Як ми подорожували дорогами Кінбурнської коси

Минулого тижня відбулась наша друга мандрівка разом з клубом “Добре поїхали” – ми разом подорожували дорогами Кінбурнської коси. Про інфоеко тур Поліссям був репортаж у квітні від Тетяни, зараз моя черга.

Кінбурнську косу як місце для чергової мандрівки ми обрали завдяки змінам у розкладі Укрзалізниці, що дають зараз змогу дніпровцям дістатися Херсона та Миколаїва у розумний час та, звичайно, клубу «Добре поїхали», що организує подорожі заповідними та важкодоступими куточками України.

Отже, мандрівка почалась для мене о 5:30 ранку на пероні Херсона. Київська частина групи прибувала у дев’ятій, тому я мала час прогулятися ранковим містом, у якому ніколи раніше не була. Вподобала залишки повітової архітектури, “вишиванкові” балкони на хрущовках та чистенькі вулички.

Після сніданку – зустріч з групою, переїзд до причалу та почалась екскурсія в новоствореному Нижньодніпровському національному парку (від Херсону до Голої Пристані) і далі у музей природи Чорноморського біосферного заповідника. На цьому етапі я навіть камеру з рюказака не виймала, робила лише фото смартфоном та починала фоторепортаж подорожі у нашому інстаграмі.

Маю сказати про дорогу: орги – боги логістики 80-ого левелу. Самостійно це повторювати не треба нікому з туристів, ваш вибір – катер з Очакова. Багатогодинний наш путь до коси і с.Покровка був не дуже виснажливий завдяки цікавим розповідям нашіх супроводжувачів та кільком зупинкам на ліманах та у степу. А у фіналі першого дня чекала гостинна садиба «Вільховий гайок», вечеря та тепле море. Кажуть, ще й комари, али мені допоміг Off, лише у останній день на лимані було неприємно дихати у зграї комах 😉

Ранок-сніданок – і прямуємо до реабілітаційного центру диких тварин (контактний зоопарк) і далі.

Подарунок від миколаївського зоопарку, звуть Барон. Дуже товаристська істота. Час від часу тікає з загороди та гуляє півостровом 😉

Пелікани почали шоу низького польоту над нами ще під час відвідування реабілітаційного центру, там я спостерігала їх у бінокль, а у полі вже зробила кілька знімків.

Далі було кілька тварин у маленьких клітинах, що мене завжди дуже засмучує та більшість – у величезних загорожах, як ось ці: рабіца відгороджує частину ліса і жити так – цілком інша справа вже. Більшість постійних мешканців центру на волі не виживуть, а ті, що мають такі шанси – повертаються у природне середовище, тому центр, imho, робить велику справу.

А ось заради цього я їхала! Степ! Далечінь та широчінь, трави квітнуть, птахи летять, комахи гудуть, озера… та ну що казати, коханий мій степ, як я скучила!

Наш транспорт у цей день. Найкраще у цих місцях та й вцілому – чудове для сафарі.

В мене є ще 50 фото степу і емоцій на кілька тисяч знаків, але облишим це за кадром, їдемо далі, у буковий Геродотов ліс. На косі є що завгодно, крім, може, гор: степ, ліси, пустелі, ось болота теж є. Чудовий куточок, затишний і зовсім не схожий на піщані дюни у кількох десятках метрів!

О, майже забула! Усяку тваринку у зоопарку можна годувати, а протягом тура наші добрі хозяєва-єгеря приносили “живі експонати” – черепах, зміїв, сарану. Восторг дітям та й дорослим )

Після обіду їздили на купання до Ягорлицької затоки), спостерігали за птахами та купалися у морі. Оце, діточки, пляж, а не те, що у Кирилівці чи у Одесі. Вода тепла, пісок приємний, людей – кілька десятків до горизонту. Доріг немає, ну то… тому й так 😉

День третій. Снідаємо та їдемо на шпиль Кінбурнської стрілки, слухаемо дорогою про вали, кінбурнську фортецю, казаків та Суворова. Потім залишаємо речі і пішки прямуємо 1,5 км на самий шпіль коси. З одного боку море, з іншого – ліман…

Зупинка біля викинутої на берег баржі, а далі – ось вже кінець світу.

А після повернення нас чекав приморський обід біля самого синього моря: свіжі овочі та в’ялені томати (ммм!), паелья, грецькі салати, місцеве ольвійське вино та інші смаколики. Пара годин на купання та останні збори – і катер відвозить нас у Очаків. Прощавай, Кінбурн!