Breugel і що нам з цим робити

Різдвяний Відень, подія року у Kunsthistorisches Museum, десятки тисяч відвідувачів і… як все це корелює з українськими реаліями. Насправді – набагато більше, ніж може здаватися на перший погляд.

Для початку: завдяки безвізу та лоукостам мінімальний прайс для відвідання українцем цієї події – меньше 100 євро, це разом з магнітиками, прогулянкой різдвяними базарами та кавою з штруделем у кав’ярні “Централь”. З цікавістю чекаємо на офіційну статистику відвідувань виставки, а поки, якщо дивитися лише у власну стрічку Фейсбука, то здається, серед мандруючих співвітчизників у 2018 році народився, нарешті, новий модний тренд: культурний та подійовий туризм не лише на фестивальні чи театральні події, але й до музеїв.

Не буду зупинятися особисто на творчості Брейгеля і на його роботах, що були зібрані у Відні. Подивитися все це можна, наприклад, на сайті музею. Розповім про організацію і про те, який є сенс відвідувати такі виставки, навіть якщо вас не цікавить саме цей художник.

Трошки цифр: виставка у КХМ (Kunsthistorisches Museum Vienna) зібрала приблизно половину із збережених у світі робіт Пітера Брейгеля старшого, з них ¾ його живопису. Це 27 картин, стільки ж малюнків та 30 гравюр.

Слоган проекту – Оnce in a lifetime, і це об’єктивна реальність. 10 країн протягом 6 років працювали з командою віденського музею мистецтв і більшого зібрання робіт майстра в одному місці ми, ймовірно, не побачимо. Перш за все з технічних причин: все, що можна було транспортувати та зберігати кілька місяців – вже зібрано.

Організація, квитки та комунікація з відвідувачем

 

КХМ продає квитки на виставку за досить зручною та цікавою схемою. Перш за все – їх можна (та треба) купувати на сайті заздалегідь, обираючи не лише день, але й час відвідування. Це запобігає натовпу у залі, особливо я оцінила можливість прийти за годину до відкриття основної експозиції, спокійно покласти речі у гардеробну та гуляти майже пустими залами. Цей пріоріті коштує 30 євро, звичайний квиток виставка + музей – 20 євро, лише музей – 15 євро. Є досить цікавий варіант купити абонемент за 44 євро та відвідувати КХМ та 4 його філії без обмежень протягом року. За абонементом на виставку можна потрапити, але треба буде отримати безкоштовний квиток на другому поверсі музею на найближчі вільні години, тобто скоріш за все не одразу. Але це реально шанс, бо на сайті у грудні місяці квитки викупали наперед за 2 тижні.

Про комуникацию з відвідувачами. Аудіогід та буклети на різних мовах допомагають поринути у творчість Брейгеля максимально глибоко, але навіть без них підписів, інфографики та схем так багато, що вистачить на довгі години.

Можна взяти ось такі ламіновані папірці з інформацією різними мовами, що вже давно існують навіть у архаїчних пострадянських музеях, коштують небагато, залишаються потім у залах на виході. Не перевіряла, але, здається, вони дублюють аудіо, що мені, наприклад, було набагато зручніше. Російської, української мови не шукала, англійська дублює усі підписи.

У першій залі – таймлайн-гід по творчості. Неодноразово поверталася туди переглянути хронологію робіт. Відкритий вайфай допомагав гуглити, де і які події у цей час відбувалися. Мені це завжди допомагає краще зорієнтуватися, таймлайну часто не вистачає.

Пересуватися по залам можно як завгодно, деякі картини та малюнки знаходяться у скляних шафах, деякі – просто на стінах. На фото можно роздивитися, як виглядає бар’єр: його неможливо перетнути випадково, його неможливо посунути, навіть якщо тебе штовхнули (що, звичайно, буває, коли багато людей), він на зручній усім висоті, не заважає дітям та людям на візках, на ньому зручним шрифтом нанесено текст. Тобто, одразу кілька функцій, усі збалансовані.

Для відпочинку є дивани, банкетки. Нормально сидіти на підлозі, що багато хто і робить. Воду я традиційно мала з собою, кілька разів пила під час відпочинку, як і інші відвідувачі. За 2-4 години (а меньше часу там не проведеш) це цілком нормально, ніхто не звертав уваги.

Фотографувати можна більшість робот, де це небажано – є піктограми. Хтось їх помічає, хтось ігнорує, лише у одному місці персонал ввічливо робить зауваження. Взагалі, сек’юриті майже непомітні, я шукала їх спеціально.

І це теж про комунікацію: можливість для людей з вадами зору “побачити” речі та розрізнити кольори на картинках. І, звичайно, усі написи в залах дубльовано шрифтом Брайля!

 

Брейгель та сучасні технології

Далі починається, на мою думку, найцікавіше. Це кілька майже порожніх залів, де на прикладі робіт Брейгеля демонструється, як виглядає сучасний світ арт-досліджень, реставрації та історія мистецтв.

Рентген та інфрачервоний спектр дозволяє побачити на старовинних полотнах послідовність нанесення шарів, етапи роботи, зміни, що відбувалися протягом часу. Використовуючи інструменти «Inside Bruegel» ми тепер спостерігаємо за тим, як змінювались сюжети та деталі на 12 полотнах з віденського музею.

На прикладі картини про двух мавп можно побачити ще й процес реставрації картин. Дещо подібне є на кураторській виставці у віденський Альбертині, більшість процесів, інструментів та описів роблять однаково реставратори усього світу, включно з фотофіксацією, тобто повторити аналогічний стенд в Україні не важко і, сподіваюсь, найближчим часом ми це побачимо у багатьох експозиціях.

Кілька вітрин з речами епох та місць, які писав Брейгель. Просте, але дуже доречне доповнення до вражень. Наприклад, взуття:

Улюблена зала. Художникам особливо сподобається: тут показано, як накладалися фарби і як руки тримали різні інструменти. Фрагменти картин у великому розмірі, все можна роздивитися у деталях.

Особливі вітрини: про малюнки, гравюри та інструменти.

А ось це ще краще: розповідь про те, як готувалася деревина для картин. До речі, транспортування деяких робіт Брейгеля неможливо зараз саме тому, что вони написані не на холсті, а на дерев’яних дошках.

 

Музейна крамниця

Окрема розмова: реклама та музейна крамниця. Може здаватися, что Breugel – це ім’я, яке продає себе самостійно, але у реальності це не так. Виставка готувалася 6 років, скільки коштів на неї було витрачено – невідомо, але комерційний успіх таких заходів не менш важливий за просвітницький. А робота відділу маркетингу ще й одна з найпомітніших. Тому сувеніри з виставки ми бачили крізь по туристичним та музейним крамницям Австрії, але асортимент для відвідувачів виставки вразив мене особливо.

Окреме приміщення, де знаходиться, без перебільшення, кількасот найменувань найрізноманітніших речей, що мають відношення до теми Брейгеля. Від розкішно виданих ккаталогів різними мовами 300+ сторінок до малесеньких сувенірів за 1 євро. Що завгодно. На будь-який смак та гаманець.

Деякі речі я бачила вперше в асортименті музейної крамниці і вони привертають увагу: наприклад, маркери для тканини та рюкзачки, які можна розмалювати по схемам. Чи ось такі стікери для одягу, краса!

Магніти та листівки – стандарт, але варіантів скільки!

Дуже багато книжок. На різний вік читачів. Цікаво, чи їх також видавали під виставку? Тепер буду мріяти і про такі замовлення у нас.

Грала в гру “загадай якусь річ, а потім спробуй відшукати її у крамниці”. Програла. Тобто – відшукала просто усе, що змогла вигадати.

Ось тут програла в суху. Бо їжу не змогла навіть вигадати. А потім побачили не лише шоколадки з Брейгелем, а ще й конфітюр, і вино!

І останній кадр: фарби та пензель. Теж є у музейній крамниці. Надихнувся – і мерщій малювати. Так і зробила у наступному ж залі, і далі, скрізь! Сподіваючись, що невдовзі багато з побачених тут ідей буде втілено і у наших музеях, бо це – нова реальність.

Залишити відповідь