичну епоху. Гончарством тут займалися вже в ті давні часи. Є окрема локація — Опішнянське городище VII–XII століть. Воно вважається безпосереднім попередником сучасного селища. Опішня існувала вже за литовських часів, а в першій половині XVII століття отримала магдебурзьке право.
2. Стара бруківка в селищі.
3. Селищна рада.
У роки Гетьманщини це було сотенне козацьке містечко із земляним замком. На кожному пагорбі Опішні знаходилися укріплення. За часів царської Росії Опішня — центр волості в Зінківському повіті Полтавської губернії. У 1923–62 роках — центр Опішнянського району. Зараз — селище міського типу в Зіньківському районі.
4. За радянських часів усі 6 храмів села були зруйновані. Ось рештки одно з них.
5. Узагалі в Опішні збереглося небагато історичних будівель. Ось одна з них — будинок дитячої та юнацької творчості.
На центральній вулиці містечка знаходяться парки, пам’ятники, магазини, різні установи тощо.
6. Військовий меморіал.
7. Погруддя Тараса Шевченка.
8. Треба нагадувати, хто колись хизувався на постаменті?
9. Поруч і головна церква — Троїцька. Перша згадка про неї датована 1701 р. Але це — сучасна конструкція на старому фундаменті. Бо здогадайтеся, хто зруйнував храм у 1930-х рр.?
У центрі трапляється й перша гончарська локація — Мистецька галерея Центру розвитку духовної культури, колишній будинок культури. При вході на території відвідувачів вітають численні гончарські інсталяції.
10. Центр розвитку духовної культури. Вигляд із центрального входу.
11. Дещо з інсталяцій навколо Центру розвитку духовної культури.
У Опішні полюбляють розповідати, що значним центром гончарства Опішня була протягом кількох тисячоліть. Треба ставитися до цього твердження критично. Бо кілька тисячоліть тому гончарством займалися в будь-якому поселенні на території України. А ось уже в ХІХ столітті гончарство в Опішні набуває великого розмаху. Тут працювало чимало майстрів, ледь не половина всіх гончарів Полтавщини. З того часу гончарство стало візитівкою Опішні.
12. Власне Мистецька галерея Центру розвитку духовної культури. Вигляд зблизька.
До речі, у Центрі розвитку культури можна придбати комплексний квиток на відвідування всіх гончарських (інших тут немає) музеїв містечка. Це буде набагато дешевше, ніж купувати квитки окремо в кожному музеї.
13. Усередині Центру розвитку культури. Дуже багато абстракції, етніки, народних мотивів та космічної тематики. І так усюди, де траплялися подібні роботи та інсталяції.
14. Ставочок за Центром. Така собі класична Полтавщина.
15. Від Центру розвитку культури далі їде маркована дорога — точнісінько, як на гірських стежках Карпат. Усюди вказівники з відстанню до того чи іншого об’єкта. А подивитися в Опішні є що. Музеїв, присвячених гончарству, — шість! Центр розвитку — один із них. Йдемо далі!
16. Вказівник на роздоріжжі.
17. Приємно дивують графіті на парканах і малюнки на асфальті. Складається враження, що Опішня живе, дихає художнім промислом.
Ось будинок-музей родини Кричевських. Найвідоміший представник родини — архітектор Василь Кричевский — багато де «наслідив». У Києві він збудував Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка, будинок письменників «Роліт», у Каневі — музей Шевченка на Тарасовій горі, у Полтаві — будівлю краєзнавчого музею. Тепер і його оселя — музей. До речі, Василь Кричевський — автор малого герба України, того самого Тризуба.
18. Будинок-музей Кричевських. Одна із архітектурних пам’яток Опішні — модернова будівля початку ХХ ст.
19. На подвір’ї музею стіна гончарної слави та бюст Василя Кричевського.
20. Усередині музею також є кілька цікавинок. Наприклад, зала з виставкою трипільської кераміки.
21. Задній двір — локація для інсталяцій та ще один мальовничий ставочок.
22. Наступний пункт — меморіальний музей майстрині Олександри Селюченко. Але всередину ми не потрапили — працівник музею десь відійшов.
23. Ось такі стовпи в Опішні. Узагалі, містечко дуже приємне, охайне, квітуче.
Прямуючи до головного об’єкта — Національного музею гончарства, — неможливо пройти повз Колегіум мистецтв. Колись це була звичайна середня школа, яку згодом перетворили на ще одну цікаву локацію, що пов’язана з гончарством. Територія навчального закладу традиційно (до цього вже звикаєш) прикрашена витворами гончарів.
24. Тут навчають майбутніх гончарів.
Неподалік колегіуму — Національний музей гончарства. Просто насолодіться дивовижною фантазією гончарів із усіх куточків України. Враження складно передати як мовою, так і світлинами. Це треба побачити власними очима, зануритися в атмосферу. Це якась магія, окремий Всесвіт.
25. Різномаїття форм та сюжетів на подвір’ї музею.
26. Так виглядає музей. Звичайна цегляна будівля, колишній гуртожиток. Але всередині — найбільша в Україні гончарська книгозбірня, Інститут керамології (відділення Інституту народознавства Академії наук) та ще багато цікавого.
27. Усередині музею.
28. Ось цю рибинку мені допоміг створити Микола Пошивайло — представник славетної родини гончарів Пошивайлів. Дідусеві вже за 80, але він ходить до музею, де проводить невеличкі майстер-класи для відвідувачів, бо не уявляє життя без глини.
Територія музею величезна й продовжує розширятися та облаштовуватися. З оглядового майданчика добре видно Опішнянске городище. Надзвичайний краєвид! Поруч можна відпочити в затінку, в оточенні невеличких гончарських інсталяцій.
29. Оглядовий майданчик.
30. Оішнянське городище. За ним (за пагорбом) — долина Ворскли.
Узагалі, місце, де розташований музей гончарства, — це місце сили, якому додає ще енергії таїнство гончарства. Байдужим звідти вийти неможливо.
Наостанок ми відвідали меморіальний музей родини Пошивайлів. Він знаходиться у звичайній сільській хаті, де більшу частину життя мешкали Гаврило та Явдоха Пошивайли — славетні гончари. Про їхнього сина Миколу я вже згадував.
31. Власне музей родини Пошивайлів.
32. Усередині музею — витвори подружжя гончарів.
Ще в Опішні є музей-садиба філософа та колекціонера опішнянскьої кераміки Леоніда Сморжа, є туристичний комплекс «Старий хутір», садиба «Лялина хата», де щорічно влаштовують фестиваль борщу. На все, на жаль, часу не вистачило. Треба було вертатися додому.
Приїжджайте в Опішню. Переконайтеся в тому, що це містечко заслуговує на звання «гончарної столиці України». Я в цьому вже переконався. Урешті решт, це одне з місць, що робить Полтавщину укікальним краєм.
