Якщо ви ще не бачили наш авторський маршрут “Від Бук до Бердичева”, то це можна зробити тут. А нижче можна прочитати більш об’ємну розповідь про цю мандрівку.
Триденний маршрут автівкою Буки – Умань – Тульчин – с.Печери – с.Соколець – Немирів – Вороновиця – Вінниця – “Вервольф”- с.Стара прилука – Хмільник – Бердичів.
Перший пункт: Буцький каньйон 49°5’48.81”N, 30°23’47.94”E
До Бук ми виїзджали з Києва: одеською трасою до Василькова а там міжсільськими дорогами сумнівної якості та надзвичайної краси. Але більш швидкий варіант доїхати до Жашкова і там повернути на Буки. Якщо їхати з Черкас, то через Смілу-Звенигородку, але ще навесні там була дуже-дуже погана дорога.
Бу?цький каньйо?н — каньйон біля смт Буки Маньківського району Черкаської області, на річці Гірський Тікич. Утворений у протерозойських гранітах, вік яких оцінюється у 2 мільярди років. Каньйон починається за 800 м нижче від греблі колишньої Буцької ГЕС. Неподалік від греблі розташований водоспад Вир. Каньйон являє собою оригінальний скелястий берег з виступами сірого граніту, заввишки близько 30 метрів. Довжина каньйону близько 2,5 км, ширина — 80 м (Wikipedia)
Ще зовсім нещодавно каньйон був відомий лише серед скелелазів та купки місцевих. Але розвиток внутрішнього туризму, участь у конкурсі “7 чудес України” та пошук містянами нових, незвичних місць відпочинку привів до того, що Буцький каньйон зараз переповнений туристами.
Буцька ГЕС ім. Г. І. Петровського — одна з перших малих гідроелектростанцій України. Введена в експлуатацію у 1929 році, закрита за нерентабільністю у 1991 році. Мала три силових агрегати, потужність яких складала 0,57 МВт.
Зараз покинуті руїни електростанції приваблюють любителів abandoned, але, насправді, станція могла б стати шикарним технічним та історичним музеєм, за екскурсіями в який приїжджали б люди з усього світу.
Ми радимо провести у Буках більшу частину дня: валятися на сонечку або у затінку, сплавлятися річкою, займатися скелолазанням та досліджувати руїни електростанції. Зауважимо, що у Буках ми бачили лише одне кафе, та, можливо, там є якісь невеликі магазини.
Другий пункт: Умань, Софіївка 48°45’46.76”N, 30°13’18.52”E
Виїхати до Умані краще після 3-4 вечора, заселитися там у орендованій квартирі та піти гуляти вечірньою Софієвкою, яка майже не має туристичного натовпу.
Я була у Софіївці два рази до цього у вихідний і вважала, що ненавиджу цей парк. Але без туристів та літньої спеки вона неймовірна. Можна спокійно роздивитися фонтан “Змія” зі сторони ротонди (ніколи не робила цього, бо купа людей), спокійно фотографувати скелі, скульптури та водоспади, спокійно посидіти у альтанці, побачити альтанку на острові кохання без людей – воно того варте, справді!
Націона?льний дендрологі?чний парк «Софі?ївка» — парк, науково-дослідний інститут Національної академії наук України. Щорічно його відвідують близько 500 тисяч людей. Площа — 179,2 га. «Софіївка» є пам’яткою краєвидного типу світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII — першої половини XIX століть. (Wikipedia)
Але найголовнішим у Софіївці я вважаю історію її створення та долі всіх людей, які пов’язані з нею. З цього місця починається велика частина історії цього краю, історії за якою ми саме і їхали до цих місць.
Парк «Софіївка» заснований у 1796 році власником міста Умані, магнатом Станіславом Щенсним Потоцьким та названий на честь його дружини Софії Вітт-Потоцької. (Wikipedia)
Хто такий був пан Станіслав Щенсний Потоцький та пані Софія Вітт-Потоцька?
Станіслав Щенсний Потоцький — шляхтич, державний та військовий діяч Речі Посполитої, Російської імперії, магнат, меценат. (Wikipedia)
Софія Костянтинівна Потоцька (де Вітт, Челіче) — константинопольська куртизанка грецького походження, співмешканка багатьох знаменитостей, шпигунка і авантюристка, зуміла стати польською аристократкою.(Wikipedia)
Поважний пан Потоцький був багатою людиною, власником великої частини Поділля, мав близько 165 000 душ у власності. У 1798 р. втретє оженився, на Софії Вітт. Оселилися в Умані, де заклав величезний сад, який назвав на честь своєї третьої дружини «Софіївка». Першим архітектором був призначений Людвіг Метцель, сам сад будували 10 років.У 1832 році Уманські землі з парком «Софіївкою» були конфісковані й передані Київській казенній палаті, а сам парк цар Микола І подарував своїй дружині. З того року сад називався Царициним. Після революції «Софіївку» перейменували у «Сад III Інтернаціоналу». З 1929 року державний заповідник. Наразі парк є одним з найвідвідуваніших парків у світі, переміг у конкурсі “7 чудес України”.
Сама Умань досить велике і цікаве у архітектурному плані місто, у якому є і цілодобові магазини, і кафе з ресторанами, і просто місця, де можна приємно провести вечір, а зранку виїхати до наступного пункту призначення – Тульчина.
Зранку краще виїхати близько 8-ї години, щоб встигнути заїхати по всіх запланованих місцях.
Третій пункт: Тульчин, палац Потоцьких 48°40’35”N, 28°51’31”E
Потоцький робить Тульчин своєю резиденцією, коли вирішив в 1782 році побудувати палац і парковий ансамбль «Хороше». В цей час місто швидко розвивається, стає відомим торгівельним осередком. З 1787 року місто отримує магдебурзьке право.
Палацо у Тульчині було неймовірним, тут вирувало світське життя, бали, театральні вистави проходили майже кожен день. Величезний головний корпус з’єднувався з флігелями напівкруглими скляними галереями.
План маєтку, складений в 1875 році
Парк “Хороше” (у давнину) і парковий фасад палацу (у наш час)
Великий палацевий комплекс (найбільший у східній Європі), на жаль, знаходиться у занедбаному стані. Зараз у палаці розміщується Тульчинське училище культури. Від саду не залишилось нічого, на його місці зараз приватний сектор та болото.
Прямо від палацу є дорога, яке веде до усипальниці Потоцьких у селі Печери.
Четвертий пункт: с. Печери, усипальниця Потоцьких 48°51’41.79”N, 28°42’34.92”E
Тут треба бути дуже уважними і придивитися до доріг, які вам запропонує навігатор, бо нам було запропоновано дорогу, якою ще, мабуть, сам Потоцький їздив – 15 кілометрів бруківки.
Усипальниця побудована за проектом відомого архітектора В. Городецького на замовлення Костянтина та Яніни Потоцьких, вона, дійсно, дуже красива і заради неї варто було трястися 15 кілометрів бруківкою. Кажуть, що Городецький не захотів брати гонорар за цю будівлю і йому подарували рушницю.
У радянські часи в усипальниці був кінотеатр. Зараз усипальниця використовується католицькою громадою як храм. Знаходиться у сквері якогось санаторію (насправді, то був парк ще одного маєтку Потоцьких, але на його фундаменті у 1927 році побудували санаторій), де можна зустріти артефакти більш пізньої епохи.
П’ятий пункт: с. Соколець, водяний млин 48°51’35.04”N, 28°43’41.2”E
Дорогою з Печер на Немирів можна зупинитися біля величезного комплексу споруд старовинного закинутого водяного млина. У радянські часи тут була гідроелектростанція, потім олійний завод. За часів незалежності пожежа зруйнувала комплекс. Деякий час тут проводився масштабний музичний фестиваль.
А нас чекає наступний пункт подорожі.
Шостий пункт: Немирів, палац Щербатової 48°58’5”N, 28°50’31”E
На в’їзді у місто можна побачити електростанцію на річці Замчик та славетний горілчаний завод (48°57’41.4”N, 28°50’25.44”E).
Електростанція була побудована у 1903-1905 роках, скоріш за все це вона давала електрику на все місто, маєток та горілчаний завод.
А основна пам’ятка Немирова – палац княгині Щербатової – успішної бізнесвумен (вона успішно вправлялася з тим самим спиртовим заводом, який працює досі) і меценатки, доля якої, на жаль, склалася трагічно під час Громадянської війни.
Кам’яний лев досі охороняє маєток, але так і не зміг захистити княгиню
Княгиня Щербатова – праонука тієї самої Софії Потоцької, донька відомого колекціонера Строганова. В спадок від батька отримала спиртовий завод, яким дуже вдало керувала. На той час він виробляв якісний зерновий спирт на відміну від конкурентів, які робили його з картоплі.
Княгиня була відомою меценаткою: замостила вулиці у Немирові, провела електрику, побудувала безкоштовну лікарню, навчала дітей Немирова у інших містах імперії, спонсорувала будівництво Київського політехнічного інституту, протегувала археологічні дослідження. Під час першої світової разом з доньками Столипіна відкрила у себе в маєтку шпиталь і сама працювала там сестрою милосердя.
Після революції родині Щербатової була обіцяна недоторканість. Але на початку 1920 року у маєтку оселилися червоноармійці, які почали грабувати будинок. 15 січня був застрелений син княгині, 20 січня сама княгиня з донькою.
Маєток був націоналізований. Зараз на території розташований санаторій “Авангард”.
Сьомий пункт: с. Вороновиця, палац Грохольських 49°6’43.74”N, 28°40’46.38”E
У палаці розміщується музей авіації та космонавтики, але ми приїхали вже досить пізно, тож не потрапили до нього (майте це на увазі, якщо музей – ваша основна мета). Палац зараз знаходиться на реконструкції, а ще нас дуже вразив незвичайний його декор: маскаронів у вигляді коров’ячих або конячих черепів я ще не бачила.
Грохольські були польськими шляхтичами. Останній господар маєтку з цього роду – Людгард Грохольський, який приймав участь у польському повстанні 1863 року, за що і був позбавлений маєтку (повинен був його продати росіянину). Цей маєток купив Микола Можайський, брат відомого винахідника та військового Олександра Можайського, який і сам тут жив та майстрував свої літаки. Ось вам і зв’язок з авіацією.
Наступним і останнім на цей день нашим пунктом призначення була Вінниця.
Восьмий пункт: Вінниця, водограй “Рошен” 49°13’54.64”N, 28°29’12.14”E
Ми хотіли встигнути на шоу водограїв, яке починається о 21:30. Тому розрахували час мандрівки (з Немирова потрібно було виїхати о 19:00 з розрахунком на Вороновицю, проїзд містом, заселення і тп. Майте на увазі, що треба зайняти зручні місця за 30-40 хвилин до початку шоу. У Вінниці нам не пощастило з подобовою квартирою, тому зупинилися у готелі, що вийшло трохи дорожче.
Наступного дня з ранку вирішили зайти у автомотовелофототелерадіомузей 49°14’0.7”N, 28°28’44.63”E.
Та прогулялися містом. Саме місто не дарма стає постійним переможцем конкурсу найбільш комфортних для життя міст країни. Тут гарний громадський транспорт, дороги, зупинки, розклад роботи транспорту і тп.
Від себе хочеться сказати, що Вінниця послідовно українська. Дати на пам’ятнику Другій світовій змінені на 1939-1945, поруч з ним стоїть меморіал загиблим українським військовим в АТО. Радянська мозаїка, яка, насправді, дуже красива, завішана українським прапором, але не зламана (сподіваюсь, її перенесуть до музею тоталітаризму). Місто не має багато видатних архітектурних пам’яток, але піклується про ті, що залишилися, і створює гарні умови для життя теперішних громадян.
Дев’ятий пункт: Вервольф, ставка Гітлера 49°18’29.51”N, 28°29’46”E
З початку здається, що особливо нема чого дивитися, адже об’єкт вщент зруйнований, а підземні приміщення затоплені водою і не досліджуються. Але непогано оформлені інфостенди і приємний чистий ліс навколо роблять свою справу, виявляється досить цікаво гуляти місциною.
Ставка Гітлера Вервольф (нім. Werwolf — вовкулака) розміщувалася за 8 км на північ від м. Вінниця біля смт. Стрижавка, на території тодішньої генеральної округи Житомир. Вона призначалася для керування військовими діями на Східному фронті, а деякі дослідники припускають, що навіть і для подальших бойових дій у напрямку Ірану та Індії. Адольф Гітлер був у «Вервольфі» тричі, загальна тривалість перебування — 156днів: за свідченнями його біографів, на жодній з інших ставок фюрер не провів так багато часу. Wikipedia
Наземна частина складалася з дерев’яних будинків, підземна з трьох бункерів. На жаль, під час відступу німецькі війська підірвали Вервольф кількома авіаційними бомбами (брили бетону розлетілися на сотні метрів від епіцентру), всі підземні приміщення затоплені. Майже ніяких археологічних робіт не велося і не ведеться.
Десятий пункт: с. Стара Прилука, палац Мерінга 49°22’58”N, 28°42’25”E
Палац постійно перебудовувався і -набув остаточного вигляду за часів останнього власника – Сергія Мерінга, який був підприємцем, політичним, громадським діячем, міністром торгівлі й промисловості Української Держави у 1918 році. Репресований у 1937 році.
Зараз палац дуже занедбаний, трохи схожий чимось на Мариїнський палац у Києві, у ньому розміщено інтернат. Вдалося зфотографувати трохи автентичних інтер’єрів.
Одинадцятий пункт: м. Хмільник, палац графа Ксидо 49°33’18”N, 27°56’46.68”E
Замок збудовано за наказом польського короля 1534 р. для захисту від численних набігів турків і татар, які вторгались на Поділля так званим Чорним (Яничарським) шляхом. У період Національно-визвольної війни (1648–1657 рр.) замок був частково зруйнований. На початку XX ст. за проектом відомого російського архітектора І. О. Фоміна у Хмільнику розпочалось будівництво великого палацово-паркового комплексу, та проект не був реалізований до кінця. До комплексу тепер входить і палац і арковий венеціанський міст через р. Південний Буг. Палац — яскравий приклад архітектури неокласицизму в Україні, у формах якого використані мотиви епохи Відродження. Будівля двоповерхова, прямокутної конфігурації, без тилової сторони, з баштами на головному фасаді і торцях. Wikipedia
Молодий поручик К. І. Ксідо потрапив на службу у батальйон, який залишався у Хмільнику після придушення повстання під проводом Устима Кармелюка. Молодий Ксідо розбагатів, одружившись на непривабливій і глухонімій доньці графа Лівашова — Катерині — спадкоємиці великого маєтку в Хмільнику та 28-ми сіл із землями. Wikipedia
Через революцію 1917 року графу довелося емігрувати, він так і не мав можливості пожити у своєму палаці. ЗА радянських часів тут розміщувалися навчальні заклади, НКВС, склади, млин, а останні роки готель. Зараз перебуває на реконструкції.
Дванадцятий пункт: Бердичів, костьол кармелітів босих 49°53’50.86”N, 28°34’29.82”E та єврейське кладовище 49°54’34.05”N, 28°35’17.78”E
Костьол та монастир були побудовані ще у 17 сторіччі. Декілька разів руйнувався, був скасований у 1866 році, знов поновлений у 1917, у 1926 радянська влада побудувала музей і атеїстичний кінотеатр, згорів під час другої світової, і знов почав відроджуватися з 60-х років.
Доля єврейського кладовища, як і всієї бердичевської єврейської громади, дуже сумна: під час війни знищено майже все єврейське населення міста, надгробки з кладовища було викопано, ними хотіли вимостити дорогу на Вінницю. До нещодавна надгробки було хаотично розкидані кладовищем, заросли деревами та кущами. У 2013 році єврейська громада розчистила кладовище, кожного року сюди відбувається паломництво до могили цадіка Леві Іцхака, яких був похований тут у 1809.
З Бердичева ми поїхали до Києва, але ви можете скористатися нашою мапою пам’яток Житомирщини і продовжити мандрівку. Теж саме можна зробити і на початку подорожі – подивитися, які є цікаві місця на Черкащині.
У підсумку: 3 дні, 2 ночівлі, близько 900 км автошляхів, 12 пунктів призначення та пам’яток, купа гарного настрою та вражень:)
Надихайтеся, плануйте та мандруйте Україною!
