Багато хто любить Львів, подорожувати у Львів, гуляти Львовом, фотографувати його та пробувати на смак. Продовжуємо тему Travels & Sketch розмовою з людиною, що живе у Львові та дуже багато робить для його збереження й популяризації не лише серед туристів, а й серед мешканців. Як це робити за допомогою малювання розповість сьогодні.
Тетяна Казанцева, дослідниця поліхромії в архітектурі, художниця та співзасновниця Благодійного Фонду «Музей Івана Левинського у Львові»
Маємо такий стереотип: зазвичай людина з фотоапаратом у місті — турист. У місцевого немає ані часу, ані бажання фотографувати те, що він бачить щодня. А малювати — ну, це взагалі лише для професійного художника і може знадобитися хіба ще студенту-архітектору для оцінки. Перетворитися на туриста у власному місті: це як? Які враження?
Правда така, що я передусім історик архітектури, тому мати із собою фотоапарат — це норма в моєму колі. Адже протягом дня завжди щось трапляється нове, варте уваги, у рідному місті Львові, повному нерозкритих таємниць… Із появою смартфонів стало простіше фотографувати, але водночас зізнаюся, що фотографування з недавнього часу втратило для мене свою привабливість, лишившись звісно найкращим інструментом для інвентаризації. Натомість своє захоплення архітектурою найкраще виходить передати через малювання…
Напевно, ти не відразу почала подорожувати та малювати в подорожі? Із цього все починається — потреба саме малювати й саме під час мандрівки?
Малювання в подорожі почалося завдяки нашому дорогому вчителю Костю Присяжному (видатний реставратор та викладач Львівського інституту архітектури. — НМ), з яким ми малювали все, варте нашої уваги, як архітекторів, реставраторів, істориків архітектури та просто митців. Яскраві спогади з ним: замальовували архітектурні деталі в снігопад, відсуваючи сніжинки олівцем у Дрогобичі, 10 замальовок за день в Кам’янці-Подільському, малювання просто посеред ночі при світлі ліхтарів у Вроцлаві…. Учив Кость Присяжний різних технік, підходів, філософії малювання — багато що згадую та розумію тільки тепер…
А ще Сергій Фрухт — директор славетного львівського видавництва «Центр Європи» — надав мені честь виконати малюнки для багатьох книжок його видавництва — серія «Дрогобич Бруно Шульця», путівник по Кам’янцю-Подільському, а далі ілюстрації до чудових книжок, присвячених львівській архітектурі, зокрема «Мистецтво львівської сецесії» та «Захарєвичі» Юрія Бірюльова, «Іван Левинський» Олеся Ноги. Були в Сергія Фрухта в планах замальовки для путівників інших українських міст, що, на жаль, не реалізувалось…
Які в тебе улюблені місця, сюжети, матеріали для малювання під час подорожі?
Я малюю передусім історичну архітектуру, в яку я назавжди закохана. Недавно виявила, що можу навіть малювати просто під час прогулянки чи екскурсії, виходять такі колажні замальовки ручкою чи лайнером, що об’єднуються в килим архітектурних вражень, у які можуть вплітатися предмети обстановки, деколи люди, часто написи, що супроводжують нас повсюди, їжа…
Якщо є година-дві, то хочеться присвятити їх певному архітектурному об’єкту, вулиці чи панорамі. Для цього зараз надаю перевагу акварельній техніці, переважно легкому малюнку лайнером. Для цього завжди зі собою маю акварельний папір формату А4, вже прикріплений скотчем до твердої основи. Маю три улюблені пензлі, ємність на воду, фарби, лайнер — все влазить у малу торбу.
Ми та читачі UA-Travels уважно спостерігаємо за проектом «Музей Івана Левинського у Львові». Щотижня проводити зустрічі, екскурсії, лекції та в той же час архітектурні замальовки: що тебе підштовхнуло почати збиратися саме в цьому форматі? Різні люди, різний рівень обізнаності та малювання і, напевно, різні очікування та результати. Як вдається все це поєднати, і що, на твою думку, усі отримують від такого формату?
Скажу відверто, що з одного боку підштовхнуло на такий проект передусім кохання. До Львова та його архітектури, що переживає дуже нелегкий період. До шанувальників цієї архітектури, які самовіддано борються за її збереження. Творча співпраця з моїм колегою та однодумцем Сергієм Лєоновим переконала в дієвості власних зусиль, самовідданої праці та натхнення, яке поширюється на всіх навколо, із ним реалізуються ідеї та задуми, а життя набуло надзвичайної інтенсивності, барв та змісту. Власне завдяки підтримці та гарним відгукам Сергія про мої малюнки почала малювати знову після 6-річної перерви й тепер не можу зупинитися…
З іншого боку маю 10-річний досвід натурних швидких замальовок зі студентами, деколи в кількості більше 100 чоловік на раз… Чомусь це здавалося мені необхідним від самого початку викладання, який би це не був предмет: чи то рисунок, чи то лекції з історії архітектури, чи то техніки поліхромії… Коли студент малює, він чудово сприймає архітектуру, вивчає терміни, стилі, може намальоване відтворити. А швидкі замальовки на відміну від академічного багатогодинного рисунку якнайкраще відповідають сучасному світу, виховують спонтанність та сміливість.
Під час малювання в нас відбувалися чудесні перетворення, коли байдужі ставали активними шанувальниками історичної архітектури та моїми друзями дотепер. Завідувач кафедри містобудування Галина Петришин легалізувала та впорядкувала мої стихійні натурні замальовки в струнку трирічну систему, працюючи в якій я набула колосальний досвід та впевненість.
Повертаючись до наших зустрічей і замальовок, які проводжу не тільки в БФ «Музей Івана Левинського», але й у інших проектах від Днів Європейської спадщини, «Архітектури Львова», «Музею сецесії», а також звісно навчаючи студентів у улюбленій Політехніці, то хотілося передусім, щоб люди, які малюють, отримували задоволення від процесу, пізнавали архітектуру та себе, розвивалися та надихалися.
Щодо різних умінь та рівнів, то я в захваті від тих новачків, хто відкинувши страхи, сміливо занурюються в малювання, тішаться процесом! У нас немає змагання, я маю право лише підбадьорювати й хвалити, думаю, що моя впевненість передається деякою мірою, і жодного разу (похвалюся) не було такого, щоб хтось був розчарований у собі.
Якщо б існував путівник для скетчера, що б у ньому обов’язково було?
У мене стан гострої зацікавленості Львовом, який триває, мабуть, від народження, а в гострий перейшов із часів подарованої мамою мені в 15 років книжки «Зустріч зі Львовом» В. Вуйцика та Р. Липки… Тому хай за цієї прекрасною незнаною назвою «Путівник для скетчера» ховається чудовий казковий Львів — який є передусім…
Вважаю так, по-перше, завдяки надзвичайним архітектурним пам’яткам XIV ст. — І третини ХХ ст., розташованих на мальовничому рельєфі. По-друге, тому, що саме у Львові малюють так багато й природньо, що скетчер почуватиметься затишно й невимушено, як вдома. А по-третє, тому що у Львові щотижня скетчер впевнено потрапляє на одну з наших подій із замальовками, де зустрічає однодумців, закоханих у архітектуру Львова та малювання. Наприклад, цього року кілька тижнів тому малювали унікальний сецесійний інтер’єр, до збереження якого хочемо привернути увагу та видати листівку-цеголку для збору коштів на реставрацію!
Що обов’язково треба знати, уміти, мати на увазі тому, хто лише мріє поки що про швидке малювання в подорожі?
Знати — що малювати може кожен. Уміти — тримати в руках олівець, ручку чи пензель тощо. Мати на увазі — що ми малюємо не для того, щоб робота потрапила до музею чи на сторінку у ФБ, де набере 100 лайків. А малюємо для того, що пізнати світ та себе методом швидких замальовок, отримати задоволення від процесу та вдосконалитися… Ну а якщо не вийде — не страшно! Теми для малювання невичерпні, малювати можна й на обгортковому папері чи серветці в кафе і незагостреним олівцем чи позиченою ручкою… Хоча бажано таки завжди мати із собою чим і на чому малювати (малий блокнот+ручка, наприклад). Також не варто чекати натхнення, настрою, підходящої компанії, моменту чи вбрання — малюй просто зараз і постійно! До малювання як способу життя звикаєш потроху, але відвикнути неможливо, це — як не дихати.
