Ділюся враженнями від флешмобу, який, на жаль, можу не встигнути завершити, якщо не почну відвідувати 4-5 музеїв на тиждень:) А поки друга частина.
Музей Івана Гончара у Києві
Національний центр народної культури складається з колекції народознавця Івана Гончара – видатного громадського та культурний діяча, митця та колекціонера. Окрім того, центр, взагалі, ставить собі за мету вивчення, збереження та презентацію традиційних культурних цінностей України. Мені імпонує, що музей було засновано у 93 році, і йому вдалося уникнути радянського пилу та байдужості. Тут постійно проводяться дуже цікаві заходи, презентації, концерти, екскурсії. Сам музей виглядає досить стильно і відвідувати краще з екскурсією. Це – один з найкращих варіантів для ознайомлення іноземців з українською народною культурою.
Автомотовелофототелерадіомузей у Вінниці
Один з найкращих ретромузеїв, що я бачила. Була тут вже вдруге і все одно у захваті. У машини можна залазити і фотографуватися, до всього можна торкатися і фотографуватися. Музей активно допомагає армії, ще один плюс. Ну і він приватний, одразу помітно.
Ставка Гітлера “Вервольф” у Вінниці
Ставка була підірвана авіабомбою і від неї майже нічого не залишилося. Якщо ви прийдете у надії походити і подивитися щось конкретне – будете розчаровані. Я вже знала, що там нічого немає, тому розчарування уникнула. Взагалі місце дуже сильне: тихий ліс, величезні брили бетону, що розкидані по території від вибуху, дуже інформативні стенди вздовж стежки. Якась магія – нічого немає, жодного експонату чи будівлі, але вражає.
Виставка в Ізоляції, Київ
Це була виставка “Суспільна угода”, де представлені приклади переосмислення пам’ятних об’єктів. На цьому фото проект, де митець замальовував на кінних статуях вершників, через що вони набували зовсім іншого значення.
Діорама “Штурм фортеці Ізмаїл” в Ізмаїлі
Діорама знаходиться у єдиній вцілілій будівлі Ізмаїльської фортеці – мечеті. Зовні виглядає дуже непогано (хоч і спаплюжена трохи прибудовою). В середині – імперська зухвалість, недоречна зараз гордість перемог Російської імперії. Давно пора хоча б текст змінити з переможного на нейтральний. Та й у мечеті зруйнованого міста розповідь про те, як його руйнували, не місце, як на мене.
Білгород-Дністровський краєзнавчий музей
Давно не бачила більш вкритого радянським пилом, застарілого музею. Немає жодної згадки про АТО і взагалі сучасну Україну. Музейні працівник нав’язують купівлю листівок, але дуже ображаються, якщо ти питаєш у них про магнітики. Здається, що потрапив у брежнєвські 70-ті, і все це у місті, яке безперервно існувало декілька тисяч років.
Аккерманська фортеця, Білгород-Дністровський
Це, мабуть, найкраще, що є у місті. Найбільша фортеця України, гуляти-не перегуляти. Є невеличкий музей, є сувенірні крамнички, є розваги “під середньовіччя”, є екскурсії, є можливість піднятися на стіни. Археологічні розкопки тривають, з кожним роком на світ з’являються нові знахідки та відкриваються нові приміщення. Враження надзвичайні!
Музей голодомору, Київ
Дуже важкий, як завжди. Не дуже люблю його ззовні, але в середині – це те, що потрібно демонструвати іноземцям та дітям шкільного віку. Я ще напишу про нього докладніше. Взагалі, я вдруге у ньому, а враження ті самі. Цього разу спробувала знайти родичів у книгах пам’яті, та побачила, як доглядач музею кожен раз запалює свічку, коли вона догоряє. Сходіть, це важливо.
Кропивницький краєзнавчий музей
Один з найкращих краєзнавчих музеїв країни. Хоч і маленький, але з більше-менш сучасно оформленою експозицією, гарними меблями, відреставрованим інтер’єром, великою залою про часи незалежності, стендами про майдан і АТО, з приємною музикою у приміщенні (це взагалі посягання на святе, бо “тиша повинна бути у бібліотеці”). А який музей ззовні! Будівля варта Відня і Праги одночасною. Не втрималася і поставила її на обкладинку посту:)
Хутір “Надія”, Кропивницький
Що ви знали про Карпенко-Карого? А про Саксаганського? А про Садовського? А про Садовську-Барілотті? А про Тобілевичів? А про те що всі перелічені то – Тобілевичі, знали? А про Театр Корифеїв Кропивницього? А про український театр взагалі? От і я нічого не знала. “Хутір Надія” — державний заповідник-музей Карпенка-Карого, створений на території садиби, що належала драматургу, має дуже багато особистих речей, що належали цій родині. А ще екскурсовод (а у минулому ще й директорка та засновниця музею) – нащадниця роду Тобілевічів. Неймовірна жінка. Потім вже у Краєзнавчому ми побачили фотографію її бабусі (напевно, бабусі). Одне обличчя:)
Національний військово-історичний музей, Київ
Гарний музей для патріотичного виховання, досліджені всі періоди української армії, у тому числі дуже гарно висвітлено період Першої світової, який чомусь всі обходять стороною. Я попала на тимчасову виставку про Скоропадського, багато фотографій, архівів, його власний речей – дуже цікаво (хто б міг подумати). Цілий поверх присвячено АТО, дуже сумний поверх. Працівники музею – динозаври, звісно, дякую, що не вигнали хоч, але було видно, як я їм заважаю піти додому на 1-2 години раніше.
Виставка “5 робіт у контексті” в Ізоляції, Київ
Не думаю, що зможу пояснити, що символізує саме цей експонат, фотографувала його виключно з точки зору гарного світла та геометрії. Але вся виставка досить цікава, особливо робота про лгбт-культуру в Білорусі.
З цієї частини флешмобу можна зробити висновки, що найбільш мені сподобалися музеї, у яких я вже була (і ще буду) – ретромузей Вінниці та музей Голодомору. Дуже вразила Аккерманська фортеця (на відміну від всього іншого у місті). Загальний висновок все ж, що все ще дуже сумно у нашій музейній сфері.
