Це, напевно, найважчий пост. Бо складно писати про місто, у якому прожив більшу частину життя, і яке відірвано від тебе з м’ясом. Я хочу розказати вам про мрії, коли все скінчиться.
Мрія перша: занедбані шахти та великі промислові підприємства стануть музеями. Особливо Донецький металургійний, який заснував ще англієць Джон Юз та шахта Калінінська – одна з найглибших у світі. Музеї будуть варті тих, що у Рурському басейні.
Мрія друга: особняк Юза відреставрують і зроблять філіал краєзнавчого.
Мрія третя: відреставрують і збережуть вулицю Постишева (і навколишні) від “Великобританії” до ДМЗ. Все, як було у дореволюційні часи, неймовірна атракція – промислове провінційне містечко початку 20 сторіччя.
Мрія четверта: швидкісна автострада і залізнична дорога до міста. Більше ніякої ізоляції, ніколи
Мрія п’ята: на азовському узбережжі зроблять якісну туристичну інфраструктуру, бо де ти в світі знайдеш ще море настільки пристосоване для дітей
Мрія шоста: а з Маріуполя до української Керчі знову буде їздити пароплав:) Ну хоча б паром
Мрія сьома, але не остання (персональна): прилетіти на літаку в Донецький аеропорт