Засніжена Сумщина: забуті маєтки цукроварів

Я живу в Харкові, і як це часто буває в більшості мешканців Східної України, досить далекі куточки — Галичина, Закарпаття, Буковина — уже дещо досліджені, бо викликали цікавість до себе значною несхожістю на наші краї, а ось буквально сусідня Сумщина й досі залишалась terra incognita. Отже, коли я побачила на Facebook повідомлення про екскурсію вихідного дня, то вирішила — мені конче туди треба, і навіть багато роботи та відчутний мороз мене не зупинять, до того ж екскурсія була тематична, присвячена колись розкішним, нині забутим маєткам. Тростянець – Кияниця – Хотінь – Суми, палаци, церкви та пам’ятки, про них і буде моє оповідання, враження та світлини, що, сподіваюсь, у майбутньому надихне на мандрівку й вас!

Подорож великим автобусом має свої переваги: хоча траса Харків — Суми не знаходиться в такому вже відмінному стані, це не відчувалося завдяки нормальній підвісці, тільки біля села Губарівка довелося трохи «пострибати по ямах» (але це місце взагалі «популярне» серед місцевих автомобілістів).

Зимовий краєвид за вікном був дещо одноманітним: повсюди цілинний сніг півметра завглибшки, подекуди перехрещений слідами тваринок, а в населених пунктах — стежками. Навіть водойми важко вирізнити на вигляд.

До того як дістатися безпосередньо до Сум, ми відвідали кілька цікавих місцин по дорозі.

Тростянець

Дуже зручно — усі визначні пам’ятки розташовані поруч. Трохи походили біля відомого Круглого двору — садиби-манежу. Це унікальний пам’ятник архітектури XVIII століття, зовні – ні на що не схожа споруда, щось на кшталт чи то манежу, чи то іподрому, а ззовні виглядає, як невеличка фортеця. Тут же поруч музей шоколаду, садиба Кеніґа, в якій зараз теж музей, і десь поруч — парк та озера, які зараз неможливо розгледіти. Однозначно треба повертатися влітку, до того ж улітку тут відбуваються фестивалі.

IMG_20170129_103739Карта туристичних пам’яток Тростянця

IMG_20170129_103650Круглий двір

IMG_20170129_104014Маєток Кеніґа

Кияниця

Це село Сумського району, розташоване на трасі, що веде вже до Курська (за 20 км кордон). Тут знаходиться маєток Ліщинських, уцілілий за часів радянської влади — спочатку в ньому була школа, потім музична школа, потім туристична база, а тепер кілька десятків років будівля стоїть занедбана. Здалеку вона виглядає ще нічого, а поблизу — дуже й дуже сумно. Садиба побудована в класичному стилі, нам розповідали, що стіни всередині мають порожнини, і саме таким чином будинок опалювався: нагріте повітря подавалося в порожнини стін. Ззовні садиба ніколи не перебудовувалася й не реконструювалася: за часів, коли за нею доглядали, її лише періодично тинькували та фарбували. Жодна з допоміжних споруд не зберіглася, позаду садиби є будиночок у схожому стилі, але він побудований уже за радянських часів і був їдальнею при турбазі. Праворуч від садиби — кілька поховань часів Другої світової війни.

Територія навколо будинку вважається пам’яткою садово-паркового мистецтва, але воно теж не доглядається. Тут зберіглося кілька рідкісних дерев, але побачити ми змогли лише ґінкґо, бо воно росте зовсім поруч, а решта дерев — у глибині парку, і ми не мали часу там пройтися, хоча через парк вела така собі широка стежка, якою із задоволенням гуляють місцеві мешканці. Садиба та парк зараз перебувають на балансі Сумського національного аграрного університету, і чому володарі не опікуються хоча б парком (начебто за фахом) — мені, на жаль, незрозуміло. А, ще тут же в Кияниці був цукровий завод купця Харитоненка (якому спочатку належала також і садиба, а вже потім її успадкувала його небога Марія Ліщинська), однієї з найвідоміших осіб у Сумах, але цей завод зупинився в «лихі дев’яності» разом із усією цукровою галуззю Сумщини, і був майже повністю розтащений на цеглу.

IMG_20170129_132509Вигляд здалеку. Майже прийнятно

IMG_20170129_132853

IMG_20170129_133535

IMG_20170129_133538

IMG_20170129_132753 IMG_20170129_133129

А це були вигляди зблизу. И згадане дерево ґінкґо.

Хотінь

Також населений пункт у Сумському районі, але вже селище міського типу, зовсім недалеко від Кияниці.

IMG_20170129_143356

Це місце заселене дуже давно та було зруйноване під час татаро-монгольської навали й відродилося (причому за старою назвою) лише за козацьких часів у сімнадцятому сторіччі, до речі, коли заселялася вся Слобожанщина. У 19-му сторіччі володіння часто змінювало власників, і тут був зведений палац за проектом дуже відомого архітектора Кваренґі, цей палац тоді вважався одним із найкращих у всій Російській Імперії (називався за іменами власників — маєток Кондратьєвих-Комбурлеїв, див. фото нижче, взяте з Інтернету).

Палац був покинутий і прийшов у занепад ще до революції, поки за нього судилися чергові власники, а під час революції був остаточно зруйнований, кажуть, що дещо з меблів лишилося в краєзнавчому музеї Лебедина. Від маєтку збереглися лише два однакових флігелі. Оце на фото вгорі саме флігель, тобто невелика допоміжна будівля, де мешкали слуги. Він нереально величезний. За часів Союзу у флігелях розташовувалася місцева школа, але коли для неї побудували нову споруду, флігелями зовсім перестали опікуватися, і вони, на жаль, потроху руйнуються. У правому флігелі (двері були відчинені, і можна було потрапити всередину) навіть зберігається «капсула часу», що її залишили комсомольці 1968 року своїм нащадкам, відкрити її та прочитати послання передбачено наступного року.

Khoten_Palace

А, ще посередині Хотіня збереглися стовпи від колишніх воріт садиби. Симпатичні такі стовпи з характерними трьома смужечками харківського модерну.

Узагалі ж відвідини цих двох сіл справили дуже добре враження: будиночки охайні та доглянуті, на багатьох висять «тарілки» супутникового телебачення та Інтернету. Школа, що зведена в Хотіні на місці колишнього маєтку, виглядає краще за більшість харківських. Ще по селах трапляються ліхтарні стовпи на сонячних батареях.

IMG_20170129_135044

Суми

Оскільки наша подорож переважно орієнтувалася на відвідини маєтків, а зимовий день, на жаль, дуже обмежений за світлим часом, то Суми ми оглядали поспіхом, та й фото в сутінках вийшли не дуже гарні.

IMG_20170129_155308Воскресенська церква — найстаріша кам’яна будівля в місті. Козацьке бароко, 17-те сторіччя.

IMG_20170129_155852Вгадаєте приналежність до патріархату за оформленням вівтаря?

IMG_20170129_160733    IMG_20170129_161948

Сумка. Та статуя гусара. Невисокий чолов’яга, яким і має бути кавалерист. Хтось додатково підфарбував статую, незрозуміло навіщо.  Узагалі Суми за всіх часів — місто військових, навіть зараз містом бігало багато хлопців-кадетів, незважаючи на вихідний день та тріскучий мороз.

IMG_20170129_165304Сумська альтанка. Вважається символом міста, як у нас у Харкові Дзеркальна струмина. Збудована ще в кінці 19-го століття. Вона дерев’яна та якимось дивом проіснувала аж так багато років. Звичайно, її час від часу підновлюють, фарбують тощо.

IMG_20170129_163746   IMG_20170129_164646

Є і сучасна скульптура — своєрідний пам’ятник цукру-рафінаду та занепаду цукровій промисловості на Сумщині. Особисто мені дійсно цікаво, де зараз виробляється весь український цукор? Адже його, очевидно, вистачає на всю державу.

Пам’ятник Івану Харитоненку — людині, що дуже багато зробила для міста Суми. До речі, це перший пам’ятник у Російській імперії людині не-дворянину, зведений на кошти від пожертвувань самих городян. Звичайно ж, після революції його зруйнували, а на постамент, який зберігся, всунули чергового Леніна. Потім зробили більшого Леніна на головнішій площі, а цього перенесли до якогось населеного пункту десь у області, і постамент стояв порожнім, допоки на нього в 90-ті не повернули Харитоненка.

Потім, уже залишаючи Суми, ми проїздили вулицею Троїцькою, яка майже вся забудована ще з тих часів родиною Харитоненків: тут їхня садиба-контора (зараз на реставрації), перший бетонний мост у Сумах (якраз навпроти контори), колишній дім дівчаток-сиріт (до речі, Харитоненки стежили за подальшою долею його випускниць, давали тим, хто бажав, можливість надалі навчатися; коли дівчина виходила заміж, давали їй значний посаг; за рівень навчання в народі цей сиротинець називали «інститутом шляхетних панянок», хоча його учениці були найпростішого походження), гімназія, Троїцька церква. Отже, було ще багато чого, де погуляти та що подивитися, але, на жаль, не лишалося часу.

Буду закінчувати своє оповіданнячко. Насправді, побачили ми дещо більше, ніж я розповіла, а ще більше не побачили.

Чи хочу я ще потрапити до Сум? Беззаперечно хочу — і на Сумщину взагалі, і саме до Сум: я не встигла роздивитися та зрозуміти це місто, але воно дуже мене зацікавило. Напевне, краще приїжджати влітку й на кілька днів.

Бонус — книга Г.К. Лукомського «Старинные усадьбы Харьковской губернии» – http://www.vsosnickij.narod.ru/images/Lukomsky01.pdf

Засніжена Сумщина: забуті маєтки цукроварів обновлено: Листопад 25, 2017 автором: Соколова Юлія

Залишити відповідь