Мандруй та надихайся! https://ua-travels.in.ua       Україною і світом Mon, 20 Nov 2023 17:58:57 +0000 uk hourly 1 https://wordpress.org/?v=5.5.14 https://ua-travels.in.ua/wp-content/uploads/2023/01/cropped-Untitled-1-01-32x32.png    Мандруй та надихайся! https://ua-travels.in.ua 32 32 Скельно-печерний маршрут біля Львова https://ua-travels.in.ua/2023/11/20/skelno-pechernijj-marshrut-bilya-lvova/ https://ua-travels.in.ua/2023/11/20/skelno-pechernijj-marshrut-bilya-lvova/#respond Mon, 20 Nov 2023 17:56:59 +0000 https://ua-travels.in.ua/?p=42136 Продовжую ділитися маршрутами вихідного дня зі Львова 🚘 Зима близько та немає кращого часу вивчати Україну, ніж сьогодні. Тому ставимо …

The post Скельно-печерний маршрут біля Львова appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>
Продовжую ділитися маршрутами вихідного дня зі Львова 🚘 Зима близько та немає кращого часу вивчати Україну, ніж сьогодні.

Тому ставимо лайк, зберігаємо і читаємо 👉

🔹 Чортові скелі біля Лисиничів. Найближча до Львова локація — в межах Винниківського лісопарку. Скеля невисока, лише 20 метрів, але це справжня скеля, яку цікаво штурмувати й звичайною тропою, і як справжньому альпіністу.

🔹 Печера Прийма. Наче і включена деякі туристичні маршрути, а саме місце в глибині лісу і зовсім не виглядає затоптаним.  А ще в тому районі багато печер та гротів просто біля дороги зі Львова, тому дивіться уважно по сторонам та на мапу

🔹 Стільське городище. Перша письмова згадка про Стільське городище датована XIV століттям. Велика Хорватія була країною на території Прикарпаття. І саме це село було її столицею 🙆‍♀️ Зараз це все виглядає як маленький Ґобітшир, от насправді!

🔹 Печерний монастир у селі Розгірче. Залишки печерного монастиря зараз не дуже вже помітні, хоча де-не-де можна відшукати хрести на камінні, а на вершині гори стоїть і великий хрест. Туди обов’язково треба піднятися задля чудового краєвиду.

🔹 Фортеця Тустань у Уричі. Найвідоміша кам’яна пам’ятка Львівщини. Середньовічна скельна фортеця-град ІХ—ХVІ сторіччя, була оборонним та адміністративним центром Давньої Русі, а також митним пунктом на важливому соляному шляху до Західної Європи.

Для тих, кому мало локацій чи хочеться додати трохи архітектури рекомендую:

⭐Бананову ферму в 20 км від Львова, з кавовими деревами, цитрусами та маракуєю
⭐Ферма “Західний равлик”, з равликами та 🥂
⭐Живописний кар’єр неподалік під печери Прийма
⭐ Стрий з сецесійними віллами
⭐ Сколе з палацом та найгарнішою набережною з видом на річку та Карпати
⭐Музей вузькоколійки, ще не добудований, але дуже атмосферний

Як вам маршрут? Одним днем не обійтися, так 😂

А може хтось був вже і хоче поділитися враженнями?

The post Скельно-печерний маршрут біля Львова appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>
https://ua-travels.in.ua/2023/11/20/skelno-pechernijj-marshrut-bilya-lvova/feed/ 0
Козацький Тор проти Катерини ІІ https://ua-travels.in.ua/2023/11/17/kozackijj-tor-proti-katerini-ii/ https://ua-travels.in.ua/2023/11/17/kozackijj-tor-proti-katerini-ii/#respond Thu, 16 Nov 2023 22:04:45 +0000 https://ua-travels.in.ua/?p=42220 Коли Росія відкрито напала на українські міста, багато з них, що раніше любили загравати з імперською історією, почали переосмислювати своє …

The post Козацький Тор проти Катерини ІІ appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>
Коли Росія відкрито напала на українські міста, багато з них, що раніше любили загравати з імперською історією, почали переосмислювати своє коріння і – на диво для самих себе – знаходити там український слід. Місцеві адміністрації сміливіше змінювали назви вулиць та валили з постаментів радянських ідолів. Знаковою подією став демонтаж пам’ятника Єкатерині II в Одесі, який довго був символом міста, а сама імператриця величалася засновницею «приморської перлини». Миколаїв також переглянув свої наративи, місцеві краєзнавці витіснили зі своїх екскурсій історії про Пушкіна та Потьомкіна і почали розповідати про Миколу Аркаса та борців визвольних змагань.

Міста, що відчули на собі російську агресію ще в 2014 році, також започаткували якісні зміни. Цікаві туристично-культурні проекти мав Маріуполь до того, як його знищили російські війська. Помітні трансформації і прифронтового Слов’янська – міста, що заснували солевари, а в сучасні часи воно було відомим бальнеологічним курортом і центром керамічного ремесла

Місто, з якого почалась війна

У квітні 2014 року Слов’янськ став першим містом, яке захопили російські диверсанти після окупації Криму. З цього і почалася історія тривалої війни, яка спершу мала гібридну назву – АТО. Місто звільнили через три місяці. Відтоді воно є незламною прифронтовою фортецею, якою було майже 350 років тому. Зараз Слов’янськ не тільки змінює політичні погляди, а й трансформує свою культуру.

У 2016-2017 роках у краєзнавчих музеях Слов’янська і Лисичанська (Луганщина) реалізували проект «Музей відкрито на ремонт». Його метою була реорганізація роботи, перетворення установ на сучасні культурні центри, що активно включені у життя міста і формують гуманітарну політику своїх регіонів, займаються науковою, освітньою і просвітницькою діяльністю. Музей розглядався як центр, що може об’єднати різні покоління мешканців і стане місцем для дискусії та формування критичної думки, що особливо важливо в часи інформаційної війни.

І хоч зараз більшість процесів призупинені через повномасштабне вторгнення, музей займається просвітництвом на своїй сторінці в соцмережах, а також презентує спадщину за кордоном.

Солевари, козаки і шкідливі міфи

Слов’янськ етнографічно належить до Слобожанщини. Власне ця назва й означає, що тут селилися козаки, створювали слободи, почали займатися промислами. В околицях Слов’янська було багато соляних озер, тому тут у XVII ст. започаткували солеваріння. Часи були небезпечні, часто нападали татари, тож для захисту поселенців козаки збудували тут фортецю Тор, співзвучну з ім’ям бога грому зі скандинавської міфології. Однак в українських землях ця назва пішла від однойменної річки (нині – Торець) і, відповідно, Торських озер.

Солені озера Слов’янська (фото Віталія Рибалка)

Краєзнавець зі Слов’янська Ігор Гулько нещодавно видав вже другу книжку про історію міста «Солоний – Тор – Слов’янськ». Йому вдалося ще до війни отримати з московських архівів 10 рукописних документів XVII століття, давні акти про заснування міста. Ігор Гулько каже, що датою заснування міста є 1676 рік, тоді воно називалося Солоний через велику кількість солоних озер, з яких виварювали сіль. Так і виникло поселення, в якому жили козаки та українські селяни. Козаки Тора входили до Ізюмського козацького полку.

«У нас побутує версія про те, що Слов’янськ був заселений в основному росіянами. Я неодноразово зустрічав це в інтернеті на різних форумах. Але у своїй праці я наводжу переписну книгу міста Солоного 1683 року, де перелічується 199 українських козаків на чолі з отаманом Тимофієм Навроцьким і лише 31 російський житель. Тобто місто практично було заселене козаками, які будували фортецю і місто. Вони провадили своє господарство, могли займатися солеварінням, але при нападі татар мали відбивати ці атаки. При цьому воєвод призначала сюди Московська держава, цар або білгородські воєводи. Тобто люди були наші, українці, а командували, збирали данину московські представники», – розповідає Ігор Гулько.

Фортеця, яку збудували для захисту від нападів татар, була дерев’яною. Назва Тор вперше зустрічається в архівних документах в 1700 році, каже дослідник, а до цього місто називалося Солоний. У 1783 році місто перейменовують на Слов’янськ як наслідок політики панславізму Російської імперії.

Макет фортеці Тор (фото Віталія Рибалка)

Також краєзнавець розвінчує пропагандистські імперські легенди.

«Одна з таких поширених легенд: Слов’янськ був названий так після того, як його відвідала Катерина II та вигукнула “славне містечко”. Справа в тому, що Катерини ІІ тут взагалі не було. Її подорож в Крим до свого фаворита Потьомкіна проходила осторонь Слов’янська. Тим більше тоді, коли вона тут проїжджала, міста як такого ще не було. Була фортеця. Тому ніякого вигуку Катерини II й близько не було», – пояснює Ігор Гулько.

Сіль була першою корисною копалиною, розробкою якої займалися на українському сході, ще від чумаків, розповідає історикиня Наталя Михальченко. Але після Кримських воєн Тор-Слов’янськ втратив свою важливість, тому що з’явився доступ до кримської солі. Після цього Слов’янськ почав розвиватися як курорт. А великі поклади глини дали можливість розгорнути масштабне виробництво кераміки.

Культура степу

Зараз Слов’янськ одне з найбільших прифронтових міст і одне з найстаріших на сході. Археологія Донецької області дуже цікава і прадавня. Там були гарні умови для життя людей, корисні копалини, річки, земля, сприятливий клімат. Тому люди там селилися від прадавніх часів. Загалом у Слов’янську і довкола археологи знаходили багато артефактів різних періодів і культур. У давнину торгові шляхи зі сходу на захід пролягали цими землями, багатими на річки. Тут багато городищ і курганів, де ховали покійників кочівники, а потім козаки варили селітру.

«Всі кочові племена, які ми можемо згадати з історії, там були представлені в різні періоди. Є багато пам’яток скіфсько-сарматського, половецького періоду, кургани, кам’яні баби, святилища і поховання», – каже Наталя Михальченко.

Директорка Слов’янського краєзнавчого музею Євгенія Калугіна, анонсуючи зміни концепції культурної установи, хотіла окремо наголосити на степовій культурі і спадщині регіону. Колекцію музею прикрашає скіфський меч-акінак V ст. до н.е.

Скіфський меч-акінак, знайдений біля Слов’янська (фото музею)

Багатство землі на історичні артефакти підтвердили і випадкові знахідки тероборони, на які натрапили торік під час будівництва захисних конструкцій. Захисник Слов’янська Віталій Киркач-Антоненко відкопав тисячолітні жорна, кераміку, знаряддя праці, які за попередніми висновками відносять до салтівської культури (700-1000 роки н. е.), що існувала переважно в лісостепу й степу у період Хозарського каганату.

За що ми воюємо

Історикиня Наталя Михальченко народилася у Донецьку і називає себе амбасадоркою українського сходу. Вона багато років займається промоцією туристичних принад міст Донеччини, розповідає їхню незаідеологізовану історію і спростовує стереотипи про жителів сходу.

У 2014 році Наталя разом з партнеркою Тетяною Кабаковою створили сайт UA-Travels про самостійні подорожі Україною, на якому найбільш популярним став розділ саме про український схід, адже він був найменш відомим регіоном серед дослідників України. Паралельно Наталія Михальченко веде власний блог в Instagram про Донеччину.

«Звертаюся я фактично до всіх українців, які цікавляться історією, особливо тієї частини, яка до певного часу була колоніальною. Нам викладали в школі, у вузах її імперську версію, а українська історія віддалялася на максимально задній план. Українське коріння багатьох міст, не кажучи про великі регіони, імперська, а потім радянська і сучасна російська історія подавала як “ісконно русскіє”, нівелюючи вплив козацтва, а також європейські інвестиції й українські рухи, які були активні абсолютно на всіх теренах України», – пояснює Наталя Михальченко.

Краєвиди околиць Слов’янська (фото Віталія Киркача-Антоненка)Краєвиди околиць Слов’янська (фото Віталія Киркача-Антоненка)

Історикиня наголошує, що знати власну історію українцям потрібно ще й тому, щоб пояснювати європейцям, за що ми воюємо.

«Іноземці ставлять запитання багатьом українцям, які приїхали до них, чи точно це Україна, чому ми чуємо від Росії, що це російські землі. Важливо правильно на це відповісти, до чого звернутися, які історичні джерела показати. І для цього є мій блог і його рубрики – від історії, культури, мистецтва до протидії дезінформації, яка ллється великою кількістю з північних теренів», – каже дослідниця.

Наталя розвінчує стереотипи про український схід, які дуже плекає російська пропаганда, про його тотальну російськомовність і орієнтованість на Росію.

«Мої молодші класи школи були в Донецьку, у ще радянські часи, а між тим нас водили в Донецький краєзнавчий музей, де розповідали про давню історію, козацтво, визвольні рухи, УНР. Всі ці речі були в експозиції, і документи були доступні для людей, які цим цікавилися», – згадує жінка.

Вона зазначає, що російська пропаганда любила вихоплювати винятки і роздувати їх до величезних масштабів. «Пропаганда набирала обертів як протидія наростаючій українській самосвідомості. Тоді найменші прояви розбурхувалися до неймовірних масштабів і подавалися як спільна думка великої маси людей. При цьому це був абсолютний маргінес», – наголошує Наталя Михальченко і додає, що насправді у багатьох антиукраїнських акціях брали участь самі росіяни, видаючи себе за жителів цих регіонів.

Наталя наводить ще один якісний приклад антипропаганди – фільм «Євродонбас», про європейський вплив на міста Донеччини та Луганщини, іноземних інвесторів, які їх розбудовували. У ньому автори не лише розповідають про маловідомі історичні факти, але і розвінчують радянські міфи. Промислові міста сходу України понад 100 років тому були невіддільною складовою європейської економіки, розбудовою Донбасу займалися німці, бельгійці, британці, французи та американці, а його розквіт розпочався задовго до приходу більшовиків до влади.

Історична модернова забудова курортного Слов’янська

Наталя Михальченко вважає, що найкращою промоцією історії є заклик до раціонального, критичного мислення, власний досвід, створення спільноти людей, які готові ділитися своїми враженнями, знаннями, давати інформацію, розповідати.

«Для мене найважливішим є особистий приклад, спостереження за блогерами, лідерами думок, публічними персонами, які розповідають щось через свій досвід любові до певних речей. Не просто, що є для нас доброго, хорошого, цікавого, красивого, а що надихає, що захоплює, чому це так відбувається. Такі речі більше торкаються, хочеться отримати досвід, враження. І через них ми відчуваємо певну спорідненість з речами, які потім будують уявлення про Україну, регіон, нашу культуру і мистецтво», – пояснює Наталя Михальченко.

Як міста сходу України позбуваються імперських наративів/ Орися Шиян

The post Козацький Тор проти Катерини ІІ appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>
https://ua-travels.in.ua/2023/11/17/kozackijj-tor-proti-katerini-ii/feed/ 0
Немає регіону в Україні, який за останні 200 років змінювався б сильніше, ніж схід https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/nemaeh-regionu-v-ukra%d1%97ni-yakijj-za-ostanni-200-rokiv-zminyuvavsya-b-silnishe-nizh-skhid-istorikinya-natalya-mikhalchenko/ https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/nemaeh-regionu-v-ukra%d1%97ni-yakijj-za-ostanni-200-rokiv-zminyuvavsya-b-silnishe-nizh-skhid-istorikinya-natalya-mikhalchenko/#respond Tue, 14 Nov 2023 14:06:12 +0000 https://ua-travels.in.ua/?p=42213 Наталя Михальченко народилася у Донецьку, де й прожила до 30 років. Згодом після початку війни у 2014 році переїхала до …

The post Немає регіону в Україні, який за останні 200 років змінювався б сильніше, ніж схід appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>

Наталя Михальченко народилася у Донецьку, де й прожила до 30 років. Згодом після початку війни у 2014 році переїхала до Дніпра та почала створення власного блогу в інстаграмі. Там жінка висвітлювала подорожі сходом України, розказувала про цікаві місця, історію та руйнувала міфи про Донбас.

Про блог в інстаграмі, цікаві факти про Донеччину та важливість популяризації українського сходу жінка розповіла в інтерв’ю виданню ТРИБУН.

“В останні роки перед війною Донецьк був сучасним європейським містом, яке дуже активно розвивалося. Перед ЄВРО-2012 оновлено вокзал, аеропорт, звідки були рейси по всьому світу. Світового рівня стадіон, велика кількість фестивалів, концертів, міжнародні контакти. Останній раз бачила місто на День Незалежності та День Шахтаря у 2013, привезла друзів з Дніпра, всі були в захваті від масштабів святкування”,  згадує пані Наталя.

На питання про евакуацію з міста після початку війни на сході історикиня відповідає, що не виїжджала, бо не вважає, що  в сучасному світі потрібно жити обов’язково з прив’язкою до якогось одного міста, навіть улюбленого.

“1 березня 2014 року застало мене на Чонгарі, я покинула дім в Керчі і приєднатися до українських мітингів в Дніпрі. Там і жила більшість часу до повномасштабного вторгнення. А ще  у Львові. Щомісяця мандрувала Україною та світом”,  каже жінка.

А ось 7 цікавих фактів про Донеччину від Наталі Михальченко:

 Міжнародний фестиваль “Золотий скіф” у 2000-х просував новий імідж Донеччини як культурного, спортивного та промислового центру України. Символом його була статуя скіфського воїна з села Вільхівчик.

 Художниця-монументалістка Алла Горська багато працювала саме на сході. В Донецьку вона створила мозаїку “Жінка-птах” та серію міфологічних панно на території ліцею Nº5.

 Всесвітньо відомий художник Архип Куїнджі народився в Маріуполі, в родині грека, переселеного з Криму. На його роботах є пейзажі донецького Надазовʼя, чумаки та степ.

 3 металу маріупольської Азовсталі були виготовлені шахта для космічного корабля, новий саркофаг на Чорнобильській АЕС, рейки для Укрзалізниці, Дарницький та новий пішохідний міст в Києві, новий київський ЦУМ, корвет “Гетьман Мазепа”.

 “Пісня про рушник” на слова українського поета Андрія Малишка вперше виконана в кінострічці “Літа молодії” героєм, що їхав на даху потяга з Донбасу підкорювати Київ.

 В соляній шахті у Соледарі на глибині 288 метрів проводили симфонічні концерти, працювала підземна церква, відбулось зафіксоване представниками Книги рекордів Гіннеса підземне підняття на повітряній кулі. А ще був відзнятий один з фотопроєктів Арсена Савадова “Андеграунд 2000”.

 Біля входу до львівського вокзалу ви можете побачити дивну пальму, зроблену зі сталевої рейки. Це одна з копій пальми Мерцалова, яку у 1895 році викували робітники Юзівського заводу. Ця пальма, символ перемоги, є і на гербі Донецької області.

До початку вторгнення у 2022 році Наталя Михальченко разом із подругою Тетяною Кабаковою створили проєкт про подорожі: мандрували Луганщиною та Донеччиною й висвітлювали це у своєму блозі з історичної частини в тому числі.

“Я була однією з модераторок найбільшого ком’юніті про самостійні подорожі Україною в ЖЖ UA-TRAVELS. Після 2014 року ми з подругою та партнеркою Тетяною Кабаковою, також донеччанкою, зробили однойменний сайт та публікували матеріали вже туди. Коли доступної інформації про пам’ятки та локації всієї країни стало достатньо – зосередилися на українському сході і його туристичній привабливості. Перед ковідом з’явився блог, в якому мали б публікуватися анонси та звіти про авторські тури, але пандемія знов повернула до теми сходу…”,  наголошує донеччанка

Історикиня Наталя Михальченко

Пані Наталя багато подорожувала й Луганщиною – їздила до Лисичанська, Сватового, Старобільська, Сєвєродонецька та інших. ТРИБУН запитав про місто, яке сподобалося історикині найбільше.

“Я не можу обрати щось найкраще з абсолютно різних та унікальних українських міст. Все залежить від очікувань, мети подорожі та інтересів. Я бачила не так багато міст на Луганщині, але найцікавішими здалися ті, де зберігалося планування і частково архітектура часів до Другої світової війни. Наприклад, Старобільськ”,  зазначає популяризаторка українького сходу. 

Цікавитися та приділяти велику увагу історії Донбасу пані Наталя почала ще давно.

“Цікавилася завжди. Період під час навчання та перші роки роботи були пов’язані з історією, археологією та краєзнавством Донеччини. Далі намагаюся залишатися в цьому ж контексті. Немає регіону в Україні, який змінювався б за останні 200 років сильніше, ніж Донбас”,  додає жінка. 

На питання: чому популяризація сходу України так важлива в наш час, Наталя Михальченко відповідає:

Іншого часу для цього у нас немає і не буде

Говорячи про блог в соцмережах, донеччанка каже, що то – підтримка її проєктів. А  створений він був під час пандемії, коли далекі подорожі “стали на паузу”.

“Я використала цей час для численних поїздок сходом та розповідала про них людям, які хотіли знати більше про різні регіони України. Зараз це різноплановий просвітницький проєкт, який розвивається, створює навколо себе спільноту українців об’єднаних спільними цінностями свободи та небажанням жити в імперському дискурсі”,  розповідає історикиня

Ми запитали пані Наталю про ситуацію, яка не так давно спалахнула у соцмережах та викликала суперечки у суспільстві:

За результатами опитування молоді України про міста, які постраждали від війни, – вони абсолютно нічого не знають про їх оборону та події під час повномасштабного вторгнення. Особливо це стосувалося Маріуполя.

– На вашу думку, чи повинна молодь цікавитися історією українського сходу та що ми повинні для цього зробити?

 Нічого не чула про це. За межами єдиного марафону дуже багато думок, інфоприводів, маніпуляцій та сумнівних опитувань. Маю дві думки з цього приводу. Перша: аналізувати джерела і не сприймати інформацію емоційно, лише раціонально. Друга: молодь – це не єдина соціальна група, це мільйони українців з абсолютно різними інтересами, умовами життя та цілями. Якщо в сучасному світі людина не виключена із соціума, вона не могла не чути про Маріуполь. За контекстом українсько-російської війни та окупації Маріуполь та інші міста сходу нічим не відрізняються в цінності та цікавості від міст заходу, півдня та центру України. Якщо у нас є місія просвітництва  ми створюємо відповідний контент на відповідну аудиторію. Будуємо стратегію, граємо в довгу.

Багато часу Наталя приділяє розвінчуванню міфів про Донбас. На рахунок популярного стереотипу, що український схід – це лише шахти та заводи, історикиня також має свою думку.

“Цей стереотип заснований на радянський пропаганді, яка вимивала з свідомості громадян «країни Рад» історичну пам’ять про козацьке та європейське минуле регіону”,  коментує жінка.

Багато постів в інстаграмі популяризаторки є про цікаві факти Донбасу. Один з таких був про те, що рубінові” зірки Кремля зроблені на Донеччині.

“Це частково легенда. У 1930-х роках на костянтинівському заводі «Автоскло» виготовили перші «рубінові» зірки для московського Кремля, які простояли там до 1947 року”,  розповідає пані Наталя.

Також є не менш цікаве фото, де шахтарі були одягнені в балетні пачки, що й тягне за собою аналогічну ж історію.

Шахтарі в балетних пачках

“Це арт-проєкт «Донбас Шоколад» Арсена Савадова, митця з покоління ровесників незалежної України. Він один із перших художників після розпаду СРСР, хто через арт-проєкти почав руйнувати радянські міфи і конструювати власну «новітню міфологію», яка переосмислює історію та соціальні питання”,  додає жінка.

Говорячи про те, за що історикиня любить Донеччину та за що – Луганщину, вона коментує:

“Ці області були створені у 1932 році для полегшення адміністративного управління СРСР, без жодного врахування історичних, географічних, етнографічних чинників.  Кожна з цих областей має величезну кількість відмінностей всередині себе. Я не готова зараз їх відрізняти і якимось чином розділяти, оскільки питання стоїть в першу чергу про фізичне існування життя на цих територіях і в цілому про збереження України на політичній мапі світу. Ми не знаємо, коли і як це закінчиться. Тому є сенс просто робити свою справу і сподіватися на ЗСУ та політичну волю наших партнерів”.

В закінчення інтерв’ю ми запитали про плани Наталі на найближче майбутнє.

“В планах  спробувати вижити фізично та як особистість і видати книгу про Донеччину, яка зараз вже знаходиться на етапі “50% макета та ілюстрацій”,  підсумовує донеччанка.

The post Немає регіону в Україні, який за останні 200 років змінювався б сильніше, ніж схід appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>
https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/nemaeh-regionu-v-ukra%d1%97ni-yakijj-za-ostanni-200-rokiv-zminyuvavsya-b-silnishe-nizh-skhid-istorikinya-natalya-mikhalchenko/feed/ 0
Розбираємося, хто жив на території сучасної Донеччини https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/narodi-etnosi-naci%d1%97-rozbiraehmosya-khto-zhiv-na-teritori%d1%97-suchasno%d1%97-donechchini/ https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/narodi-etnosi-naci%d1%97-rozbiraehmosya-khto-zhiv-na-teritori%d1%97-suchasno%d1%97-donechchini/#respond Tue, 14 Nov 2023 13:56:28 +0000 https://ua-travels.in.ua/?p=42211 Території сучасної Донеччини були заселені ще з кам’яного століття. Про українців як таких ми можемо говорити лише починаючи з шістнадцятого. …

The post Розбираємося, хто жив на території сучасної Донеччини appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>
Території сучасної Донеччини були заселені ще з кам’яного століття. Про українців як таких ми можемо говорити лише починаючи з шістнадцятого. А от наратив про те, що схід заселявся виключно “руськими”, – суцільна брехня. Як і поширена думка, що схід від краю до краю — “дикий степ”. Донецька область різноманітна: моря, скелі, печери, степ, ліс. Відповідно й побут тут був різним, бо люди селилися звідусюди. 

Розібратися в цьому виданню ТРИБУН допомогла історикиня Наталя Михальченко. 

Історикиня Наталя Михальченко

Наталя Михальченко родом з Донецька. У 2014 році переїхала у Дніпро та створила власний популярний блог. Разом із тим багато подорожувала Донецькою та Луганською областями до повномасштабного вторгнення — висвітлювала історичне минуле й культурне сучасне, показувала Донбас таким, яким його знають місцеві, та руйнувала сталі стереотипи щодо мешканців. Нині вона продовжує популяризувати український схід через свій блог

Селилися споконвіків

Одним з розповсюджених фейків російської влади є наратив про те, що ніби ледь не всі міста на сході України заселили Катерина ІІ, а до цього тут був виключно “дикий степ, населений дикунами”. Це не є правдою.

“Зазвичай, коли ми говоримо про Донеччину, про початок людської історії, то уявляємо собі степ. Але ж такий ландшафт далеко не усюди. Донеччина – великий регіон, дуже різний”, — говорить пані Наталія.

Фахівчиня зазначає, що Донеччина історично була розділена на три умовні частини – Слобожанщину, Причорномор’я та Приазов’я.

“Географічно регіон знаходиться наче в одній степовій зоні, але там дуже багата природа, геологія. Дуже різні зони: моря, скелі, печери, степ, ліс тощо. Змінювався, безумовно, цей ландшафт через діяльність людей, але здебільшого головне збереглося впродовж тисячоліть”, — зазначає Наталя Михальченко.

Ці землі населялися здавна.

“Території, на яких зараз знаходиться Донецька область, вони були заселені людьми ще десять тисяч років тому. Дуже багато пам’яток палеоліту, кам’яного століття знаходяться на Донеччині. Одна із визначних, важливих і дуже добре збережених — Амвросіївська стоянка. Там було знайдено велике скупчення кісток тварин, на яких полювали, і перші інструменти”.

Історикиня зазначає, що люди тут селилися не просто так – був сприятливий клімат, вода, ландшафт та  інші умови для життя.

“Ще один доказ — так званий “Маріупольський могильник”, знайдений при будівництві “Азовсталі” в 1930 році. Це пам’ятка періоду неоліту”, — говорить пані Наталя.

Вона додає, що це було перше відоме на сході Європи масове поховання людей з релігійними ознаками. В експозиції у Маріупольському музеї зберігався один з тих фрагментів, його було знищена росіянами у 2022 році

Наталя Михальченко розповіла ТРИБУН про етноси Донеччини

Ще одним доказом того, що люди завжди населяли сучасні території Донецької та Луганської областей, є вже фірмові половецькі й скіфські баби.

“Колись Донеччину маркували як край курганів, а не край териконів, та впізнавали за кам’яними статуями, велика колекція яких зберігалася в Донецьку в краєзнавчому музеї. Хочеться вірити, що вона нас дочекається, бо наразі невідомо, куди вивезли експозицію з Великоанадольського музею лісу, який був окупований”.

Наталя Михальченко додає, що це – свого роду символи того, що люди протягом багатьох тисячоліть мешкали на цих територіях, будували поселення, жили й розвивалися.

 

Про більш знайому історію

Козаччина – більш звичний та знайомий нам історичний період розвитку й становлення сучасної Донеччини.

“Наприклад, схема торгових шляхів 17 століття нами впізнавана, бо напрямки збереглися. Подивіться на мапу, тут знайомі нам назви: Бахмут, Тор (Слов’янськ), Ізюм, Балаклея, Печеніги тощо”, — зазначає Наталя Михальченко.

Схема торгових шляхів 17 століття

Вона говорить, що на цих сакмах💡 постійно вирувало життя – відбувалася економічна боротьба за ресурси між торговцями, місцевими жителями та козаками.

“Якщо подивитися на мапу, то видно, що територія Кальміуської паланки нагадує обриси сучасної Донецької області. Ці всі території належали війську запорозькому. Там знаходилися і слободи, і сторожі, і фортеці, зокрема й фортеця Домаха, на місці якої згодом постане Маріуполь”, — говорить історикиня.

Територія Кальміуської паланки нагадує обриси сучасної Донецької області

Краєзнавиця одразу згадує про пам’ятку українського козацького бароко  — Святогірську лавру.

“За переказами, ще у 7-9 століттях там селилися ченці, що втекли з Візантії від переслідувань іконоборців. Важливо зазначити, що на місці сучасної Святогірської лаври завжди було багато стоянок, поселень, курганів, бо на березі Сіверського Дінця селилися протягом віків. Настільки там вигідне географічне положення. Ще хочу зауважити: лавра була не тільки релігійним осередком, а й фортом та місцем торгівлі. Тобто це була потужна економічна одиниця”.

Нині на стінах Святогірської лаври видніються сліди від шрапнелі. І це при тому, що вона найбільш вціліле місце у зруйнованому та спустошеному повномасштабною війною Святогірську.

Святогірська Лавра / з архіву Наталі Михальченко

Коли на Донеччині з’явилися українці?

“Перше і найголовніше – не існує точної дати, коли на сході України з’явилися слов’яни. Але ми маємо чимало знахідок присутності слов’ян на цих теренах за останні кілька століть”, — наголошує історикиня.

Вона також говорить про те, що шлях до становлення  сучасного українця був довгим.

“Ми обов’язково маємо пам’ятати, що українці українцями стали не одразу. Анти – ще не українці. Слов’яни 7-9 століть – це ще не українці, а люди, з якими ми маємо спільні ознаки етносу. Тобто в нас прослідковуються певні збіжності, передача традицій в культурі, в історії. Про українців як таких ми можемо говорити лише десь в період шістнадцятого сторіччя”.

Примусова колонізація

“Знищивши Січ, Катерина II прагнула заселити колишні козацькі землі лояльними військовими-аграріями. Для цього вона започаткувала колонізацію сходу України, запросивши німців та православних підданих Османської імперії”, — говорить Наталя Михальченко.

Так на Донеччині та Луганщині виникли іноземні колонії. Для них схід був краєм можливостей, де можна було заново розпочати життя.

Макет фортеці Тор/фото Віталія Рибалка

“Відбулася фактична зміна етносу цих територій. Перше велике переселення на території Донеччини відбулося з Криму в другій половині 18 століття. І це було переселення православного населення Криму, здебільшого греків. Вони селилися у приазовські регіони та заснували з часом Маріуполь на місці колишньої фортеці Домаха і кілька поселень”, — пояснює історикиня.

Вона також зазначає, що грекам було тяжко.

“Важка була адаптація, тому що приморські райони Донеччини економічно та кліматично абсолютно відрізняються від кримських. Але адаптація відбулася, і греки стали однією із великих етнічних окремих груп національностей на території Донеччини, які й зараз тут мешкають”.

Однак Маріуполь будували не лише греки – у місто вкладався капітал іноземних підприємців, яким надавали певні пільги за переселення та розвиток через занепад економіки внаслідок поразки в Кримській війні.

“В середині 19 сторіччя на схід України приїздить дуже багато інженерів, підприємців, банкірів, науковців, які займаються дослідженнями і розбудовують підприємства, дуже швидко та освоюють нові території”, — говорить пані Наталя.

Так з’явилися заводи, шахти, залізниця та виникла робітнича міграція.

“Серед них був Джон Г’юз, валійський інженер. Він отримав замовлення від Російської імперії на виготовлення броні для російського флоту. Оглянувши вже відомі поклади вугілля Донеччини, вирішив будувати новий комбінат там. Із собою привіз обладнання, знання й уельських робітників. Так у 1869 році виникло робітниче селище Юзівка – сучасний Донецьк. Життя у цьому місті, як і в багатьох інших шахтарських поселеннях, було складним. Шахтарі-забійники вручну видобували вугілля, а шахтарі-санчатники запрягали себе у санчата з вугіллям та навкарачки витягали його до основного колодязя шахти. За таких умов роботи з 1000 шахтарів майже кожен третій гинув”, — говорить історикиня.

Валійський інженер Джон Г’юз

На момент індустріалізації, у 1897 році, перепис населення Катеринославської губернії (а це була дуже велика територія – і  сучасні Донецька та Луганська області, і частина Дніпропетровщини) говорив про те, що найбільшою етнічною групою, не зважаючи на міграцію, були саме українці.

“Загалом губернія в той час налічувала 2 млн 113 тис мешканців. Половина з них – українці, потім росіяни. Ще 50 тис. – греки. Німці – 80 тис., поляки – 15 тис., турки – 5 тис., близько тисячі французів та з пів тисячі британців. В суспільстві вирувало 45 мов та загалом близько 120 етносів”, — зазначає історикиня.

Серед тих, хто освоював землі сходу, були й євреї.

“Єврейські поселення з’явилися на Донеччині (саме поселення, а не окремі представники етносу) в дев’ятнадцятому столітті. Так з’явилися поселення у Волноваському районі: Хлібодарівка, Рівнопіль, Затишшя. Це були євреї з Росії та Білорусі, яким дозволили займатися сільським господарством в усіх причорноморських приазовських районах”, — продовжує розповідь фахівчиня.

В той самий час, після зруйнування Січі та з початком імперського засвоєння колишніх козацьких земель, Донеччину почали заселяти меноніти — бельгійці, голландці, німці. Останні зокрема заснували місто Нью-Йорк.

Рукотворний ліс німців-менонітів. Федорівка (Фрідріхсталь), Донеччина / Фото: Олександр Маслов

Згодом радянською владою були депортовані на схід лемки й бойки, котрі попри все змогли зберегти свою культуру.

“Ці люди були насильно перевезені з сучасної Польщі й вважали себе за національністю поляками. Але це – етнічні українці. Нащадки тих переселенців, родина Тимчаків, мешкали у селі Званівка і заснували там Лемко-центр, аби зберегти традиції своїх предків. Однак повномасштабна війна все змінила. Батько родини захищає Україну, поки його сім’я у більш безпечному регіоні країни та продовжує роботу культурного центру”, – говорить пані Наталя.

Ось так протягом одного століття одна окремо взята родина була вимушена переселитися через радянську владу із заходу на схід, а потім через росіян знову їхати зі сходу на захід.

Про трудову славу

Створення Донецької та Луганської областей в тому вигляді,  якому ми знаємо, було затверджено в 1938 році. Відтоді радянська влада витісняла звичні історичному населенню топоніми, організовувала масові переселення людей та влаштовувала геноцид. А ще – ретельно викорінювала минуле.

Ще один міф щодо регіону, який, здається, знає кожен, це те, що “Донбас – земля трудової слави”. Його створили свого часу комуністи, зробивши усе, аби соціально-економічний клас витіснив національну ідентичність.

В основі цього міфу – забуття, винятковий фокус на теперішньому, “трудових звершеннях”. Як пише докторка історичних наук Лариса Якубова, під час сталінізації регіону комуністам вдалося фактично “витравити історичну пам’ять народу в усіх її етнічних формах”.

“Після того, як на територію України, на територію сходу прийшла радянська влада, простір – оці Слобожанщина, Приазов’я – перестав маркуватися як етнографічний. Радянською владою було проведено такий експеримент – змінити цей етнографічний простір на трудовий, економічний, впровадити певну трудову, шахтарську ідентичність. Він  був настільки вдалим на території Донеччини, що через пропаганду цей міф став популярним насамперед на інших теренах України і колишніх радянських республік”, — говорить краєзнавиця.

Ось так, колись Донбас, впізнаваний курганами й кам’яними пам’ятками, торговими сакмами й Кальміуською паланкою, тепер асоціюється виключно з териконами та димовими трубами. Люди, 120 етносів, зняли свої національні вбрання та вділи шахтарську робу, а мови… мови уніфікувалися до штучно нав’язаної російської.

Донеччина / з архіву Наталі Михальченко

Сучасну історію творимо всі ми. Поділися цією розповіддю про Донеччину зі своїми друзями. Чим більше обізнаних – тим менший вплив пропаганди, тем важче росіянам нас зламати. 

The post Розбираємося, хто жив на території сучасної Донеччини appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>
https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/narodi-etnosi-naci%d1%97-rozbiraehmosya-khto-zhiv-na-teritori%d1%97-suchasno%d1%97-donechchini/feed/ 0
АМБАСАДОРКА УКРАЇНСЬКОГО СХОДУ https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/ambasadorka-ukra%d1%97nskogo-skhodu/ https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/ambasadorka-ukra%d1%97nskogo-skhodu/#respond Tue, 14 Nov 2023 12:46:30 +0000 https://ua-travels.in.ua/?p=42209 Війна позбавила її дому. Та в її серці назавжди — рідний Схід. Вона вирішила розкласти на факти-атоми історико-культурні нюанси та …

The post АМБАСАДОРКА УКРАЇНСЬКОГО СХОДУ appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>

Наталя Михальченко — історик за фахом — до російсько-української війни 2014 року жила, навчалася й працювала в Донецьку. Сфера її інтересів — релігієзнавство, культурологія та краєзнавство. Вона — редакторка сайту про подорожі Україною UA-Travels — створювала маршрути та путівники для самостійних мандрівників. Активно популяризує український Схід, акцентуючи на культурологічному й антропологічному аспектах.

Двірник  професія мрії

У дитинстві Наталя вирішила — буде двірником. Бо дивилася на своїх батьків, на будівництво комунізму, яке щось не вдавалося, й розуміла, що кар’єра двірника — чудовий варіант. Дівчина не прагнула ходити на завод у три зміни. Тому вигадала проєкт самореалізації. Дізналася, наприклад, що двірникам дають житло. Тобто є мінімальна заробітна плата, власна оселя, робота, що не передбачає спілкування з тими, хто будує комунізм. Двірник — дуже шанована професія, з чудовим графіком, згідно з яким о сьомій ранку ти — вільна птаха! Можна спати, гнати самогон (для іміджу радянського двірника це обов’язково), довкола тебе крутяться творчі люди, та й самому можна бути творчою особистістю, малювати чи грати на гітарі у вільний час.

«Під час перебудови стало зрозуміло, що квартир двірникам уже не дають. І взагалі потрібно працювати одразу на десяти роботах, щоб звести кінці з кінцями. Тому я обрала більш приземлену професію — історик», — пояснює Наталя, чому поставила хрест на проєкті «двірник». Із першого курсу працювала науковою співробітницею, потім були різні проєкти в бізнес-корпораціях. А згодом вона таки трансформувалася в «двірника нового часу» й почала робити проєкт про те, що справді цікаво.

Історичні мандри чи мандри з історіями

Спільнота «UA-Travels. Збірка мандрівок» з’явилася 2005 року, коли інформації про подорожі Україною було не просто мало, а дуже мало. Почалося все в «Живому журналі». Ще за часів його популярності Наталя була однією з тих, хто мав блог на цій платформі. Вона просто ділилася враженнями від подорожей Україною та за кордоном. За якийсь час це вже була спільнота самостійних мандрівників, і Наталя приєдналася до модерації. Поки платформа була максимально популярною, спільнота розвивалася. Втім, 2014 року її українські користувачі вирішили залишити цей майданчик, бо він російський. Тоді Наталя разом із колегою на основі власних матеріалів про подорожі створили авторський сайт і запросили туди людей, із якими спілкувалися в тому-таки «Живому журналі» й для яких питання щодо зайняття улюбленою справою залишалося актуальним. Так виник сайт UA-Travels.

Просвітницькі мандри з UA-Travels

Це мандри Україною та світом і корисні тексти про ці подорожі. Маловідомі напрямки, а не туристичні місця. Покрокові маршрути, які може повторити будь-хто. Наталя прагне розповісти про невідомі, розкрити недооцінені з погляду туризму куточки України.

Київ, Львів, Одеса, Карпати, Кам’янець-Подільський, кілька замків і частина Чорноморського узбережжя. Все! До інших місць середньостатистичний українець потрапляє або для навчання й по роботі, або за сімейними обставинами. Більшість частіше бувала в Туреччині та Єгипті, ніж подорожувала своєю областю — бо постає питання: «А що тут дивитися?». Ну й логістика. Яка, м’яко кажучи, кульгає й кульгала. Тож аби закохати інших, Наталя закохується сама й ретранслює захоплення та повагу до кожної місцини, яку відвідує й про яку розповідає на сторінках власної платформи. “Потрібно показати та розказати про різні куточки України так, щоб у людини виникло непереборне бажання побачити це на власні очі. Я не знаю іншого способу, ніж любити Україну всю, цілком і без залишку — й не мовчати про це”

Бахмут: шампанське з сіллю та модерном

Звісно, серце Наталі завжди болить за Донбас. І до повномасштабного вторгнення вона з колегами робила крутезні туристичні маршрути до Бахмута та Соледара. До містечок, які межували з окупованими територіями та зберігали свій вайб, особливий шик та історію.

Нині читати статті Наталі на сайті UA-Travels у рубриці «Наш Схід» дуже дивно й особливо щемко. Ось кілька цитат і фото з матеріалу під назвою «Бахмут: шампанське з сіллю та модерном», датованого 8 травня 2019 року.

«Де виготовляли шампанське, без якого не обходилась жодна урочиста справа ще 30 років тому? А що було майже на кожній кухні в Україні та ще у 19 країнах світу? А де на вулиці міста можна побачити дерево, яке колись бачили динозаври? — Велком ту Бахмут!» «Та ну яка там на Донбасі архітектура!» — чуємо ми час од часу та ось що маємо відповісти. Прогулянка Бахмутом — це затишні вулиці з маленькими будиночками, що навесні потопають у бузку, влітку — чарують ароматом яблук та вишні. Це німецький модерн, що з’явився під час розбудови підприємств, це повоєнний сталінський ампір та монументальне мистецтво 70-х у центрі. Це степ на околиці, терикони на горизонті та дрібний порох, що вкриває взуття у будь-яку пору року.

У 1571 році у Франції ще королюють Валуа, у Москві править Іван Грозний, у Києві лютує чума, а у Львові будується дзвіниця Вірменського собору. А Бахмут вперше згадується в історичних хроніках. Козацька сторожа, потім солеварня, видобуток глин та поселення слобідського полку, повстання Булавіна, далі — адмінцентр Слов’яносербії, ярмарки та шахти, УНР, «Просвіта» та Донецько-Криворізька Радянська Республіка. У радянський період місто носило ім’я Артема, у 2014-му кілька місяців було під контролем бойовиків ДНР…»

А далі — такі рядки про соляні шахти Бахмута: «З дитинства на кухні ми мали грубу паперову пачку кам’яної солі з синьою квіткою, чи не так? На відміну від морської, цю сіль видобувають у шахті. Й у цю шахту можна потрапити!

Що всередині? — Чудеса! Під землею діє музей, спелеосанаторій, бар, є футбольне поле, показують кіно, дають симфонічні концерти та навіть запускали повітряну кулю! І місцеві майстри прикрашають шахту соляними скульптурами та композиціями».

На початку 2014 року Наталя була на історико-краєзнавчій конференції в Керчі у Криму. Українські науковці на півострові, вже оповитому російською пропагандою, проговорювали, що бояться невідомої сили, яка вирує на Майдані в Києві.

«І ті страхи залишилися б побутовими та згодом розвіялися, якби не сталося захоплення й анексії півострова», — каже Наталя.

1 березня 2014 року Наталя з чоловіком, кішкою та парою рюкзаків із речами в автівці стояла на Чонгарі. На Крим сунула колона російської військової техніки. Залишатись у цій окупованій бульбашці подружжя не схотіло і не змогло б. За кілька місяців із Криму виїхали й батьки чоловіка Наталі.

 

До рідного Донецька в свою квартиру Наталя відтоді так і не потрапила. Що нині з житлом, вона й гадки не має, адже коло її спілкування із «земляками» критично звузилося. Була на зв’язку лише зі своїм викладачем Ігорем Козловським, — після того, як Донецьк захопили проросійські бойовики, вчений залишився в місті, бо мав доглядати за паралізованим сином. Утім, зв’язок обірвався, коли бойовики кинули викладача за ґрати більш як на два роки, звинувативши у зберіганні зброї та зв’язках із проукраїнськими студентами.

Дніпро  новий дім

З 2014 року Наталя з чоловіком оселились у Дніпрі. Вона заходилася ретельно вивчати й це місто і відкрила його навіть для місцевих жителів. Адже Дніпро — це коктейль із історичної катеринославської забудови та сучасної архітектури, завод «Інтерпайп Сталь», культурний центр «Менора», цікавезні музеї. А ще — авторські прогулянки, квести, стріт-арт, кав’ярні-бари, творчі зустрічі й аматорські театри. Живе місто, якому є чим здивувати допитливого гостя.

Команда UA-Travels активно взялася просувати Дніпро в туристичному плані. Розробили «туристичні коробочки». Travel box — це певний набір для туриста: план для можливого квесту, магнітик, листівка з видом міста в нестандартній обробці, чек-лист активностей, які можна провернути в Дніпрі. А ще Наталя взяла участь у розробленні мобільного застосунку з прогулянковими аудіомаршрутами.

Подружжя придбало в Дніпрі житло. Збирали на омріяний дім кілька років. Центр міста. Новий сучасний ЖК. Але 28 липня 2023 року російські окупанти завдали ракетного удару по Дніпру. Поцілили в будівлю СБУ та багатоповерхівку, — житловий комплекс «Женева» зазнав значних пошкоджень… Квартира Наталі вціліла, але страх і біль розсипалися скалками, як розбите скло вікон будинку, і залишилися в серці… «Русскій мір» намагається позбавити дому вдруге.

Варто знати: як совєти вкрали Донбас

Нині Наталя мешкає у Львові. Активно реалізовує просвітницьку місію. Й далі веде власний блог в Інстаграмі. Розвінчує усталені суспільні міфи про Донеччину та Луганщину.

В одному з її постів написано:

«я із Донецька, але я не сиділа в тюрмі…

…не працювала на шахті

…не підтримувала антимайдан

…не приїхала з Росії

…не маю російськомовної щелепи…

Як і більшість людей з Донеччини та Луганщини».

Наталя завзято досліджує й ділиться інформацією про український Схід без стереотипів. Каже: «Навіть у тих, хто жив на Сході, часто немає уявлення про те, яка вона — Донеччина. І це типово, на жаль, для багатьох українців: ми мандрували далеко, залишаючи ближні місця «на потім». Вважаю, що «потім» уже настало… Тому запрошую вас у «кругосвітку» Донеччиною». Хоча б віртуально.

Бо «Донбас» — не лише один із регіонів, який перетворився зараз на поле битви за нашу незалежність, а й місце, в яке можна щиро закохатися. Бо там є все: мальовничі природні куточки, заповідні степи, тепле море, скелі та печери, унікальні місця, переконує Наталя.

Разом із колегою вона розробила унікальні електронні путівники. У доступі — п’ять маршрутів. «Прогулянка «страшним» Львовом», «Шість безлюдних місць у Львові», «Перемишль», «Надра Донеччини» та «Гід на Схід», який став «першим путівником Донеччиною за часів Незалежності України, провідником лабіринтами пам’яті та книгою, що вийшла запізно для подорожей і зарано для меморіального видання. Але іншого часу ніхто з нас не має», — кажуть авторки.

Окрім путівників у крамничці на сайті UA-Travels є листівки, значки, постери, а від початку повномасштабного вторгнення — й світшоти, футболки та шопери із символами Донбасу. Ці речі Наталя з колегою-дизайнеркою почали створювати, бо вони нагадують про дім, а ще допомагають збирати гроші на потреби ЗСУ.

Блог, дописи, рілси, Інстаграм Наталі — наче інтерактивна платформа, часто з унікальною інформацією, яку зібрано з архівів і невідомих джерел. Кожен пост — це цікавезні факти й не нудна історія України, а ще — справді освітній контент про Схід.

Але ж Наталя — професійний історик, тому ґрунтовні дослідження трансформувала у цикл лекцій про Донеччину. Від ідеї до реалізації — все робила самотужки. Вийшло шість годин унікальної авторської інформації, понад 300 слайдів, десятки посилань на статті, безплатні книжки та наукові дослідження про Донеччину. Археологія, історія, етнографія, архітектура, мистецтво. Фактично — концентрований спецкурс донецького краєзнавства. Лекції є в доступі онлайн. Кожну лекцію переглянуло (наразі) від 25 до 40 людей, загалом понад сотню, хоча були ті, хто купив одразу повний курс.

«На першому прямому ефірі в режимі онлайн було понад 100 людей, але більше передивляються потім. Утім, я розумію — життя бурхливе і збігтися в часі нам непросто. Онлайн продовжуватиму цю роботу, навіть якщо це буде тет-а-тет», — каже Наталя. Наступна її мета — розвіртуалізація. Планує взимку збирати у Львові повні зали! Готова виступати в бібліотеках, кав’ярнях, артпросторах чи соціальних закладах. І дуже чекає на запрошення.

Адже впевнена: кожен має знати історію та культуру українського Сходу. І не «клювати» на один із базових міфів «русского міра» — про перетворення дикого й незаселеного Сходу України на «індустріальне серце Росії» за Радянського Союзу. Бо проклали залізницю, створили інфраструктуру та будували промисловість на українському Сході європейці. За гроші звичайних європейських громадян. І задовго до СРСР, наприкінці ХІХ століття.

А після революцій та громадянської війни всі ці підприємства було «націоналізовано». Німці, бельгійці та інші «нащадки капіталістів» емігрували або були вислані в табори до Сибіру та Середньої Азії. А згадок про європейське минуле регіону неважко було уникати після того, як більшість міст зруйнувала Друга світова війна…

The post АМБАСАДОРКА УКРАЇНСЬКОГО СХОДУ appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>
https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/ambasadorka-ukra%d1%97nskogo-skhodu/feed/ 0
Як підприємиці з Донецька створюють товари, що популяризують схід України https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/42204/ https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/42204/#respond Tue, 14 Nov 2023 12:18:40 +0000 https://ua-travels.in.ua/?p=42204 У 2015 році донеччанки Тетяна Кабакова та Наталя Михальченко заснували медійний проєкт “UA-Travels”, який розповідає про подорожі Україною та магніти …

The post Як підприємиці з Донецька створюють товари, що популяризують схід України appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>

У 2015 році донеччанки Тетяна Кабакова та Наталя Михальченко заснували медійний проєкт “UA-Travels”, який розповідає про подорожі Україною та магніти українського сходу. Після початку повномасштабного вторгнення авторки розширили свою діяльність та розпочали виробництво сувенірних товарів, які популяризують Донеччину та Луганщину, нагадуючи мешканцям звідти про їхній дім. Тетяна та Наталя – амбасадорки “Спільноти Відновлення” та лауреати відзнаки “Незламні зі сходу”.

«Спільнота Відновлення» — засноване «Східним Варіантом» ком’юніті незламних жителів сходу, які заново поставили на рейки свою діяльність у сфері бізнесу чи в громадському секторі. Люди, якими ми захоплюємось та про яких хочемо розповісти якнайбільшій кількості людей. Бо ці історії варті вашої уваги та підтримки. Підтримайте створення таких історій — долучайтесь до «Спільноти Відновлення» та підтримайте Східний Варіант донейтом.

***

“Наша ніша – це все ж таки український схід”

Наталя – історикиня та релігієзнавиця, Тетяна – дизайнерка та ілюстраторка. Вони познайомилися ще до початку війни у 2014 році. Їх об’єднала спільна любов до України та подорожей, що привело до створення власного комʼюніті з назвою “UA-Travels” на популярному у ті часи майданчику блогів LiveJournal.

UA-Travels

Після того, як частини Донецької та Луганської областей були окуповані, Наталя та Тетяна припинили працювали на LiveJournal, який був і є російським ресурсом. Замість цього вони створили вже власний  “UA-Travels”, де продовжували писати про мандри Україною.

“Ми перенесли туди наші матеріали, які ми багато років публікували. І продовжили працювати вже на цьому сайті. Це була спільна діяльність мене, як авторки та адміністраторки, і Тетяни, як дизайнерки та ілюстраторки. Так ми й працювали до повномасштабного вторгнення”, – розповідає Наталя Михальченко.

З часом авторки зрозуміли, що їхня ніша – це український схід, який вони знають найкраще.  За допомогою влучних слів та виточених візуалів вони розповідали про міста Донеччини та Луганщини, складали туристичні маршрути, радили місця, які обов’язково треба відвідати. Наприклад, соляні шахти Соледару, завод ігристих вин Бахмута, район бельгійської спадщини Лисичанська. Кожна стаття наново відкривала український схід з його незабутніми архітектурними здобутками та краєвидами. Для цього на сайті “UA-Travels” з’явилася спеціальна рубрика “Наш схід”.

UA-Travels
Проєкт “UA-Travels”

Паралельно Наталя заснувала блог, у якому просувала ресурс і заохочувала доєднатися більше людей. Поступово проєкт ставав більш популярним та  затребуваним. Та в один момент усе змінилося.

“Перша партія футболок спонсорована українцями та українками”

Повномасштабне вторгнення Наталя зустріла на Дніпропетровщині, а Тетяна – на Київщині. Як і більшість українців, у той момент вони не знали, що робити і як діяти. Одне було зрозуміло – російська армія готова нищити українські міста та вбивати українських людей. І особливо у східних областях.

Постало питання: чим займатися далі? Проєкт про подорожі та мандрівки на початку повномасштабної війни не підходив тодішнім реаліям. Більшість українців та українок постали перед труднощами та горем. Тож було не до подорожей.

Наталя помітила, що аудиторію не припиняв цікавити український схід. Навпаки – ще більше людей питали про нього. Дехто хотів дізнатися, що там відбувається, а дехто вже евакуювався і хотів знати усе про рідні місця.

Люди втрачали дома. Виїжджали з рідних міст та селищ, не знаючи,  чи повернуться коли-небудь додому.

UA-Travels

Люди сумували за домом. Саме це наштовхнуло Тетяну та Наталю на ідею створити щось, що буде нагадувати усім про їхній рідний край.

“Ми створили мерч. Перша футболка була з Донеччиною. Таня намалювала її разом із сестрою ще у 2015 році й дарувала мені, друзям, собі зробила. І це була одна з футболок, яку я кинула у валізу, коли їхала з Дніпра. Я розуміла, що у мене можуть просто закінчитися речі, але я хотіла мати щось, що нагадує мені про схід. Тож я зв’язалася з Тетяною, знайшла виробників у Львові, й все почалося”, – розповідає Наталя Михальченко.

Перша партія футболок з макетом про Донеччину, розповідає героїня, були проспонсоровані українцями та українками з різних куточків світу. Продаж запустили через крамницю на сайті “UA-Travels”. З часом асортимент товарів більшав. Тут з’являлися авторські листівки, наліпки, магнітні закладки, постери, значки, календарі, фотошпалери. Кожен з них ніс у собі частинку сходу або інших українських міст.

UA-Travels Наталя Михальченко
Одна з футболок “UA-Travels”. Фото: інстаграм-сторінка “UA-Travels”

Є категорія благодійних товарів, вилучені кошти з яких йдуть на допомогу українській армії.  Зараз серед них вже понад 15 різних лотів, за які покупець або покупчиня можуть запропонувати добровільну суму від 30 до 200 гривень. Вилучені кошти Наталя та Тетяна спрямовують на перевірені збори знайомих та друзів, а наприкінці кожного місяця звітують. Станом на 1 вересня цього року за допомогою благодійних товарів “UA-Travels” майже 27 тисяч гривень було перераховано на потреби ЗСУ.

“У нас є кілька принтів на футболках, значках, закладках. А є можливість придбати на телефон заставку саме з цими принтами. Вони класно виглядають, їх можна поставити на будь-якому електронному девайсі. Це доцільно для тих людей, у яких немає можливості зберігати багато речей, або вони за кордоном, але хочуть придбати щось пам’ятне і долучитися до благодійності”, – пояснює Наталя.

UA-Travels
Фото: інстаграм-сторінка “UA-Travels”

Однією з особливостей “UA-Travels” є, поза сумнівом, електронні путівники. Усього в декілька кліків можна отримати на свій девайс книжечку, де вже вказано усе найцікавіше. Наприклад, путівник “6 безлюдних місць у Львові” та “Прогулянка “страшним” Львовом” познайомлять охочих з містом Лева, а “Надра Донеччини” та “Гід на схід” розкажуть найцікавіші факти про Донецьку область. З останнього путівника, до речі, Наталя та Тетяна готують видати повноцінну книгу.

“Є електронна маленька версія “Гід на схід”. Вона є може четвертиною усієї книги, яка буде видана. Ми будемо робити акцент на подарунковому виданні з хорошими поліграфією та ілюстраціями. Хочемо, щоб це було і пізнавальним, і класним подарунком для закордонних друзів, партнерів і так далі. Поки що готовий текст, переклад та частина ілюстрацій. Сподіваємося видати до кінця року у Львові”, –  каже Наталя.

“Поки ми не мобілізовані, ми працюємо і робимо те, що вміємо”

Проєкт “UA-Travels” працює і далі. Авторки переосмислюють подорожі та мандрівки через призму повномасштабного вторгнення. Тепер тут публікують маршрути Львова чи Дніпра, пояснюють втрати культурної спадщини України під час повномасштабного вторгнення. Нещодавно Тетяна виграла грант, кошти з якого підуть на покращення технічного забезпечення сайту. Це сприятиме підтримці проєкту та його подальшій роботі.

UA-Travels
Фото: інстаграм-сторінка “UA-Travels”

На питання “Чому вам важливо працювати над цим під час повномасштабної війни?” Наталя відповідає:

“А чому важливо говорити про речі, які ти любиш за будь-яких обставин? Чому важливо протидіяти пропаганді ворога? Чому важливо допомагати Збройним силам України? Тому що важливо жити. Це наша задача – фізично вижити, зберегтися як суспільство, зберегтися як держава. Які в нас ще варіанти? Поки ми не мобілізовані, ми працюємо і робимо те, що вміємо”. 

Де подивитися?

Ознайомитися з медійним проєктом “UA-Travels” можна за посиланням тут.

Побачити благодійні товари  та зробити свій внесок у забезпечення української армії можна за посиланням тут.

Ще більше інформації  про український схід можна дізнатися з блогу Наталі.

The post Як підприємиці з Донецька створюють товари, що популяризують схід України appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>
https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/42204/feed/ 0
Проєкт, що руйнує стереотипи українців про них самих https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/troeh-mariupolciv-ta-donchanka-stvorili-proehkt-shho-rujjnueh-stereotipi-ukra%d1%97nciv-pro-nikh-samikh/ https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/troeh-mariupolciv-ta-donchanka-stvorili-proehkt-shho-rujjnueh-stereotipi-ukra%d1%97nciv-pro-nikh-samikh/#respond Tue, 14 Nov 2023 11:58:05 +0000 https://ua-travels.in.ua/?p=42201 Херсон – це кавун, а Маріуполь – це греки та чебуреки, Львів – це набожні галичани, які живуть за правилами, …

The post Проєкт, що руйнує стереотипи українців про них самих appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>
Херсон – це кавун, а Маріуполь – це греки та чебуреки, Львів – це набожні галичани, які живуть за правилами, а Одеса – фарширована риба… В нашому суспільстві існують десятки різних стереотипів, які насправді часто заважають спілкуванню і розумінню один одного всередині країни. Новий проєкт, про який 0629 розповіла педагогиня, менеджерка культури та освіти, ілюстраторка з Маріуполя Анастасія Пономарьова, покликаний боротися зі стереотипами та стигматизацією, що існують між сходом і заходом України. Ініціатори запрошують разом зміцнювати взаєморозуміння, зменшувати конфлікти та сприяти інтеграції нових мешканців у місцеві громади. 

Звідки з’явилася така ідея — боротися зі стереотипами? Можливо, був якийсь чуттєвий особистий випадок?

Ідея виникла досить спонтанно, усі ініціатори – переселенці, тож, так чи так, стикаємося зі стереотипами. Причому йдеться про стереотипи не тільки стосовно людей зі сходу, а й нашими стереотипами щодо людей з заходу країни.

Троє маріупольців та дончанка створили проєкт, що руйнує стереотипи українців про них самих, - ФОТО, фото-1

Так сталося, що зараз Україна міксується всередині, ми бачимо дуже різні випадки. І це, напевно, дуже болюча тема. Питанню стигматизації не приділяється достатньо уваги на національному рівні. А саме по собі воно не зникне. Тому треба працювати над цією проблемою у різних сферах життя — освіти, творчості, соціальних зв’язках.

Я навіть  за собою помічала, що трапляється дивитися на людей спочатку з точки зору різного роду стереотипів. Наприклад, ти приїжджаєш у Львів і автоматично хочеш бачити у всіх мешканцях “святих галичан”, які обов’язково в неділю ходять до церкви, повчають інших та мають суворі правила життя.  І ти, хочеш не хочеш, очікуєш від усього регіону поведінки, яка тобі бачиться скрізь призму цього стереотипу. А тебе очікують несподіванки… Вже потім ти можеш пізнавати людей, розвінчувати ці стереотипи, але на етапі першого враження це працює, на жаль.

Війна, на ваш погляд, додала приводів для стереотипізації один одного, чи навпаки — зменшила?

Тут двояко. Я вважаю, що додала… З одного боку, ми почали один про одного більш дізнаватися. Ми змушені, у нас немає вибору. А з іншого боку, стереотипізація посилилася. Якщо у місцевого населення є стереотипне бачення людей зі сходу, вони часто сприймають їх агресивно. І це заважає людям адаптуватись. Їм важко. З іншого боку, люди, які приїжджають, в них є страх через ці стереотипи. Страх, наприклад, віддати дитину в школу. Бо скаже там щось російською, і її будуть булити.  Тобто ці стереотипи, навіть коли ми міксуємось, заважають, бо породжують страх.

Але я не кажу, що стереотипи виникають на рівному місці. Бо в реальності буває по-різному: іноді діти дуже швидко перемикаються на українську, навіть якщо їм ніхто не дорікає і не виправляє. У нас були спільні табори між дітьми сходу і заходу, інтегровані. І це ніколи не було проблемою, хоча переселені діти спочатку починали говорити російською, але дуже швидко перейшли на українську.  Лагідно, абсолютно спокійно, без жодних проблем. І мовного бар’єра між дітьми зі сходу і заходу не було.

Я не заперечую, що можливий варіант того, що дитину можуть булити, але чи настільки процент такого повороту подій великий, щоб одразу й однозначно вганяти людей в страх?  І наскільки варто дивитися на будь-яку проблему через окуляри стереотипів та чекати саме найгіршого варіанту, який підказує нав’язаний стереотип. Річ у тому, що світ досить багатогранний, і якщо ми дивимося тільки через призму стереотипів, ми себе заганяємо тільки в це обмежене бачення. А це породжує страх, невпевненість, агресію тощо.

Стереотипи завжди мають під собою підґрунтя – різність. Чи є об’єктивна різність між людьми з різних куточків України? Де межа між різноманітністю та стереотипами?

Так стереотипи не дозволяють побачити цю різність! Тому що ми себе заганяємо в кут і не бачимо далі нього. Я скажу більше, ми не хочемо дізнаватись далі. Мовляв: я не буду навіть пробувати, я не буду давати шанс цьому місту, цим людям, цим традиціям. Я впевнена(ий), що всі люди на заході України, це бандерівці, які поб’ють мою дитину.

Або навпаки, я не буду дозволяти своїй дитині спілкуватися зі східняками, бо вони  навчать поганого?

 Так! І ти, виходить, не даєш навіть шансу на те, щоб дізнатися нове, розкрити для себе інше. І побачити різноманітність цього світу. Побачити, що він різний, що є адекватні місцеві чи переселенці й неадекватні. Бо це взагалі не залежить, з якого куточка України вони, це зовсім про інше!

Ті, хто адекватно, без стереотипів, сприймає реальність, бачать різноманітність. І бачить, що ситуації бувають різні: гарні, погані, нейтральні. І не переносять якість одного об’єкта на всіх, моральні якості якоїсь одної людини –  на весь регіон.

До чого плануєте апелювати в першу чергу- до стереотипів у мистецтві, освіті, соціальних колах, побуті?

Взагалі ми хочемо показати, які є стереотипи. Зробити їх впізнаваними. Створити таку собі карту, книгу, плакати стереотипів України, тобто найрозповсюдженіших типів. Тому і назва така “стереоТипочки”.  Вони будуть трохи гіперболізовані, трохи комічні, впізнавані, скажемо так, болючі. Паралельно зі створенням цієї історії стереотипів, будемо спростовувати їх.

Наша аудиторія в інстаграмі –  це молодь і люди старшого віку, які цікавляться цією темою, які, можливо, постраждали від стереотипів, які хочуть, показати оце різноманіття, подолати всередині України стереотипізацію та стигматизацію.

Поки це волонтерський проєкт, ми тільки шукаємо фінансування. У нас вже є певні напрацювання, але ми не показуємо їх, бо плануємо подивитися ставлення нашої авдиторії до стереотипів. Ми плануємо зібрати історії розвінчання стереотипів, надати майданчик для обміну думками, подивитися, наскільки це сприймається суспільством. А потім вже відредаговане “запакувати”  в цікаві формати.

Як будете будувати спілкування з суспільством, щоб уникнути потрапляння в зручну бульбашку, де й так розуміють хибність стереотипів? Наприклад, у групах, де здають житло для ВПО, вас би просто завалили прикладами стереотипів… 

Поки ми створили групу в інстаграм, де є різні люди. Але ми плануємо, коли сформується вже певний погляд, розширювати формат. Наприклад, робити офлайн зустрічі. Ми хочемо робити виставки, де можна поговорити на ці теми. Можливо, розробити потім настільну гру з подолання стереотипів. В ідеалі з готовим матеріалом дуже хотіли б зайти до шкіл, надати інформацію у вигляді прикольних, зрозумілих для підлітків і молоді форм. Щоб десь можна було б посміятися, але водночас поговорити про важливе.

На який термін розрахований проєкт, який результат ви б вважали успішним? 

–  Я сподіваюся, що впродовж року основну частину того, що задумали, зможемо втілити в життя.  Для мене, так би мовити, матеріальний успіх — це коли ми випустимо, наприклад, антологію зі “стереотипочків” України з цими типами, характеристиками, розвінчанням міфів. Це коли ми зможемо підготувати матеріали для школи, ігри, щось дійсно якісне та цікаве для молоді й підлітків. Якщо це буде, наприклад, серія виставок у різних містах, на яких ми можемо зустрітися, поговорити про це.

А нематеріальний аспект –  якщо молодь хоча б частково дозволятиме  собі подивитися за межі цих стереотипів. Коли діти, підлітки, люди старшого віку почнуть думати не стереотипами, а давати світу шанси, не переносити негативний досвід, якість однієї людини на весь світ, і дивитися більш широко на ці питання. Бо ми всі цим грішимо, на жаль… Промовляємо “ромський район”  – і рука автоматично тягнеться перевірити гаманець. Можливо, в якійсь ситуації варто бути обережним, але варто спробувати дивитися щиро на це, щоб зрозуміти:  це реальність чи те, що мені нав’язало суспільство.

Скажіть, будь ласка, який у вас “улюблений стереотипочок”? 

Я східнячка, тож, дуже люблю “російськомовні щелепи”…

Тобто, будуть малюнки й з цим “стереотипочком”? 

Так, так, обов’язково. І “гопники” будуть, звичайно, все буде.

Так сталося, що у нас поки команда вся зі сходу.

Алевтина Швецова,ініціаторка та кураторка культурних проєктів, які присвячені маріупольцям і Маріуполю

Наталя Михальченко, Донецьк, амбасадорка українського сходу, авторка першого за часів відновлення Незалежності України путівника-довідника Донеччиною

Олександр Магдалиц, ідейник громадського сектору

Але ми плануємо розширювати команду.

По-друге, наприклад, я вже понад рік живу у Дрогобичі, багато спілкувалася, робила фокус-групу, дивилася на реакцію.

Для мене успіхом було б, якби кожен стереотип відчувався б у суспільстві як ознака поганого тону, як анекдот “з бородою” — ознака поганого почуття гумору. Це можливо?  

– Це було б дуже класно і хотілося б, щоб так це й спрацювало. Але якщо дивитися ширше в цьому плані, то зрозуміло, що замість старих стереотипів з’являться якісь нові.

Було б чудово все ж навчити людей не вестися на ці маніпуляції, вміти вираховувати стереотипи і не піддаватися у будь-якій ситуації.

Троє маріупольців та дончанка створили проєкт, що руйнує стереотипи українців про них самих, - ФОТО, фото-2

Тож, якщо ми подолаємо стереотипи регіональні, кому буде діставатися далі? 

Я думаю, що це соціальні, гендерні стереотипи… Насправді – дуже багато тем. По закінченню війни буде актуальним стереотипне поводження щодо різних верств населення. Стереотипізуватимуть тих, хто виїхав закордон, тих, хто залишався під обстрілами чи в окупації. Хлопців та дівчат, які воювали і які не воювали, хто допомагав, хто недостатньо чи не так допомагав. Тем буде дуже багато. Думаю, болючіше буде стосовно хлопців, які повернуться з війни. І це буде дуже важко…

The post Проєкт, що руйнує стереотипи українців про них самих appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>
https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/troeh-mariupolciv-ta-donchanka-stvorili-proehkt-shho-rujjnueh-stereotipi-ukra%d1%97nciv-pro-nikh-samikh/feed/ 0
ТОП-5 українських веж https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/top-5-ukra%d1%97nskikh-vezh/ https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/top-5-ukra%d1%97nskikh-vezh/#respond Tue, 14 Nov 2023 11:17:59 +0000 https://ua-travels.in.ua/?p=42086 Текст для цього поста в інастаграм я написала за кілька днів до вторгнення, класна подборка, цікаві факти, фото з панорамами …

The post ТОП-5 українських веж appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>
Текст для цього поста в інастаграм я написала за кілька днів до вторгнення, класна подборка, цікаві факти, фото з панорамами мирних міст… Минуkj світ змінився, а українські вежі стоять.

🔹Вінниця. Каланча вишиною у 28 метрів, в цегляному стилі побудована найвідомішим місцевим архітектором Артиновим у 1912 році. Зараз є музеєм афганської війни, абсолютно радянським, буде що модернізувати



🔹Київ. Найстарша з веж в огляді, побудована у 1872 році, 29 метрів. Зараз тут розташований Музей води, один з найвідвідуваніших музеїв столиці. І надалі, певно, буде популярним – його підземелля – не аби яке бомбосховище. Крутий сучасний та інтерактивний музей, хоча мені тут розповіли про “пам’ять води” 🤣

location mapundefined

🔹Маріуполь, Донеччина. Найвища з 5 веж, 33 метри! Побудована у 1910 році архітектором Нільсеном, роботи якого визначили архітектурний вигляд Маріуполя на довгі роки. З 2016 року у старій водонапірній вежі створений креативний центр, проводилися виставки, лекції, діяв єдиний на Донеччині туристично-інформаційний центр. Вежа дивом вистояла під час бомбардувань міста в березні-квітні 2022 і хочеться вірити, що вона нас дочекається

🔹Старобільськ, Луганщина. Пожежне депо з каланчею побудовано у 1908 році по ініціативі та особисті кошти купца та мецената Кожухова. Вишина – 25 метрів, наверху має круговий оглядовий майданчик, з якого відкривається вид на все місто та околиці. Зараз не діє і перебуває у приватній власності. Старобільськ сьогодні перебуває в окупації, як і майже вся Луганщина



🔹Житомир. 31 метр, споруджена у 1898 році. Стиль модерн. У 80-ті рр. ХХ ст. в ній була розташована кав’ярня, зараз вежею опікуються волонтери, в середину можна потрапити на екскурсію, у майбутньому вежу сподіваються реконструювати під культурний хаб. До речі, в Житомирі є ще одна каланча, неподалік від музею космосу, знали?⠀

Яку вежу бачили, а яку мрієте побачити?

The post ТОП-5 українських веж appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>
https://ua-travels.in.ua/2023/11/14/top-5-ukra%d1%97nskikh-vezh/feed/ 0
Де шукати першоцвіти, магнолії та сакури у Львові https://ua-travels.in.ua/2023/04/04/de-shukati-pershocviti-magnoli%d1%97-ta-sakuri-u-lvovi/ https://ua-travels.in.ua/2023/04/04/de-shukati-pershocviti-magnoli%d1%97-ta-sakuri-u-lvovi/#respond Tue, 04 Apr 2023 10:38:32 +0000 https://ua-travels.in.ua/?p=42126 Минулу весну в нас вкрали, та природа не знає про війну, квітень-травень обіцяють бути як завжди прекрасним, а Львів за …

The post Де шукати першоцвіти, магнолії та сакури у Львові appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>
Минулу весну в нас вкрали, та природа не знає про війну, квітень-травень обіцяють бути як завжди прекрасним, а Львів за кілька днів допоможе перезавантажитися і відновити сили, необхідні всім нам. От-от заквітне алича та яблуні, магнолії вже чекають на свою чергу, за ними сакура, каштани та бузок.

Тримайте список квітучих місць Львова, зберігайте на наступні роки і виходьте гуляти зараз, нам потрібні моральні сили для перемоги 👉

ЗЕЛЕНА КРАСА ВСІ СЕЗОНИ

🌿 Стрийський парк – квітне в усі сезони, навіть зимовий сад є. З березня тут первоцвіти на галявинах, далі всі дерева, декоративні квіти, осінь також казкова
🌿 Шевченківський гай, Знесення, Високий замок – улюблений довгий піший маршрут, можна на весь день, з численними оглядовими майданчиками
🌿 Погулянка та Личаківський цвинтар. Сакури не стрінете, але березень та квітень тут чудові і тихі
🌿 Парк Івана Франка, максимально центр, чудові алеї та можливість посидіти на лавочці в зеленій зоні серед міського гомону
🌿Ботанічний сад лісотехнічного університету – нетуристична локація, але завжди вільний доступ в парк

МАГНОЛІЇ У ЛЬВОВІ

🌺 Меморіальний музей Івана Франка
🌺 Вулиця Паркова, біля центрального входу в Стрийський парк
🌺 Львівська політехніка, вулиця Бандери
🌺 Біля центру Шептицького

САКУРИ НЕ ЛИШЕ В УЖГОРОДІ

🌸 Аеропорт, біля будівлі нового терміналу. Поки не бачила, ех 🤷🏻
🌸 Площа Петрушевича
🌸 Вулиця Зелена біля водоканалу
🌸 Митна площа
🌸 Парк Іоанна Павла ІІ на Сихові

Список, звичайно, не повний, але напрямок вірний 🙌 В коментарях додавайте свої улюблені локації в різних містах України!

The post Де шукати першоцвіти, магнолії та сакури у Львові appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>
https://ua-travels.in.ua/2023/04/04/de-shukati-pershocviti-magnoli%d1%97-ta-sakuri-u-lvovi/feed/ 0
5 локацій індустріального туризму в Україні https://ua-travels.in.ua/2023/03/02/5-lokacijj-industrialnogo-turizmu-v-ukra%d1%97ni/ https://ua-travels.in.ua/2023/03/02/5-lokacijj-industrialnogo-turizmu-v-ukra%d1%97ni/#respond Thu, 02 Mar 2023 21:34:05 +0000 https://ua-travels.in.ua/?p=42134 Природа, архітектура, музеї, фестивалі… а як щодо промислового туризму?Як давно ви спускалися в шахту, бачили як видобувається сіль, вибухує кар’єр, …

The post 5 локацій індустріального туризму в Україні appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>
Природа, архітектура, музеї, фестивалі… а як щодо промислового туризму?Як давно ви спускалися в шахту, бачили як видобувається сіль, вибухує кар’єр, народжується струм чи працює величезна машина?

Не дуже багато людей обирає індустріальні атракції головною метою подорожі, а більшість взагалі не замислювалася про такі варіанти. На сьогодні (березень 2023) доступ є лише на виробництво у Дрогобичу, та сподіваємося, невдовзі ми будемо мати можливість знов відвідувати всі ці місця

 

Спробую вас зацікавити кількома крутими місцями в Україні, беріть на замітку, коли будете в цих краях і захочете урізноманітнити враження:


🏭 Дніпро, Інтерпайп. Наймолодший металургійний завод в Україні. Тут виробляють труби. Звучить не дуже цікаво, правда? А якщо я скажу, що на території підприємства знаходиться 5 арт-об’єктів сучасного художника Олафура Элиассона? Екскурсія безкоштовна, замовляється по телефону на сайті @interpipe.ua

🏭 Запоріжжя, металургійний комбінат Запоріжсталь. Потрапити сюди можна, замовивши тур через місцевий ТІЦ @zaporizhzhia Як і на Інтерпайп, протягом пандермії екскурсії сюди не робилися, але ми усі сподіваємося на сезон 2021

🏭 Кривий Ріг, Південний гірничо-збагачувальний комбінат. Вражаюча панорама кар’єру, яку можна бачити із спеціальної площадки. І музей ПГЗК з інтерактивною моделлю циклу добування руди у кар’єрі, а на екрані під стелею – трансляція онлайн. Раз на тиждень у кар’єрі відбуваються вибухи і їх можна спостерігати тут, на великому екрані, з експертними коментарями музейного співробітника. Музей також безкоштовний



🏭 Донеччина, Соледар, соляна шахта Артемсіль. У березні 2021 відкрився новий маршрут – найстарший рудник Соледару і це просто вау! В інших наших матеріалах є репортажі з шахти, але повірте на слово – сюди дуже варто потрапити особисто. Чекаємо на деокупацію Донеччини!



🏭 Львівщина, Дрогобич, солевиварювальний завод. Найстаріший в Україні та один з найстаріших у Європі. І знаходиться на заході України, в мальовничому місті, популярному у туристів, тож можете почати з нього знайомство з промисловим туризмом. Екскурсії безкоштовні, замовляти по телефону у адміністрації підприємства



Сподобалося? Зберігайте, розповідайте друзям 📢

The post 5 локацій індустріального туризму в Україні appeared first on    Мандруй та надихайся! .

]]>
https://ua-travels.in.ua/2023/03/02/5-lokacijj-industrialnogo-turizmu-v-ukra%d1%97ni/feed/ 0