Колись може статися, що Івано-Франківськ стане відомим та коханим для мільйонів, як Львів. Але зараз він такий неймовірно затишний, що є егоїстичне бажання нікому не розповідати про подорож, про враження, про таємний світ, що зачаровує. Але ні! Маю розповісти про Франківськ, який треба берегти та про Франківськ, який він відкрився у січні 2017-ого. Пів дня на все, побігли!
У 2010-ому, теж на початку січня, я проїхала трьома обласними центрами Західної України і вже тоді Івано-Франківськ став найбільшим відкриттям: місто, про яке ніхто нічого не міг розповісти, “десь між Львовом та Чернівцям”. І ось потяг “Дніпро-Франківськ” після 19 годин у дорозі привозить на вокзал, ти біжиш до хостелу де тебе вже чекає друг, а далі у кав’ярню на зустріч з людиною, яка відкриє двері у таємний світ старого Станіслава.
Де жити? Hostel MIF, вул. Тарнавського, 25. Ціна за ліжко – від 110 грн, номер на двох з вигодами – 300 грн, від вокзалу 10 хвилин, від ратуші – теж. Безкоштовний Wi-Fi, кухня, парковка. Бонус – чудова затишна вуличка з старенькими сецесійними віллами.
Де поїсти? Urban Space 100 , вул. Грушевського, 19. Громадській простір та ресторан, створений за спільнокоштом, генерує прибуток, який направляється винятково на реалізацію громадських проектів, що розвивають міське середовище Івано-Франківська. Затишно, цікаво, смачно.
Fabbrica , вул. Вірменська, 1. Італійський ресторан з українськими продуктами. Доступні ціни, приємний персонал та використання виключно українських продуктів.
Як пересуватися містом? Пішки! Або таксі. Від залізничного вокзалу до автовокзалу приблизно 6 км та 35-40 грн.
Перше, що треба розуміти: кілька годин для знайомства з Івано-Франківськом – це не мало, це катастрофічно мало! Навіть якщо вам хочеться лише пройтись кількома старими вуличками, зазирнути у 1-2 музеї та храми, та піднятися на вежу (ось це ніяк не можна пропустити!) – це вже день. З ранку до вечора і краще влітку, бо взимку день замалий. Їхати треба щонайменьше на уікенд.
Друге. Шукайте друга. От саме так – не гіда з екскурсією “у 18ХХ році тут правив YWY, а як він помер, то HJH”, а людину, що любить гуляти Станіславом і згодна поділитися коханням до свого міста з гостем. Нам пощастило: у спільноті Франківськ Який Треба Берегти чарівна пані Марічка відгукнулась на моє питання. Коли ви маєте якесь велике захоплення – найбільша втіха найти таких самих одержимців у світі і розділити з ними кілька годин, розмовляючи на мільйон тем. Тож три години минули як хвилина, ми швидко-швидко пробігли десятком старих парадних, зазирнули у двори та зробили чудові відкриття. І не лише ми, гості. Маю досвід, що коли так показуєш новим людям улюблені куточки свого міста, обов’язково і сам знайдеш там щось, на що раніше не звертав уваги.
Третє. Робіть фото на пам’ять. Навіть якщо ви не вважаєте себе фотографом, навіть якщо маєте лише телефон. Зараз передивляюсь зроблені кадри та на душі теплішає. А за кілька років це буде не лише для мене згадка. Міста змінюються, зникають та перетворюються маленькі деталі і невдовзі може статися, що саме завдяки вашому фото реставратори зможуть відтворити щось з нашої нещодавньої історії.
Маскарони та інші стражі середмістя. Запрошують гостей, лякають ворогів, чекають на вас!
Фотографувати взимку на вулиці – важко. А комусь тут стояти століттями – нічого 😉
Парадні фасади у Франківську є різні, як і крізь: нові та потрощені, охайні та спаплюжені рекламою. Є зовсім унікальні, наприклад ось
…коли зворотній бік будинку не меньш привабливий, ніж парадний
Сецесійні-модернові дверні ручки різних форм
Елементи повторються крізь: на дверях, на плитках, у кованих перилах, де завгодно. Лише придивіться!
Крок до парадного – і світ змінюється, ми у іншому часі або насправді – у переході між часами та світами
У цьому будинку дві парадки. І ось така підлога перед входом. Ініціали власників. Один підїзд брата, другий – сестри
Світлові лихтарі біля сходів
Сходами – на гору, до неба. Квіти та дерева, бачите?
Два найбільших кохання у темі парадних: світолові лихтарі та гвинтові сходи
А ці троянди?!
Маковий цвіт. І ось світловий лихтар вже в стелі
Десюдепорт! О, я кілька місяців вчила це слово у Львові, коли блукала підїздами. Це – прикрашені двері квартир. Ось тут зверху – соняшники
Роспис на стелі. У львівській Політехніці схожий, а ще у кількох арках та парадних у Львові. Та взагалі по Європі
Не змогла оминути увагою. Графіті у будинку. Люди боряться, тепер ви теж в курсі 😉
А ось це – вул. Курбаса 5. І нові двері, і новий вітраж. Це – результат ініціативи та зусиль Mariya Kozakevych та інших франківців, якім не байдужій #ФранківськЯкийТребаБерегти . Зацитую: “Важливо, щоб відповідальним і небайдужим був кожен хто живе чи працює в старовинному будинку, хто ходить вузенькими вуличками і дихає франківським повітрям. Об’єднувати зусилля, позитивно мислити, робити добрі справи, вчити історію міста і розповідати її дітям, та навіть просто спілкуватися з сусідами і спільно вирішувати питання стосовно власного дому. Бо те, що ми отримали в спадок – маємо зберегти.”
Мали за честь долучитися до флешмобу, в якому взяли участь 35 відомих франківців, фотографуючись біля старовинних дверей міста. Тому що нам теж не байдуже. Як має бути усім громадянам, є вони відомі чи невідомі, місцеві чи приїжджі, у Івано-Франківську чи будь у якому місті України. Об’єднувати зусилля, позитивно мислити, робити добрі справи, так, саме так.
… а потім була ратуша на центральній площі, краєвиди та чаруюче світло надвечір’я. І обіцянка собі обов’язково повернутися. А як ще? 😉
